По той бік сновидінь

Розділ 12. Коли штиль сколихне хвиля

Елевонда. Тільки я могла забути про що мала писати на наступний же день. Хотіла тобі спокійний день влаштувати. 

Я саме пила чашку кави і не очікувала її почути так швидко. Поглянула у вікно, де саме з'явилися перші промені сонця. 

Що ж, дякую, що принаймні ранок у мене спокійний. 

Елевонда. Я чесно хотіла. Щоб ти пішла на пари, згадала, що якби то в академці навчаєшся. 

Краще б уже пояснила, що мене там далі чекає. Відкусила шматок бутерброду, а потім відкрила телефон. 

Саме час подивитися новини з мого улюбленого навчального закладу. На диво, нічого не відбувалося. 

Елевонда. У тебе ж є телефон Брі? 

Питання застало мене зненацька і мій бутерброд впав на підлогу від здивування. Швидко підійняла і вже хотіла згадати, але…

Трьох секунд не пройшло, а ковбасу можна віддати Реджі, а собі замінити на нову. 

Елевонда. Бідний…кіт. У сенсі ти ставишся до нього як до кота. 

– Але ж він про це не дізнається? – я швдко нарізала нові шматки. 

– І про що я не дізнаюся, – на кухню зайшов згаданий, а поруч була Інна. 

– Ранку, Дельфініум, – сказала вона, – чайник давно закипів? – поцікавилася. 

– Для кави запізно, – відповіла, – Реджі бутерброд не хочеш? – обернулася вже до кота. 

Він застрибнув на крісло поруч і почав чекати загорнувши лапи хвостом. 

Я намастила хліб маслом, поклала скибку сиру і зверху ковбасу. 

– Ти знову хочеш мені сплавити ту, яка в тебе падала? – запитав він серйозно, вимиваючись. 

– Ні, коли я взагалі так робила? – запитала і ледве стримала усмішку. 

Елевонда. Це жорстоке поводження з…фамільяром котом. Та на тебе в суд треба подати. 

Дельфі. Але ж три секунди ще не пройшло. 

Елевонда. Не пройшло, але мені все одно нашого Реджика шкода.

Інна позаду нас не втрималася і таки розсміялася. Але нічого не сказала, мовчки зробила собі чорний чай і сніданок. Сіла навпроти і лише тоді заговорила. 

– Асистенте Тоунс, вас шукала професорка Інесс і вона була вельми розлючена тим, що ви пропускаєте заняття. 

Кіт навіть мордочки на неї не підвів. Продовжував вимиватись з виглядом кота, якому абсолютно байдуже на якісь там людські справи. І взагалі він до такого жодного відношення не має. 

Інна спохмурніла. 

– То ви без Брі ніщо і звати вас ніяк? – не стрималася вона і додала холодно. 

Інна була нашою старостою, тож не дивно, що її дратувало, що хтось не виконує свої обов'язки. 

Реджі підвів очі і зашипів на неї. 

Інна навіть бровою не повела і почала з насолодою пити свій чай і їсти печиво, наче він для неї не мав значення. Респект. Вона ж просто повторює його поведінку. 

Я дістала телефон і неочікувано для себе написала. 

“Якщо у тебе вийде його нарешті повернути – я твоя боржниця!” 

“Ого. Тоді я обов'язково це зроблю.”

Реджі ж вишкірився і здавалося, наче зараз перестрибне через стіл і розцарапає їй обличчя. У нього навіть кігті висунулися, хоча робить він це нечасто. У цьому плані він ніколи не дер меблі. 

А зараз на них без сліз не подивишся. 

Ото вже нерви в нього зовсім не як в кота. 

– То це все що ви можете? – запитала вона розчаровано і підвелася з місця.

Підійшла до раковини і помила свій посуд, а тоді попрощавшись зі мною вийшла за двері. 

– Ти й справді жалюгідний, – я відкрила чайник. 

Вода мала бути ще достатньої температури. Я взяла чашку і зробила мятний чай, це має його хоч трішки заспокоїти. 

Залишила двері прочиненими і попростувала збиратися на пари. 

На столі залишилася чашка з чаєм і миска з бутербродами. 

Це все…що я могла для нього зробити. 

Хоча…Я обернулася і застигла на порозі. Авторка телепатично передала мені слова про які я й сама думала, але в кінці дещо додала. То Брігель вирішила боротися до кінця. 

Якщо так, то й ми повинні. Аби, коли зустрінемося знову…

– Реджинальде Тоунсе! – сказала я крижаним тоном, і забувши усе, що планувала, видала перше, що прийшло в голову, – невже ти й справді нічого не можеш без Брі. Ти що чгг, який без своєї героїні стає просто котом в депресії! Чи тобі просто подобається нічого не робити прикидаючись бідним і нещасним. Та ти просто ганчірка. Брігель була б розчарована, якби побачила свого фамільяра таким жалюгідним. Адже вона…– я нарешті зупинилася аби передихнути від, мабуть, найдовшого монологу в моєму житті, – вирішила боротися до кінця, заради якоїсь твоєї обіцянки. Вона рада, що ти не кинув її, але зараз мені неприємно дивитися на тебе, – після цього я залишила його там вже остаточно. 

Хай впорається з наданою інформацією. Може щось дійде. 

У мене ж тим часом мала бути Нумерологія, яку викладав нш декан і запізнитися на неї було рівним добровільно піти на свою страту. 

Елевонда. Чудово впоралася. 

Дельфі. І вам дякую. Але це правда. 

Елевонда. Я тобі телепатично скинула шматок розділу. Але це була одноразова акція. 

Дельфі. Та яка різниця вже. 

Я швидко зібрала свої речі, і підгорнувши ковдру Брі, вийшла з приміщення. Тепер мій час потурбуватися про тебе сестро. Вибач, що йшла до тебе так довго і навіть втратила тебе. 

Я мала бути твоєю захисницею у цьому жорстокому світі. 

Я мала бути тією, хто може тобі виконати усі твої мрії. 

Та, я просто діяла жахливо. І це лише частина плану аби врятувати тебе назавжди, аби ти більше не померла. 

Тому що тоді і нас не стане. 

Я зачинила двері і поспішила наверх. Летіти самій було все ще надто незвично і наче чогось не вистачало. 

І дихалося важко, хотілося якнайшвидше знову вийти назовні і не затримуватися там довго. Наче я знаходилася у ліфті без світла і здається, що вийти неможливо. Нарешті ці декілька хвилин персональних тортур завершилися. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше