Розділ 7

Аня : 

Паніка накотила не одразу. Спочатку був шок. Я стояла, притиснувши долоні до абсолютно гладкого, холодного скла, і безпорадно дивилася, як Яна — моє власне відображення — розвертається і виходить з моєї кімнати моєю ж ходою.

Я закричала: «Мамо! Мамо, це не я!», але з моїх вуст вилетіло лише тихе, ледь чутне шурхіт. У цьому світі не було звуків. Моя кімната з цього боку виглядала майже так само, але кольори були якимись вицвілими, сіруватими, а повітря — важким і нерухомим. Тут не було протягів, не цокав годинник, і навіть екран мого телефона, що залишився на ліжку в реальному світі, звідси здавався просто чорним пластиковим прямокутником.

Я подивилася вниз. Мій пухнастий кіт, який щойно прокинувся на кріслі, підійшов до Яни. Серце стиснулося: «Ну ж бо, ну давай, зашипи на неї! Ти ж маєш зрозуміти!» Кіт справді повівся дивно — він обнюхав її джинси і незадоволено, підозріло нявкнув, відійшовши вбік. Але він не міг нічого зробити. Яна просто обійшла його і вийшла в коридор, зачиняючи за собою двері.

Я залишилася в повній темряві й тиші.

— Спокійно, Аню, думай, — наказала я собі, хоча власного голосу так і не почула. — Ти сама назвала її Яною. Ти сама гралася в цю гру, розказувала їй секрети. Якщо дзеркало пустило мене сюди, значить, має бути спосіб вийти назад.

Я почала обстежувати скляну стіну. Вона була міцною, як моноліт. Штовхати її плечем чи бити кулаками не мало сенсу — я просто задарма витрачала сили. Тоді я обернулася і подивилася на дзеркальну кімнату позаду себе. Вона закінчувалася там само, де й моя справжня кімната, але замість дверей у коридор там була суцільна сіра стіна. Виходу не було. Єдине вікно у світ — це саме це дзеркало.

Раптом я згадала про кота. Якщо Яна пішла на кухню вечеряти з мамою, кіт рано чи пізно повернеться в кімнату і ляже на своє улюблене крісло прямо навпроти дзеркала. Кішки бачать те, чого не помічають люди. Мама занадто втомлена після городу, вона не буде вдивлятися в мій погляд, а от кіт...

Я сіла на підлогу прямо перед склом, схрестивши ноги, і застигла. Я вирішила не зводити очей з кімнати. Як тільки кіт повернеться, я спробую привернути його увагу. Мені потрібно, щоб він почав шкрябати лапою по дзеркалу або змусив маму підійти й подивитися на скляну поверхню зблизька.

Яна думає, що отримала моє життя на цілий день. Але я збираюся повернути його набагато швидше.