Елевонда. Тільки я могла забути про що мала писати на наступний же день. Хотіла тобі спокійний день влаштувати.
Я саме пила чашку кави і не очікувала її почути так швидко. Поглянула у вікно, де саме з'явилися перші промені сонця.
Що ж, дякую, що принаймні ранок у мене спокійний.
Елевонда. Я чесно хотіла. Щоб ти пішла на пари, згадала, що якби то в академці навчаєшся.
Краще б уже пояснила, що мене там далі чекає. Відкусила шматок бутерброду, а потім відкрила телефон.
Саме час подивитися новини з мого улюбленого навчального закладу. На диво, нічого не відбувалося.
Елевонда. У тебе ж є телефон Брі?
Питання застало мене зненацька і мій бутерброд впав на підлогу від здивування. Швидко підійняла і вже хотіла згадати, але…
Трьох секунд не пройшло, а ковбасу можна віддати Реджі, а собі замінити на нову.
Елевонда. Бідний…кіт. У сенсі ти ставишся до нього як до кота.
– Але ж він про це не дізнається? – я швдко нарізала нові шматки.
– І про що я не дізнаюся, – на кухню зайшов згаданий, а поруч була Інна.
– Ранку, Дельфініум, – сказала вона, – чайник давно закипів? – поцікавилася.
– Для кави запізно, – відповіла, – Реджі бутерброд не хочеш? – обернулася вже до кота.
Він застрибнув на крісло поруч і почав чекати загорнувши лапи хвостом.
Я намастила хліб маслом, поклала скибку сиру і зверху ковбасу.
– Ти знову хочеш мені сплавити ту, яка в тебе падала? – запитав він серйозно, вимиваючись.
– Ні, коли я взагалі так робила? – запитала і ледве стримала усмішку.
Елевонда. Це жорстоке поводження з…фамільяром котом. Та на тебе в суд треба подати.
Дельфі. Але ж три секунди ще не пройшло.
Елевонда. Не пройшло, але мені все одно нашого Реджика шкода.
Інна позаду нас не втрималася і таки розсміялася. Але нічого не сказала, мовчки зробила собі чорний чай і сніданок. Сіла навпроти і лише тоді заговорила.
– Асистенте Тоунс, вас шукала професорка Інесс і вона була вельми розлючена тим, що ви пропускаєте заняття.
Кіт навіть мордочки на неї не підвів. Продовжував вимиватись з виглядом кота, якому абсолютно байдуже на якісь там людські справи. І взагалі він до такого жодного відношення не має.
Інна спохмурніла.
– То ви без Брі ніщо і звати вас ніяк? – не стрималася вона і додала холодно.
Інна була нашою старостою, тож не дивно, що її дратувало, що хтось не виконує свої обов'язки.
Реджі підвів очі і зашипів на неї.
Інна навіть бровою не повела і почала з насолодою пити свій чай і їсти печиво, наче він для неї не мав значення. Респект. Вона ж просто повторює його поведінку.
Я дістала телефон і неочікувано для себе написала.
“Якщо у тебе вийде його нарешті повернути – я твоя боржниця!”
“Ого. Тоді я обов'язково це зроблю.”
Реджі ж вишкірився і здавалося, наче зараз перестрибне через стіл і розцарапає їй обличчя. У нього навіть кігті висунулися, хоча робить він це нечасто. У цьому плані він ніколи не дер меблі.
А зараз на них без сліз не подивишся.
Ото вже нерви в нього зовсім не як в кота.
– То це все що ви можете? – запитала вона розчаровано і підвелася з місця.
Підійшла до раковини і помила свій посуд, а тоді попрощавшись зі мною вийшла за двері.
– Ти й справді жалюгідний, – я відкрила чайник.
Вода мала бути ще достатньої температури. Я взяла чашку і зробила мятний чай, це має його хоч трішки заспокоїти.
Залишила двері прочиненими і попростувала збиратися на пари.
На столі залишилася чашка з чаєм і миска з бутербродами.
Це все…що я могла для нього зробити.
Хоча…Я обернулася і застигла на порозі. Авторка телепатично передала мені слова про які я й сама думала, але в кінці дещо додала. То Брігель вирішила боротися до кінця.
Якщо так, то й ми повинні. Аби, коли зустрінемося знову…
– Реджинальде Тоунсе! – сказала я крижаним тоном, і забувши усе, що планувала, видала перше, що прийшло в голову, – невже ти й справді нічого не можеш без Брі. Ти що чгг, який без своєї героїні стає просто котом в депресії! Чи тобі просто подобається нічого не робити прикидаючись бідним і нещасним. Та ти просто ганчірка. Брігель була б розчарована, якби побачила свого фамільяра таким жалюгідним. Адже вона…– я нарешті зупинилася аби передихнути від, мабуть, найдовшого монологу в моєму житті, – вирішила боротися до кінця, заради якоїсь твоєї обіцянки. Вона рада, що ти не кинув її, але зараз мені неприємно дивитися на тебе, – після цього я залишила його там вже остаточно.
Хай впорається з наданою інформацією. Може щось дійде.
У мене ж тим часом мала бути Нумерологія, яку викладав нш декан і запізнитися на неї було рівним добровільно піти на свою страту.
Елевонда. Чудово впоралася.
Дельфі. І вам дякую. Але це правда.
Елевонда. Я тобі телепатично скинула шматок розділу. Але це була одноразова акція.
Дельфі. Та яка різниця вже.
Я швидко зібрала свої речі, і підгорнувши ковдру Брі, вийшла з приміщення. Тепер мій час потурбуватися про тебе сестро. Вибач, що йшла до тебе так довго і навіть втратила тебе.
Я мала бути твоєю захисницею у цьому жорстокому світі.
Я мала бути тією, хто може тобі виконати усі твої мрії.
Та, я просто діяла жахливо. І це лише частина плану аби врятувати тебе назавжди, аби ти більше не померла.
Тому що тоді і нас не стане.
Я зачинила двері і поспішила наверх. Летіти самій було все ще надто незвично і наче чогось не вистачало.
І дихалося важко, хотілося якнайшвидше знову вийти назовні і не затримуватися там довго. Наче я знаходилася у ліфті без світла і здається, що вийти неможливо. Нарешті ці декілька хвилин персональних тортур завершилися.