По той бік сновидінь

Справа 4. 2. Це твій дім Брігель.

Брігель відчувала себе розгублено і наче перебувала в прострації увесь час поки йшла у свою нову кімнату. 

Їй одразу приставили покоївку. Милу дівчину ледь старшу, яка тепер йшла поруч і про щось жваво говорила. 

У Брігель не було жодного бажання її слухати. 

– Як твоє ім'я? – усе ж не стрималася, обернулася до неї і холодно поставила питання. 

– Вибачте, моя леді, – одразу ж вклонилася вона. 

Так, я колись мала кланятися дядечку, а тепер і сама отримала статус. Дивно, якщо подумати. 

– Мене звати Лінайрі, з дому Тірше. Клас С, демонічні здібності відсутні, – відрекомендуватися вона. 

Брігель лиш кивнула. Відповідати дівчині обов'язковим не було. Сама ж спробувала пригадати чи знає когось з таким прізвищем, але це виявилося складним. 

– Ти не з Артуріуму? – запитала стишено, перед тим уважно подивившись чи не може нас хтось підслухати. 

Вона заперечно похитала головою. 

Це було не дуже прийнятним, тож справді цікаво як вона змогла обійти закон. Та запитувати авжеж не стала. 

– Ох точно, – стрепенулася Лінайрі, коли допомагала їй розкладати речі в новій кімнаті. 

Це місце їй сподобалося. Вона була не надто простора, але й не маленька, бо тоді це вже була б неповага. 

Кольори були на її превеликий подив не темні і не сірі, а приємного відтінку. Який був чимось між мятним, морським і лавандовим. ( Такий відтінок узагалі існує і якби він міг виглядати) 

Майже посеред кімнати було велике ліжко з балдахіном і декількома подушками. Туалетний столик з дзеркалом. Поруч була шафа для книгу. А от гардеробна була як майже окрема кімната. 

Меблі ж, на диво були з більш світлого дерева. 

Вигляд з вікна сьогодні роздивитися було складно і краєвиди як і огляд кабінету вона вирішила відкласти на завтра. 

Про його існування вона дізналася зі щебетання Ліни, як вона її подумки називала. 

Те що Брі було байдуже на її розмови зовсім не означало, що вона не слухала. Усе ж так можна зрозуміти щось справді важливе. 

 – То про що ти згадувала? – поцікавилася, зрозумівши, що надто вже занурилася у спогади. 

– Ефіра Веларіс хотіла вас бачити, – відрапортувала вона, – ви бажаєте переодягнутися з дороги. 

Прозвучало так, наче вони їхали кудись далеко за місто, а не декілька вуличок. 

Брі ледь усміхнулася і поцікавилася. 

– Скільки у нас є часу? 

Ліна враз випрямилася і подивившись на годинник відповіла. 

– Зараз лише шоста година. Встигнемо, – промовила вона і ентузіазм у її тоні чомусь налякав. 

Що вже задумала ця невгамовна дівчина? Те що у неї енергії було як у білки, вона зрозуміла ще з початку знайомства. Зате нудьгувати не буде. 

Чомусь дивлячись на неї згадалася Кліта. Потрібно буде з нею зустрітися, а то з того дня так і не бачилися. 

Ліна і справді вирішила, що повинна зробити сто справ за десять хвилин. А це змусила її прийняти ванну з якимись сумнівними речовинами, які точно будуть корисними для догляду. 

Краще б дали їй звичайний гель для душу. 

А потім почала прискіпливо оглядати її сукні, наче хотіла там знайти щось гідне леді Тоунс. 

Потім дістала блокнот і щось записала. Теж саме стосувалося і прикрас. 

– Мені обов'язково одягати сукні? – запитала обережно дивлячись на дівчину, яка здається уже втратила будь яку надію. 

– Авжеж! – обурилася вона, – ви ж леді Тоунс, а якщо хтось зайде і побачить вас у непідхожому одязі. Це ж такий скандал буде. Такий скандал! 

Вона емоційно за жестикулювала, а Брі відчула як на обличчі мимоволі з'являється посмішка. Ліна зараз виглядала, наче жіноча версія Томаса. Хоче зовнішність у них була абсолютно різною. 

– Та хто зараз прийде у ту малу їдальню? – скептично сказала.

Здається вона щось про неї говорила, а Брі випадково прослухала. Тепер дуже вчасно згадала. 

От тільки, виявилося, що Ліну не так і легко вмовити. Її впертості можна було позаздрити. 

– Моя леді ви маєте виглядати відповідно. Завжди, весь час і постійно. Навіть, коли здається, що вас ніхто не бачить. Адже відтепер ви теж Ефіра Тоунс, – наголосила вона чітко і твердо. 

Тепер у її погляді була якась професійність чи що? 

Герцогиня. Це слово нарешті отримало вагу, на яку увесь цей час вона навіть не подумала звертати увагу. 

Герцогиня. Чомусь Брі зовсім забула, яка відповідальність ляже на плечі. І що це не лише порятунок, а й кайдани, які їй тепер з гордістю потрібно носити. 

Невже тепер усе її життя пройде у постійному контролі, а цей дім принесе їй не радість, а стане золотою кліткою у яку вона добровільно зайшла. 

Не потрібно було погоджуватися. 

І все ж…вона не місцева. 

– Ні, – у тон Лінайрі відповіла вона, – я піду на цю зустріч так як сама захочу, а тобі не потрібно забувати своє місце, – не дозволила собі поступитися. 

Було б чудово мати систему як у її улюбленій книзі, щоб можна було побачити шкалу ставлення. 

А потім зняла з вішака один зі своїх улюблених комплектів і одягнулася. 

– Волосся залиш розпущеним, але заколи заколкою, не хочу робити щось надскладне. Голова болітиме, а мені ще спати потрібно, –  відповіла вона крижаним тоном і зміряла свою служницю таким же поглядом. 

Можливо Лінайрі і права, але вона не дозволить собою помикати. 

І раптом вона вловила щиру посмішку на обличчі Лінайрі. 

– Вітаю, ви пройшли одну з перевірок, моя леді, –  сказала вона і цього разу її попередній тон повернувся, –  пройдемо ж до малої їдальні. 

–  Дякую, –  відповіла вона, все ще дещо ображена, –  веди, –  спробувала попросити. 

Коридори змінювали один одний і якби була сама точно заблудилася б. І хотілося лише сподіватися, що наступна перевірка не буде у їдальні. Бо ще одну вона сьогодні не переживе. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше