Розділ 5. 1 Абсолютно точно...

Дельфініум. 

Нарада була запланована на вечір, а пари ніхто не скасовував. Я саме йшла коридором на артефакти, коли мій телефон задзвонив – скривилася, коли побачила знайомий номер. 

– Що вам потрібно професоре Сильфіде, – прошипіла я, – у вас є десять секунд. додала я без краплі ввічливості, яку б мала проявити до нього як до викладача. 

Я більше не хотіла його ні бачити, ні чути після подій, які відбулися. 

– Брігель, – швидко сказав він, одразу зрозумівши, яка тема змусить мене зупиниится і вислухати. 

Зайшов з козирів, як говориться. 

– У вас хвилина, – сказала я трохи менш обурено. 

Зовсім не довго та він усе ж був наставником сестри, а отже, міг щось знати. Та й вона ніколи так і не змогла дізнатися, а чи пам'ятає він – Дельфініум. 

– Затримайтеся після пари, – попросив він і мені не залишалося нічого іншого, окрім як погодитися.

Усю пару я була як на голках. З одного боку я згорала від нетерпіння аби дізнатися щось про моя сесту, з іншого мені хотілося втекти хоч зараз аби не бачитися з професором Сильфідом. 

Нас повязувало надто багато всього і не найкраще насправді. 

Та все ж сестра була важливіша за мою ненависть, тож зібравши усі сили і зціпивши зуби і поспішила за ним вниз. 

Майстерня довгий час була моїм найулюбленішим місцем в Академії, де мені завжди було спокійно і затишно. Та хороші речі мають схильність( але я думала якесь інше слово типу здатність але теж щось інше) швидко закінчуватися. 

Тепер мені навіть дихати стало важко, щойно я ступила всередину. 

–  Сподіваюся ви завершите швидко, –  роздратовано кинула аби приховати справжні емоції. 

Та й якщо подумати у мене справді не так багато часу. 

– У першу чергу я хочу вибачитися перед вами. Це не те саме, що почути від самого Морфея, але я щиро шкодую, що вам прийшлося пережити, – сказав він з виною у голосі. 

– Проїхали, – кинула я байдуже, наче усе, що було зі мною це лише записи в щоденнику. 

Зараз я не відчувала нічого. Зустрівшись з ним віч на віч знову, я зрозуміла, що жодних почуттів і справді не залишилося. 

– Та й я виходжу заміж зовсім скоро, – усе ж не втрималася від колючості. 

– Вітаю вас, – сказав він і продовжив, – Брігель знаходиться під впливом. 

Я опустилася на крісло, бо ноги не тримали. Це ж не може бути правдою? Занадто безглуздо звучить. Моя сестра була надто розумна, щоб її могли так легко провести. Я б радше повірила у те, що це її план. 

– Але як? – сказала на видиху. 

Він лиш всміхнувся. Зі смутком і гіркотою. 

– Легко, панно Дельфініум. Є безліч способів, а тут і зовсім зійшлося декілька факторів. 

Я спохмурніла. Ні, він не розуміє. Можливо просто не знає…але його погляд вказував на інше. Йому було все відомо. 

Нарешті наважилася запитати. 

– Професоре Сильфіде, невже вам відомо про минулі життя. Ви пам'ятаєте їх, – я закрила обличчя руками, наче це могло допомогти мені сховатися. 

Який же іспанський сором. Господи, це справжнісіньке жахіття. 

– Я знаю, яку саме відповідь ви б воліли почути, та не можу вас обманювати, – тихо промовив він, – тож панно Дельфініум, зробімо вигляд, що ми уявлення не маємо про наші попередні шість життів. Варто зосередитися на цьому, –  сказав він, хоч у його тоні я вловила щось зовсім інше. 

– Гаразд, – вдавано радісно зазначила я, – зараз важливіша моя сестра. 

Хай минулі життя – залишаться в минулому і не матимуть значення в теперішньому. 

Він полегшено кивнув, наче скинув тягар, який не давав йому спокою останнім часом. 

– Так, Брігель. 

– Звідки ви взагалі дізналися про вплив. Авторка розповіла, чи що? – поцікавилася. 

– Ні я ще не мав свого розділу у її книзі, але вам не варто забувати, хто я, – подивився на мене і я інстинктивно відвернулася. 

Задумливо склала руки в замок. Хто він? Може мається на увазі – Наставник. Інакшу відповідь знайти не могла. 

Елевонда. Творець. Творець її долі. Реально не в курсі, скільки життів знайомі…

Я ледве стримала шок від її слів, адже реально не знала. Підвела погляд на нього цього разу подивившись на нього інакше. 

– Можливо, – не впевнено відказала. 

 – Її артефакт, – нарешті сказав він, – той який ви вже бачили раніше, я передав його, щоб знати чи вона в безпеці. 

Така чесність здивувала. Артефактор, ну точно, це було так легко здогадатися, що аж смішно, як не зрозуміла одразу. 

– І все ж…– усе ще не могла повірити, що сестра потрапила під вплив, – ви так повністю й не відповіли на моє питання. Це у вас з вашим близнюком однозначно спільне. 

Сильфід помітно скривився, мабуть, йому було неприємно це чути. Та вибачатися я не збиралася, узагалі не вміла і не вважала за потрібне це робити. 

Він нічого на це не сказав і більше ніяк не виразив свої емоції, просто дістав з однієї з поличок артефакт і простягнув мені. 

– Він же був золотим, – відповіла я здивовано, на артефакт, який враз втратив усі свої барви і став таким млявим, що можна було подумати, що це інший. 

Але я добре пам'ятала його вигляд. 

– Тепер зрозуміло, але що ж робити? – запитала я сподіваючись почути, принаймні якусь пораду. 

– Вам – нічого, – не задумуючись відповів він, – просто чекати на вибір вашої сестри. 

Я зітхнула і стиснула долоні. Чекати! 

“Я знаю наскільки вам важко, панно Дельфініум, але хоч одного разу не робіть вибір за сестру” – почула як його голос звучить подумки, наче гіпнотизує мене. 

Він стояв навпроти, наче не знав чи йому спробувати заспокоїти мене чи залишити все як є. 

Я піднялася зі свого місця і навіть не попрощавшись направилася до виходу з майстерні. Мабуть і так залишилися там на надто довго.  Не думаю, що можу дозволити собі це коли підписала контракт. 

Елевонда. Та на вулиці ж наче 21 століття.