Розділ двадцять девятий

Розділ двадцять дев’ятий. Втекти від спогадів. 

Дорогою до клубу, де, за слів Раяна, мали бути його друзі, Тесс мовчала. Вона робила вигляд, що слухає його розповіді про бажання подорожувати, повсякденну рутину та знайомих, яких поважає. Але всі її думки були про нього – про того, хто так несподівано повернувся в її життя після років тиші. Вона не могла позбутися цинічного, холодного погляду Елліаса, що пронизав її наскрізь у ресторані. І ще більше – не могла заглушити ту бурю, яку підняло серце після цієї зустрічі. 
Судячи з черги біля входу до клубу «Мохіто», вечір обіцяв бути насиченим. Будівля світилась неоновим світлом, а на вході стояло п’ятерокремезних охоронців, які перевіряли дрес-код та вміст сумок.  
Коли Раян підійшов до головного охоронця, той усміхнувся і, не ставлячи питань, пропустив їх усередину, відчепивши червоний канат. 
– Чудово! – Видихнув Раян, і, прискоривши крок, повів Тесс за собою. – Повеселимося! 
Пробираючись крізь натовп танцюючих, Тесс різко отямилася. Її охопила тривога, вона стиснула руку Раяна сильніше. Він, не вагаючись, обійняв її – і хоч Тесс не чинила опору, усередині не могла заспокоїтись.   
Вони піднялися на другий ярус – до столиків для привілейованих гостей. Клуб був схожий на інші: статусний, шумний, заповнений пихатими обличчями. Сюди не потрапити без грошей, зв’язків або без супроводу когось впливового – як у її випадку.  
– Прошу любити й шанувати! – урочисто виголосив Раян, звертаючись до компанії з восьми осіб. 
– Хірург у спідниці? – вигукнув хлопець у велитенських окулярах-сердечках. 
– Вона сама! – кивнув Раян, запропонувавши Тесс місце на дивані.   
Троє дівчат і п’ятеро хлопців уважно розглядали Тесс, не приховуючи змішаних емоцій. Її присутність була для них незвичною – занадто простою для такого кола. І хоча вона це відчула, Тесс усміхнулася і ввічливо сіла. 
– Твоя пасія на ніч? – із неприхованим сарказмом запитала блондинка в чорній мінісукні з глибоким декольте.  
– Дана, завали рота, – буркнув її сусід, сьорбнувши коктейль. – Якщо мій друг рано вранці прокидається через дівчину – це явно не на одну ніч. 
Раян ігнорував балачки своїх друзів. Повернувшись до Тесс, він запитав: 
– Що питимеш? 
– На твій розсуд. – Тесс відповіла тихо, а потім схилилась ближче: – Мені потрібно до вбиральні.  
– Ліворуч, у закутку. Можу провести, 
– Ні, дякую.  
Вона подалась до вбиральні, розправивши плечі, але насправді шукала не туалет, а тишу. Усамітнившись, притулилася до холодної мармурової стіни біля раковини і набрала Амалію. 
Кілька довгих гудків – і «на тому кінці дроту» сонно відповіла подруга: 
– Тесс? Що трапилося? 
– Пробач, що розбудила. Мені просто треба було почути твій голос. 
– Ти де? І котра зараз година?... Тільки не кажи, що вирішила кудись вирушити без мене! 
– Я... бачила його.  
– Кого? І з ким ти зараз? З Раяном? І де ти, чорт забирай?! 
– Елліас. – Тесс зробила паузу, опустивши погляд на білі плитки підлоги. – Він бачив мене сьогодні з Раяном. Дивився прямо на мене... дочекався, поки я подивлюся на нього. А потім просто пішов. 
– Тесс, почекай. Ти пішла на побачення з тим психом?! Знову?! 
– Так. 
– Тесс, ти з глузду з’їхала?! – пробурмотіла Амалія. – Якого такого тебе тягне до цього психа? У тебе одна крайність в іншу! Ти ж знаєш, як це все на тебе впливає. Це не просто збіг, що він з’явився саме зараз. 
– Ти знала, що він досі у місті? 
– Чула, звісно. І ти теж знала, просто не хотіла в це вірити.   
– Напевно. – Тесс стиснула телефон міцніше. 
– Де ти зараз? 
– У клубі «Мохіто». З Раяном і його друзями. Я намагалася відволіктись... але не виходить.  
– Чекай, я виїжджаю. Дай мені десять хвилин на пробудження і ще п’ять на збори. Чекай мене. І нікуди не йди! 
– Амаліє, я на побаченні. 
– Йой, та яка різниця! Ти ж не з його друзями зустрічаєшся! Я вже збираюсь, тому нікуди не йди! 
– Добре, – погодилася Тесс, не в силах відмовити.  
– І запам’ятай, Тесс. Якщо ти знову почнеш тікати – я подзвоню тому, кому дуже не хочу дзвонити! Чекай мене! 
Зв’язок обірвався. 
Повернувшись до Раяна та його друзів, Тесс вже не усміхалася. Прийнявши коктейль з вишнею, яка дійсно плавала в келиху, вона здивовано звела брови, проте швидко опанувала себе й стримано подякувала. Декілька молодиків і одна дівчина з компанії спустилися на танцмайданчик, інші ж які залишилися, продовжували пильно розглядати Тесс, яка очевидно не вписувалася в їхній звичний формат. 
– То ти справді хірург? – першою заговорила блондинка, погладжуючи ногу свого партнера, який на перший погляд здався Тесс найадекватнішим з усіх. 
– Не зовсім, – чесно відповіла Тесс, намагаючись не здаватися напруженою. – Я проходжу інтернатуру. Тобто, поки що молодший хірург. 
– Ваууу! – протягнув темноволосий хлопець, запалюючи цигарку. – Вона серйозно думає, що нам цікаво? 
– Закрийся! – Раян холодно глянув на нього, обіймаючи Тесс за талію. – Якби не Тесс, то ти б не мав шансів взагалі заговорити. 
– Ну, то правда, – пробурмотів той, знизуючи плечима. 
– Значить, ти зі звичайної сім'ї? – з іронією запитала Дана, вивчаючи Тесс з голови до ніг. 
– А що тебе бентежить? – спокійно відповіла Тесс, хоча в голосі вже звучала сталь. – Те, що я сама себе забезпечую і сама будую свою кар’єру? 
– Просто, – протягнула блондинка, нахабно оглядаючи її. – Без грошей чи багатого чоловіка далеко не заїдеш. 
– Зате все, чого я досягну, буде моїм, – сухо відповіла Тесс і відвела погляд, коли Раяну передали цигарку з характерним солодкуватим запахом. 
– І як довго ти пишатимешся цим «своїм»? – не зупинялася Дана. 
– Моє завжди залишиться моїм, – відповіла Тесс з притиском. 
– Досить! – втрутився Раян, випускаючи кільця диму. – Це розмова в нікуди. 
– Але ж ти хотів, щоб ми познайомились з нею ближче, – обурилася Дана. – Який сенс заводити чергову... – вона обірвала себе під важким поглядом Раяна, – подругу, якщо не хочеш, щоб ми цікавилися нею? 
– Ми прийшли сюди розважитись. Іншим разом. – Раян простягнув руку до Тесс, запрошуючи її на танець. 
Вона мовчки прийняла запрошення. Притискаючись до його плеча у повільному танці, відчувала, як серце намагається знайти новий ритм. 
– Пробач моїх друзів, – нахилившись ближче, прошепотів Раян, майже торкнувшись губами її шиї. – Вони не завжди привітні. 
– Мені байдуже. Це твої друзі. 
– Можливо, сьогодні просто не найкраща ніч для знайомства. 
– Це точно, – зітхнула Тесс і додала: – Незабаром приїде моя подруга. Вона трохи переживала мене, тому вирішила перевірити чи все зі мною гаразд. 
– Звісно, – кивнув Раян і глянув на неї вже зовсім інакше. Погляд був сповнений бажання. І перш ніж стриматись, він нахилився і коротко, майже ніжно поцілував її. – Вибач... Я поспішив.   
Але Тесс відповіла поцілунком. 
Вона притягнула його за шию, даючи зрозуміти, що вибачення не потрібні. Дозволяючи йому заглибитися у поцілунок, вона заплющила очі – у надії на відчуття, яких так прагнула. 
Та було лише спустошення. Ні полум’я, ні тремтіння, ні метеликів. Лише холод. 
Хоча Тесс і симпатизувала Раяну, його поцілунок не зворушив жодної струни в її серці. І замість омріяного забуття – лише гірке нагадування про поцілунки, які змушували світ навколо зникати. 
– Я не справив враження? – прошепотів Раян, помітивши, як вона відсторонюється. 
– Це не через тебе, – відповіла Тесс, намагаючись усміхнутись. – Просто я занадто довго була одна. 
– Тесс, це просто алкоголь. Давай забудемо. І якщо захочеш – спробуємо знову, коли настане час? 
– Можливо, – прошепотіла вона. – Але зараз... я краще поїду додому. 
Вона м’яко, лае рішуче вивільнилася з його рук.  
Вийшовши з клубу, Тесс жадібно вдихнула прохолодне повітря. Сльози зрадливо з’явилися в куточках очей. Вона витерла їх і дістала телефон, щоб подзвонити Амалії. 
– Тесс! – Раяна уже був позаду. 
Вона швидко сховала телефон до кишені. 
– Тесс, я можу тебе відвезти. Або хоча б викликати таксі? 
– Не варто. Я впораюсь, – холодно відповіла Тесс, втримуючи себе в рівновазі. 
– Ти дивовижна дівчина, – тихо видихнув Раян. 
– Я звичайна. І вибач, що розчарувала тебе. 
– Ти – загадка. І я хочу її розгадати... якщо ти дозволиш мені це зробити.