По той бік сновидінь

Справа 4.3. Знову Інгрід?

Веларіс уже з нетерпінням чекала на мене. Це було видно за її поведінкою. 

І навіть подумати не могла, що аристократка може бути такою. Ну хіба авторка списала її з мами чгг манхви “Немає лиха без добра”

Елевонда. Я мала тобі найкращу видати. І так списала, але треба буде дочитати екстри, щоб нагадати. 

Брігель. А взагалі щось мене дуже напрягає те, що ти пишеш від першої особи. Незабаром буде якийсь треш? 

Елевонда. Ну не сказала б. 

Вона підвелася зі свого місця щойно я пройшла всередину. 

– Шарльї Брігель, – вона взяла мої руки в свої і додала з доброзичливою усмішкою, – нарешті ти тут. Прошу сідай я розпитала в Фінеаса і на кухні приготували те, що ти любиш. 

Я лиш вдячно кивнула, досі не знаючи як реагувати. 

І все ж смачна їжа завжди поліпшувала мій настрій, тож тепер я стала більш задоволена життям ніж до того. 

Але ніхто з нас не починав розмови.

Це було дивно просто пити чай і мовчати. Та це заспокоювало і насправді я б і не хотіла щось запитувати. 

– Я рада що ти пройшла перевірку, – почала Мьоель першою. 

– А якби не пройшла? – поцікавилася відставивши чашку у бік. 

Веларіс пильно подивилася на мене, а тоді промовила. 

– Усього їх буде десять, але про те, що це була перевірка ти дізнаєшся лише після неї, – пояснила вона серйозно, – для цього я й хотіла тебе побачити. 

Я спробувала усміхнутися, хоча вийшло це якось нервово. Принаймні мене попередили і можна за це подякувати. 

– А що буде, якщо не зможу їх пройти? – поцікавилася я. 

Ніхто не говорив, що місце Ефіри Тоунс ще доведеться заслужити. Думала, що вийшла заміж і все – насолоджуйся життям аристократки. А виходить, що мене можуть і за поріг виставити. 

Веларіс якось гірко розсміялася і махнула рукою. 

– Тобі потрібно пройти пять аби це зарахувалося, тож неварто тобі за це хвилюватися. Навіть, якщо у мене вийшло, то що вже говорити про тебе, – підбадьорливо накрила мою долоню. 

Я вже хотіла щось сказати, коли дещо зрозуміла. 

– Зачекайте, що ви маєте на увазі під навіть у вас – хіба ви не аристократка за походженням. Якщо я не помиляюся родина Івельш маркізи, – здивовано сказала, розуміючи, що історія, яку я знаю набуває дір. 

Вона ледь усміхнулася, а очі її сповнилися якоїсь незбагненної емоції. А тоді вона сказала те, що шокувало мене. 

– Ось тому ти мені так подобаєшся, – відповіла вона з теплотою, – бо в тобі я бачу себе з минулого. Насправді…– стишила голос вона, – я не справжня Валеріс.

Я застукотіла пальцями по чашці. Вона вже давно була порожня, бо як завжди не витрачала час на довге пиття чаю і тепер відчувала себе не у своїй тарілці. 

– Як не справжня? – нарешті змогла видавити хоч щось я. 

– Уже не знаю як та мене і мою названу сестру поміняли місцями. Таким чином я прожила майже усе своє життя в реальному світі, а моя сестра без жодних здібностей тут. І обидві були тягарем для своєї сімї, – мабуть, колись це робило їй боляче та зараз вона була абсолютно спокійна, коли пригадувала давні події. 

Я спохмурніла. Здається я починала розуміти історію. Поки погано і нечітко, та здається пазл починав складатися. 

– І я як і ти Брігель навчалася в Академії Сновидінь. Після випуску я обрала Бюро потраплянців і саме так під час одного з завданнь опинилася тут, – промовила вона і з очікуванням подивилася на мене. 

Здається її веселила така ситуація. 

– У сенсі? Ви знаєте, хто я? – вражено запитала. 

– Так, а ще твій фамільяр навіть не здогадується, що я теж знаю про те, що він прикидався моїм сином, – усміхнулася вона більш холодно. 

Сказати мені не було що. 

– А як ви усе ж стали Ефірою Тоунс? – швидко перевела тему на більш потрібне. 

– Саме там я і дізналася ким являюся насправді. І мої дорогі справжні батьки одразу ж зробили все, щоб відправити сестру на Землю чому вона було щиро рада, а мене змусили закохати у себе Ерріха, – цього разу її тон змінився, кожне слово, окрім імені свого чолвіка і згадки сестри говорила зі щирою ненавистю, – якщо простіше вони хотіли обдурити родину Тоунс, навіть не здогадаючись, ким я є насправді, – усміхнулася вона вкрай неприємно, наче щиро раділа тому, що обіграла свою сімю. 

Я мовчки слухала. 

Не знала, що повинна сказати і чи потрібно зараз щось відповідати. Можливо вона просто хоче виговоритися. 

– Але у нас з Ерріхом справді з'явилися почуття і я була щаслива стати його дружиною. Його батьки також спочатку прийняли мене на диво добре і я вже думала, що нарешті матиму справжню родину, – цього разу вона промовисто подивилася на мене, мовляв, ти відчуваєш теж саме. 

І це була абсолютна правда. 

– Знаєш я ж ніколи не проходила жодну аристократичну підготовку. І думала, що ніколи не стану справжньою герцогинею, але знаєш, – протягнула вона, – перевірку пройти лешше, ніж ти думаєш. Саме тому, що ти не аристократка, – подивилася на мене з підтримкою. 

Я кивнула, а тоді запитала те, що цікавило мене увесь цей час. 

– Як вас звали там на Землі? – і здається вже знала відповідь. 

– Інгрід Амаль. Ось чому я дозволила тобі називати себе мамою. Бо ти донька моєї названої сестри, – сказала вона і допила свій чай. 

– Тоді справа про Інгрід – реальна? – щиро здивувалася я, навіть більше, ніж від згадки імені. 

– Так. Це справа про втечу твоїх батьків. Дякую, що нарешті виправдала її. Не мала змоги зробити це раніше, але я справді дуже тобі вдячна Брігель Амаль, – вона сказала це з особливою теплотою. 

– Я мала це зробити, але увесь час була впевнена, що вона лише віддзеркалення тієї справи, яка є в реальності, – сказала з деяким смутком. 

Чомусь раніше мені й на гадку не спадало, що це може бути правдою. Та тепер усе й справді стало на свої місця. 

– Отже, ви так ставитеся до мене тому, що впізнали мене? – задала останнє пиання відповідь на яке хотіла почути. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше