Зала заповнювалася шурхотом костюмів, тихим стукотом підборів та приглушеними діловими розмовами.
Марта зручніше вмостилася в м'якому кріслі третього ряду, розгладила на колінах строгу тканину темно-сірих брюк і відкрила першу чисту сторінку свого новенького нотатника. Усе має бути ідеально!
У повітрі відчувався легкий мандраж, притаманний усім великим компаніям у моменти зміни керівництва.
— Цікаво, він справді такий деспот, як про нього кажуть, чи це просто звичайна корпоративна страшилка? — стиха мовив молодий чоловік, який сидів праворуч від неї, поправляючи вузол на краватці.
— Скоро дізнаємося, — м'яко відповіла Марта, злегка усміхнувшись. — Головне — тримати високу планку й робити свою роботу бездоганно. Тоді жоден деспот не матиме приводу для претензій.
— Твоя правда, — кивнув колега й простягнув руку. — Я Денис, із відділу ризиків.
— Марта. Зі стратегічного розвитку.
Вони не встигли обмінятися ще кількома черговими фразами, як важкі масивні двері в передній частині залу відчинилися. Шум у приміщенні миттєво вщух, поступаючись місцем напруженій тиші. На низький подіум вийшов сивочолий чоловік у дорогому темно-синьому костюмі — голова ради директорів холдингу.
— Доброго дня, шановні колеги, — пролунав його впевнений, звиклий до аудиторій голос із динаміків. — Не буду забирати ваш час довгими вступами. Усі ви знаєте, що реструктуризація компанії пройшла успішно. Сьогодні ми відкриваємо нову сторінку в історії «Apex Tower». Я маю честь представити вам людину, яка перебере на себе повне оперативне та стратегічне управління холдингом. Наш новий генеральний директор...
Голова ради зробив коротку паузу й закликальним жестом повернувся до бічних дверей. До залу впевненим, розмашистим кроком увійшов чоловік.
Марта затамувала подих, а в наступну секунду її пальці так стиснули ручку, що пластиковий корпус тріснув під нігтями. Земля буквально вислизнула з-під ніг, а все повітря в легенях миттєво перетворилося на крижинки.
Перед публікою стояв Дамір. Той самий чоловік із дощового вечора в «Mille Fleurs».
На ньому був бездоганно викроєний темно-сірий костюм-трійка, який ідеально підкреслював широкі плечі та статну фігуру. Темне волосся зачесане назад, сухий, чітко окреслений профіль і важкий, владний погляд людини, якій не звикли суперечити. Жодного сліду від тієї кавової плями на сорочці. А жаль… Лише абсолютна, льодяна випещеність і сила.
— Дамір Олександрович Астахов, — урочисто закінчив голова ради директорів.
У залі вибухнули ввічливі аплодисменти. Колеги навколо підводилися зі своїх місць, віддаючи шану новому керівнику, але Марта заклякла в кріслі, неспроможна поворухнути навіть пальцем. Серце в грудях калатало так сильно, що його удари віддавали в скронях глухим, болісним гулом.
«Це неможливо. Це якась помилка, якийсь дикий, безглуздий сон», — проносилося в її голові, поки паніка гарячою хвилею підступала до горла.
Дамір підійшов до трибуни, спокійно поклав долоні на поліровану поверхню й повільно, уважно окинув оком усю аудиторію. Його погляд ковзав по обличчях співробітників, вирізняючи поміж них готовність вислуговуватися, острах чи цікавість.
А потім його темно-коричневі очі зупинилися на третьому ряду. Просто на ній.
Марта не змогла відвести очей. Вона відчула, як по спині пробіг крижаний морозець.
Дамір не здригнувся. Він не виказав жодного здивування. Лише його виразні брови ледь помітно піднялися вгору, а в кутиках губ з'явилася та сама знайома, хижа, ледь помітна посмішка. Посмішка чоловіка, який щойно переконався, що здобич сама зайшла в його пастку.
Він впізнав її в той самий момент і він з неї глузуватиме... Без жодних сумнівів.
— Вітаю вас, колеги, — його низький, оксамитовий голос прокотився залою, розтинаючи тишу й змушуючи кожного присутнього мимовільно випрямити спину. — Дякую за теплий прийом. Я не прихильник довгих промов, тому скажу коротко: відсьогодні правила гри в «Apex Tower» змінюються.
Він зробив коротку паузу, не зводячи з Марти свого важкого, проникливого погляду.
— Для мене мають значення лише три речі: абсолютна дисципліна, бездоганна якість роботи та вміння дотримуватися субординації. Я не терплю некомпетентної самодіяльності, халатності й намагань виправдати власні помилки зовнішніми обставинами.
Натякає на її запізнення? От гад!
Денис поруч із Мартою тихо й важко зітхнув:
— Оце так... Нас справді чекають веселі часи.
— Кожен із вас — фахівець на своєму місці, — продовжував Дамір, поволі перевівши погляд на решту залу, але напруга між ними нікуди не зникла. — Але це потрібно доводити щодня. Щодня й кожною цифрою у звітах. Ті, хто готовий працювати за моїми стандартами, отримають усе для кар'єрного зростання.
Його останні слова пролунали як прямий, холодний виклик. Марта відчула, як усередині крізь страх і заціпеніння знову пробивається той самий розпечений вуглик її власних амбіцій та гордості. Вона випрямила шию, підняла підборіддя й сміливо зустріла його погляд, коли він ще раз ковзнув по її ряду.
Вона не тікатиме. Вона пройшла надто складний шлях до цієї посади, щоб віддавати її через випадкову зустріч у ресторані. Та тож було так давно! Аж три тижні тому! Це ж майже в минулому житті…
— А зараз, — підсумував Дамір, закриваючи папку з виступом, — усім повернутися до виконання своїх обов'язків. Керівників департаментів чекаю у своєму кабінеті через двадцять хвилин.
Він легко кивнув головою і прямим, впевненим кроком покинув трибуну, прямуючи до приватного ліфта керівництва.
Зала знову вибухнула гомоном. Люди почали підводитися, обговорюючи перші враження від нового боса, а Марта все ще сиділа, вчепившись пальцями в тріснуту ручку.
— Марто, ти як? — Денис обережно торкнувся її плеча. — Ти якась дуже бліда.
— Все в порядку, — змусила себе посміхнутися вона, підводячись із крісла. Голос звучав трохи сухо, але впевнено. — Просто перші враження... виявилися дуже яскравими.
#1247 в Жіночий роман
#4528 в Любовні романи
#2010 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, протистояння характерів, бос та підлегла
Відредаговано: 07.11.2026