Елевонда. Іди куди хочеш.
Дельфі. Що авторко ідей немає.
Елевонда. Обсо.
Дельфі. Джінча?
Елевонда. Не альгесеміда. Слухай, а чого ми на корейську перейшли?
Дельфі. Ви перша почала. Отже, я маю повну свободу дій.
Елевонда. Ну не прямо настільки. І ще про Анастасію Сесіл можеш не шукати – все одно нічого не знайдеш.
Це було насправді дивно чути таке від неї, але я б і так не дозволила надто контролювати мене. Хоча за пораду куди рухатися далі була б усе ж вдячна.
– Дельфі? – покликав мене Реджі.
І справді ж я досі залишалася в кімнаті.
Елевонда. А так сцена ще не завершилася. Тоді потрібно змінити на розділ 10.1.
Дельфі. 11 мені подобається більше. А взагалі я думала ви знаєте.
Елевонда. Та щось забула, що це ще договорити ви маєте.
– Усе гаразд, – сказала, відклавши телефон, – отже, що там я мала насправді знайти?
Не щоденник. Томас заперечив, одразу ж як я його показала. І як виявилося не кулон. Тоді що?
Я спробувала пригадати той день. Ну справді, Томас сказав, що шукати, але після своїх знахідок зовсім забула про це.
– Чекай, я миттю, – відповіла і підвелася з місця.
Повертатися в академію не хотілося. У Вежу тим більше. Але зараз я змогла зрозуміти, що насправді шукали.
– Не йди, – зупинив мене Реджі, – без Томаса усе одно не зможеш знайти.
Я обернулася. Та річ не повинна кудись подітися. Підійшла до свого столу і відкрила третю шухляду. Щоденник лежав зверху я дістала його і кинла йому в руки.
– Подивись чи це може бути нам корисним? – вимогливо запитала.
Він проглянув декілька сторінок і важко зітхнув.
– Я не розумію, що тут написано. Краще звернутися до Еліс і Лисиці – вони як ті, хто мають частину її душі – можуть спробувати, і то не факт, – сказав він закривши його.
Отже, з цього користі жодної, а мені здається доведеться робити те, що я хотіла б найменше.
– А ти не можеш…знову знайти Томаса? – прохально подивилася на нього.
– Ні. Я тобі першого разу допоміг, а ти якогось мотлоу притягла, – категорично заперечив він і ще й подивився як фамільяр кіт якого невимовно розчарували.
Я не стала визнавати свою провину, хоч розуміла, що хоч трохи повинна. Тому тепер мені доведеться робити те, що я жодних обставин раніше б не зробила.
– Але ти йдеш зі мною! – зазначила я до Реджі, який дуже вчасно перетворився на кота.
Я встигла зловити його, перш, ніж він встиг сховатися від мене. Спустившись поверхом нижче я знайшла потрібну кімнату і постукала.
– Хто там? – почула голос Флав.
– Дельфініум.
Двері прочинилися миттєво.
– Які люди і не з Тартару, – протягнула вона здивовано і пропустила нас всередину.
– Я ненадовго, – відповіла і подумки полегшено зітхнула, коли зрозуміла, що Тереза на місці.
Отже, не дарма сюди йшла. Хоча простіше, авжеж було знайти усе одразу через телеграм, але так надійніше.
– Де може бути твій брат? – запитала в Терези.
Вона окинула мене здивованим поглядом. І справді з якого б дива його шукати людині, яка сторониться усіх.
От шермінг. Реджі подивився з якоюсь зловтіхою чи щось у стилі – ну що як тепер викрутишся дурненька людино.
А найгіршим було те, що про його здібності ніхто, окрім нас з ним не знали. І тепер я справді не могла вирішити…а хоча чекайте.
– Руни, я хотіла дещо запитати щодо рун, які ми вивчали сьогодні.
На щастя, це була пара на якій вони з Терзою не перетиналися, а отже питаннь не виникне.
Елевонда. Та невже…
Дельфі. А ви сумнівалися.
Елевонда. Ти ж головна героїня моєї книги.
І здавалося цими словами усе було сказано. Але ж до того вона категорично була проти називати мене так. То ж невже щось змінилося?
Дельфі. Ви мене визнали чи що?
Елевонда. Це мінімум, ти проходиш перевірку на профпридатність.
Дельфі. Он як. Ви що цундере?
Елевонда. Ні, яндере.
Дельфі. Вибачте що?
Елевонда. То ж не варто вважати, що я колись буду до тебе краще ставитися.
Мабуть, це був жарт. От на кого, а на людину такого типу вона схожа точно не була. Більше вірилося, що авторка як завжди сперечається, наче погодитися зі мною це щось нижче її гідності.
Елевонда. І це теж.
– Якщо сама Дельфініум Амаль вирішила спуститися до нас, то мабуть, це щось дуже важливе, Терзі, – сказала Флав тим часом, наче я якась небожителька зволивша провідати простих смертних.
Та лише зараз звернула, що у них якісь інакші стосунки ніж в простих подруг. Щось у її звертанні насторожувало.
– Мабуть, – погодилася Тереза задумливо і перевела погляд на годинник, – він швидше за все пропадає в ігровому клубі внизу гуртожитка.
– Дякую, я в боргу перед вами, – відповіла з на диво щиро усмішкою і поки вони не встигли почати говорити про те, що я їм нічого не винна вийшла назовні.
Чудово. Якщо ігровий клуб, то це значно простіше, аніж відкопувати його з глибин академії.
Елевонда. Ну ранку приїхали. У нас знову нова локація. Цікаво, що далі.
Дельфі. Щось ви без ентузіазму.
Елевонда. У мене є аж два варіанти, продовжити писати сценарій або таки потрапити в усвідомлені сни. Одне інше при тому не виключає.
Дельфі. Чого сценарій? Гри, коміксу, ші серіалу?
Елевонда. Рано говорити про те, що ще майже неіснуюче.
Дельфі. Арассо.
Її правда. За цей час я проїхала ліфтом і встигнула знайти потрібне приміщення. А от зараз мав розпочатися квест знайди Томаса серед усіх цих столів.
О, забула додати він знаходився у підвальному приміщенні. Там само у нас був і великий спортзал у якому ми займалися взимку. А також, свій власний кінотеатр.