Розділ 6. Сильфід

Щойно двері за Дельфініум зачинилися він очікував, що усе саме так й буде. Тесс точно не зможе стримати свою цікавість, щоб розпитати його про те, що тут відбувається насправді. 

Тому він вирішив зробити це раніше, ніж вона запитає. 

Таким чином у нього вийде, хоч трохи згладити кути історії. 

Та здавалося вона спеціально тягне час. 

Він вже встигнув пересортувати усі артефакти разів тричі, перевірити навчальний план і заповнити журнал до якого руки не доходили вже, мабуть з тиждень. 

Потім походив деякий час майстернею і піднявся наверх, згадавши, що потрібно переглянути практичні роботи. 

Хоча й так знав як вони будуть виглядати. 

Студенти – це ще той тип персонажів, завжди знайдуть як викрутитися. 

Попри те, що усі ці ші чати були прив'язані до реального світу, вони всерівно знаходили спосіб списати і тому він закочував очі кожного разу, коли бачив такі відповіді. 

І добре, якщо деякі принаймні старалися, щоб усе співпадало і було хоч краплю схожим на правду. 

Але ж ні були й ті індивіди які описували неіснуючі артефакти. 

–  Цікаво, а як взагалі потрібно було оформити запит, щоб отримати щось таке. 

Хоча після десятка відповідей від чатів йому здавалося, що він може пропустити правильну відповідь. 

Тесс. Може вам допомогти. 

Він ледве стримався, щоб не розсміятися вголос. Ні, мабуть, її доброту навіть темрява не знищить наскільки сильно б не тиснула на неї. Отже, усе було не дарма. 

Сильфід. Хіба ти тут не через інше. Я звук клавіатури навіть звідси чую. 

Вона промовчала і точно могла б мати зараз хитру усмішку. 

Тесс. Мені цілком усе влаштовує, професоре Сильфіде. 

Він відклав зошит із ще одним нечитабельним почерком і важко зітхнув. першокурсники, що з них візьмеш. 

І скільки їм говорити, щоб друкуваними писали, якщо не виходить розбірливо. Або хай йдуть вчитися на лікарів. 

Він їх терпіти не міг так само як і тих, хто на останньому. Перші, ще нічого не розуміли і допускалися простих помилок, а другі вважали, що вже достатньо вивчилися і тепер їм можна робити все що заманеться. 

Хоча останні, принаймні, робили вигляд, що стараються. 

Втомлено сперся на крісло. 

Він забув одну важливу річ – авторка тут Тесс і поки я не розповім те, що вона хоче дізнатися буде йти обхідним шляхом доти, доки я не здамся. 

Вона б могла описати не один розділ від мого імені, якби захотіла. 

–  Добре ти отримаєш історію, яку хочеш почути. 

Тесс. Я просто писала те, що вийшло. А те що ви вважаєте, що спеціально, лише ваші проблеми. 

І лише зараз він згадав одну важливу річ –  її сьомого життя не існує, чи точніше існує воно тільки для них, а вона має бути вільною від тих спогадів. 

Принаймні, Тесс. 

Він хотів сподіватися, що вона ніколи його не згадає. 

Історія, яку він мав розповісти також почалася давно. Та ці спогади були водночас і щасливими і такими, що робили його нещасним кожного разу, коли згадував. 

–  То що конкретно тебе цікавить? –  запитав готуючись до того, що чекає далі. 

Тесс. Арка з щоденником завершилася майже нічого не пояснивши, якщо не рахувати те, що Дельфі пішла. І у цій книзі вона зробила теж саме, так нічого не пояснивши. 

Він знав, що вона має на увазі насправді. Сюжет пішов зовсім не за планом. І тепер все що вона хоче, це зрозуміти як насправді усе було поєднане. 

Що ж пояснити це буде не так і складно як видавалося спочатку. 

Сильфід.  Пам'ятаєш ту сцену з танцем? 

Тесс. Авжеж. Це ж тоді, коли вона вам їсти готувала. Чи це все хеадканон? 

Тесс завжди була незмінною. Мабуть, не має значення яке це по рахунку її життя чи те наскільки темрява окутує її. 

–  Все правильно. Та історія і є початком. 

Тесс. Та ну, серйозно?

Він міг її зрозуміти, інколи й сам у це не вірив.

Тесс. Що робити, якщо я не відчуваю цю історію. 

Сильфід. Повернутися на початок і зрозуміти, де саме усе пішло не так. 

Тесс. Краще було б завершити усе ще в першій книзі. А цю залишити так. 

Сильфід. Здатися – не найкращий вихід. 

Тесс. Знаю, знаю. Але може варто було так і зробити. Зважаючи на те що цю книгу не читають, вона не виходить такою як має бути. 

Сильфід. Згадай. Навіщо тобі ця арка і що ти хотіла розповісти цією аркою, тоді все й стане на свої місця, Тесс. 

Тесс. Ваша правда, серйозно я завжди зі всіма так погоджувалася. 

Сильфід. Навпаки відстоювала свою думку, навіть, якщо вона була однозначно неправильна. 

Тесс. Он як. Тоді як щодо історії. 

У першому житті вони з Дельфініум зустрілися лише як куратор і студентка. Вона навіть пари його до того не відвідувала. 

Він одразу помітив, її зібранність і старанність і те наскільки вона відрізнялася від своєї старшої сестри. Так, у тому першому житті Брігель не була молодшою і можливо саме тому завжди піклувалася про Дельфі і тепер. 

Та все не могло йти занадто добре. 

Не тоді, коли існує Морфей. 

Тесс. Як вони взагалі могли перетнутися. 

Сильфід. А ви самі як думаєте. Академія Сновидінь, врешті решт.

Знаючи її вона мала усе легко зрозуміти. Дельфі одного разу випадково залишилася в Академії після опівночі засидівшись в архіві і так і втрапила у пастку. 

А перед цим таке сталося з Елері. 

Потім схема відома. Щось у стилі запроси десять друзів, щоб стати вільним. 

Таким чином ці двоє були ті, хто постачали людей і виконували його доручення. 

Дельфі вирішила втекти і розробивши план готувала його до дій. 

І саме тоді у той вирішальний день сталося те чого ніхто не очікував. Брігель Амаль пожертувала собою. Її обличчя осяяла та сама посмішка, яку у цьому житті було складно побачити і вона зникла.