По той бік сновидінь

Розділ 11.2. Все на гру

Я підготувалася до того, щоб виграти. Зручно сперлася в кріслі, увімкнула комп'ютер і почала чекати поки він завантажиться. 

 Томас з цікавістю спостерігав за мною, здається він подумав, що я просто за звичною самовпененістю хочу приховати відсутність навичок. 

Але я ніколи не допускала помилок. 

Авжеж, якщо не рахувати той день, коли вирішила, що закохатися у професора Сильфіда це хороша ідея. Якби я знала, що знайомство з ним приведе мене до Морфея ніколи б не спробувала спілкуватися краще. 

І все ж…чомусь у той день мені стало його шкода, бо він здавався просто глибоко самотньою людиною. Тож я просто хотіла скласти йому компанію у цій самотності. 

Чому ж я не змогла дотримати обіцянки того життя? 

Елевонда. Він знав…і хотів тебе захистити? А хоча…авжеж знав. 

Дельфі. Самі спитали і самі відповіли. 

Елевонда. Насправді саме вона частково винна у ваших бідах. 

Дельфі. Ти про…а хоча про кого ще ж. 

Елевонда. І навіщо питала, якщо сама відповіла. 

– Можеш обрати гру, – сказав Томас таким тоном, мовляв ти ж вперше граєш. 

Він забив собі перший цвях у труну. Я точно розібю його вщент. Не тільки через угоду…

Я обрала перегони. Мені завжди подобалося саме такий тип відеоігор і я не могла пропустити таку можливість. 

Томас кивнув і почав шукати гру. 

– Можеш поділитися посиланням у мене здається такої немає, – попросив він обертаючись. 

– Скажи свій номер, мені довго шукати. 

Ось у чому мінус ні з ким не спілкуватися, коли потрібно той контакт стає голкою у сіні – спробуй ще знайти швидко. 

Він продиктував я записала і відчула якесь дивне відчуття. Те саме, коли в інтроверта у вкладці особисті в телеграмі зявляється новий номер. 

Елевонда. Це я. Однозначно я. Наче збій в системі. 

Дельфі. Однозначно. 

– Мене підписати тебе Дельфініум Марі Амаль? – поцікавився він у своїй жартівливій манері. 

– А вас Томас Інгвар Моррейн? – у тон йому перепитала я. 

– Неперевершений, найкращий, майстер рун і гравець…

– Я зрозуміла, – зупинила його я і зі сміхом таки переслала посилання. 

Гра ще не почалася, а весело вже стало. Ну нічого, ще побачимо, що він заговорить коли з тріском програє. 

– Чекай, так це реально...О мій Бог! Триста років не грав, – вигукнув Томас нарешті зрозумівши, що перед ним. 

Елевонда. Я не плачу це просто ностальгія в око попала. Як же я обожнювала спостерігати за цією грою, коли грав мій старший брат. 

Дельфі. Тоді ви на мої стороні? 

Елевонда. Якщо у тебе не зелена машина. Мені тут за двох писати. Тако треба ще знайти саундтреки з гри і згадати як виглядала траса. 

Щойно гра завантажилася і я обрала автомобіль стала повністю зосередженою на своєму автомобілі. Здається для мене тепер існувала лише ця траса. Єдина проблема, я уявлення не мала який з інших трьох автомобілей належить Томасу. 

Так само як і він. 

Операції “Сліпі кошенята спішать до фінішу починається відкритою” 

Елевонда. Хіба там не пише? 

Дельфі. А ти реально думаєш, що наші ігрові ніки Дельфініум і Томас. 

Елевонда. Ну так і думала. 

3…2…1…Погнали. 

Я мимовлі щасливо усміхнулася і уважно подивилася на карту. Ми спеціально обрали складнішу з поліцією і тепер зовсім скоро нас чекає ще той треш. 

У будь якому випадку моя стратегія команда Шабаш. Так я не просто мчала до фінішу як це робила Брі, обираючи Колібрі. 

Елевонда. Для тих, хто не в темі. Вона про манхву Вітролом. Де були велоперегони і Колібрі це команда головних героїв, а Шабаш це команда ну лиходіїв і їх головних конкурентів. 

Тому я зосередилася на тому аби якнайшвидше вони всі потрапили в пастки і вилетіли. А ще я обожнювала скорочувати дорогу тими найдивнішими дворами. 

Тепер на дорозі залишалася лише дві машини, окрім моєї. 

Я почала уважно спостерігати. Один з них просто мчав до фінішу, а от інший здавався цікавішим суперником. 

– Ти що Повітряний змій? – поцікавився Томас зі смішком і здивуванням. 

– А ти…серйозно, хто називається в честь гурту? 

Але здається тепер я зрозуміла справжню причину його реакції. У мене була жовта ламборджині, а у нього синє бмв. 

– Це що село і люди? – перепитала я і одразу ж додала, – а ще чому у нас прапор України склався? – запитала і одразу ж додала, – Трясця, починається. 

Той третій невідомий зіпсував нам усю тему і через нього з'явилися копи. А щоб їх всіх…

Ви колись бачили як вороги на деякий час об'єднуються заради спільного ворога. Ось якось так виглядала наша гонка з Томасом. 

На зайвого персонажа ми поки не вибивали, хоч і слідкували за тим аби він не виграв. 

І все ж стало веселіше…ніщо не зрівняється з тим азартом, який відчувлаа коли втікала від них. 

– На тобі праві, на мені ліві, – не відриваючи погляд кинула я. 

– Окей, – він навіть не сперечався. 

Я уважно спостерігала за трасою і легко скорочувала пастками, Томас же був наче той безсмертний і діяв на пряму. 

“Тут десь має бути трамплін. Точно має бути” 

Я їхала далі і мені все більше здавалося що ще трохи і мені зараз кінець і взагалі їду в якийсь трафальгар. 

– Ліворуч, зверни, – почула я голос Томаса і навіть не задумуючись, що він може мене підставити я різко звернула, вивевши авто в дріфт. 

Якраз підрізала частину хвоста, хоча думала вони ще дорогою відкинулася. 

Томас саме знешкодив зайвого і тепер нас залишилося лише двоє…і наша прекрасна компанія з тих покидьків, які за нами ганяються. 

Авжеж я не мала нічого проти реальної поліції, але гра це зовсім інше. 

– Дяка, а тобі прямо і праворуч, – кинула я, коли побачила, що він кудись не туди звертає. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше