По той бік сновидінь

Справа 3.1. Я хочу...чи не хочу тут залишитися

Вона пройшла всередину і відчула як її накриває відчуття того, що у цих холодних коридорах вона на своєму місці. Тут їй затишно і значно краще, ніж могло бути деінде. 

“А можна мені звідси піти” 

Дурний внутрішній голос зовсім не розуміє нічого. Вона б оселилася тут якби могла. 

Цього разу вона впевнено і без страху спустилася у підвал і постукала у двері кабінету 13. 

– Леді Брігель Аделаїда Тоунс прибула на практику, – відрапортувала вона, всміхнувшись ввічливо. 

– А ви сповнені ентезіазму, леді Брігель, – чомусь він назвав її на імя, хоч це було проти правил у цій реальності. 

Але це лише на мить змусило її замислитися, а потім думка одразу ж розчинилася. 

– Я хочу якнайшвидше вичитися аби стати справжньою суддею Сердець, – сказала тим же тоном, що й раніше. 

Вона й сама не могла пояснити чому раптом стала настільки переповнена енергією. Хіба вона не мала б реагувати з меншим завзяттям зважаючи на те, що колись їй доведеться повернутися додому. 

Вона просто взяла перерву, а не з кінцями вирішила тут оселетися. Спробувала скинути марення, але саме в цей момент суддя Еффіарт підвів свій погляд від паперів на неї. Брігель відчула як якась дивна сила сковує її і повертає до попередніх думок.

 – Тож коли я зможу починати і з чого? – перепитала з якоюсь вже надто дурнуватою посмішкою. 

– Щойно я завершу з документами, – сказав він прихильно. 

Що ж отже, доведеться знову бути дурепою. Їй не вперше, якщо подумати. 

– Чи можу я чимось допомогти? – запропонувала зробивши крок ближче, бо так і стояла біля дверей. 

Наче вона могла б втекти? Цей чоловік не схожий на того, хто легко відпустить. 

– Гадаю, це буде вам корисним, – неочікувано погодився він і вона опустилася на крісло навпроти. 

Брігель насправді була готова на все аби лиш не повертатися у страшну кімнату від якої її досі пересмикувало. Тож зараз перевіряти ці папери було майже рівне своєрідній медитації. 

– Чому ви захотіли стати саме суддею? – раптом ні з того запитав він. 

Брігель насправді не знала чіткої відповіді. Вона уявлення не мала чому попередня власниця тіла обрала саме такий вид діяльності. Але якщо подумати…чому б вона як Брігель могла обрати щось подібне. 

– Можливо тому що це дає абсолютну владу, – сказала вона, очікуючи засудження…та натомість його реакція була іншою. 

– Не думав що ще хтось поділяє мою думку, – він підвівся з місця і простягнув їй руку, – сподіваюся на вдалу співпрацю, леді Брігель. 

– Як і я, судде Еффіарте, – мовила я з легкою усмішкою. 

Чудово, що правда й справді найкраща зброя. А Еллі хотіла б подякувати за її усмішку, яка здається тепер стане для мене постійною. 

І тільки зараз зрозуміла, що подумала від свого імені. Подумати тільки це дало тріщину. 

Елевонда. Будь обережна. Він може читати думки, але це не точно. 

Брігель. Байдуже я була рада знову тебе почути, навіть, якщо це ненадовго. Гадаю, краще повернутися до третьої особи. 

Елевонда. Так буде безпечніше. 

Я заплющила і розплющила очі. 

Мабуть, вона нескоро знову повернеться до справжньої себе і навіть не певна чи зможе цей день настати. Та вона вистоїть. 

– Ледь Брігель? – подивився він пильно, – з вами усе гаразд? – і щось у його тоні її насторожило. 

– Так, – уже хотіла сказати стандартну відповідь, але усе ж вирішила все прояснити тут і зараз, – ви дивитеся на мене так підозріло, що здалося, наче ви вмієте читати думки, – ввімкнула режим дурепи і зробила вигляд, що це її дуже налякало. 

Вона навіть витерла очі хустинкою, мовляв це так її засмучує, що вона розплачеться тут і зараз. 

Мила, хороша і наївна. Ось і все. 

– Що ви, леді Брігель? – і здається той щиро здивувався її питанню, – як ви знаєте…

– У Артуріумі ніхто не може читати думки, – завершила за ним я, – та все ж…ви обманюєте. 

Мені не хотілося говорити правду. Цього разу мені справді не хотілося відповідати. 

Його реакція змінилася. 

– І як ви зрозуміли? – перепитав уже іншим тоном і зробив крок ближче до мене. Я хотіла наблизитися до дверей, та він зупинив схопивши мене за запястя. 

Ще один заборонений жест в Артуріумі. Зважаючи, на те що тепер я заміжня. 

– Жіноча інтуїція, – відповіла я ухильно. 

Він не повірив, але й пояснювати нічого не став. 

Це більше не цікавить мене. То ж я більше не буду нічого читати. Можете не хвилюватися, леді Брігель. 

І ще одне. Я леді Тоунс, зберігайте субординацію будь ласка, судде Еффіарт. Я не терпітиму зневаги до себе. 

Гадаю, з вас і справді вийде чудова суддя Сердець. Ви пройшли перевірку. 

То ось воно що. Це була знову тільки звичайна перевірка. Цікаво, а далі буду щось ще гірше. Чи нарешті почнеться щось справді важливе для неї. Хотілося б сподіватися.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше