Розділ 5

Аня : 

Ніч розлилася по кімнаті, але спати я не могла. Я лежала на ліжку, втупившись у стелю, а в голові, наче настирлива муха, крутилася одна й та сама думка: Яна щось замислила. Її погляд, її затримка в русі — все це було попередженням.

Я відчувала, що якщо зараз злякаюся й просто завішу дзеркало простирадлом, я покажу свою слабкість. А я ніколи не тікалв від невідомого. Потрібно було розібратися з цим раз і назавжди.

Я рішуче піднялася з ліжка і знову підійшла до скла. У темряві кімнати, освітленій лише слабким місячним сяйвом, дзеркало виглядало як глибокий колодязь із чорною водою.

Яна чекала на мене. Вона стояла прямо навпроти, і в її темних очах спалахнув дивний, переможний вогник.

— Ну що, Яно, давай поговоримо без натяків, — тихо сказала я і зробила крок упритул до дзеркала, майже торкаючись носком капця до плінтуса. — Чого ти хочеш?

Я піднесла руку і притиснула долоню до холодного скла. Яна зробила те саме. Наші пальці зустрілися через тонку прозору межу. Але замість звичного відчуття холодної гладкої поверхні... я раптом відчула дивне поколювання, наче крізь мої пальці пройшов слабкий розряд струму.

Скло під моєю долонею раптом стало... м'яким. Воно подалося вперед, як желе чи густа вода.

Я злякалася і хотіла відсмикнути руку, але було пізно. Пальці Яни міцно сплелися з моїми. Її хватка була залізною, зовсім не схожою на безтілесне відображення. На її обличчі з'явилася сумна, але рішуча посмішка.

— Вибач, Аню, — почувся її тихий голос прямо в моїй голові. — Тільки на один день. Я просто хочу дізнатися, яке воно — справжнє життя.

Цієї ж миті світ навколо мене скажено закрутився. Мене крутонуло, наче на каруселі, повітря вилетіло з легень, а простір навколо став крижаним і абсолютно беззвучним. Світло на секунду згасло, а коли я знову змогла дихати, то зрозуміла, що стою.

Я спробувала зробити крок вперед, але моє коліно вдарилося об щось тверде і плоске. Я підняла руки і вперлася в гладку, холодну скляну стіну.

По той бік скла, у моїй затишній, теплій кімнаті, стояла дівчинка. Вона здивовано розглядала свої власні долоні, потім підняла голову, подивилася на мене моїми ж очима і полегшено зітхнула. Вона озирнулася на рожевий велосипед, зробила впевнений крок назад від дзеркала і попрямувала до дверей, де почулися кроки мами.

Я залишилася всередині. Я дивилася на власну кімнату з іншого боку дзеркального скла. Яна зайняла моє місце.