Розділ двадцять девятий

Розділ двадцять дев’ятий. Втекти від спогадів.

Дорогою до клубу, в якому зі слів Раяна повинні були тусуватись його друзі, Тесс не вимовила ані слова. Вона робила вигляд, що слухає молодого чоловіка, який без зупину розповідає їй про усякі нісенітниці, про свої бажання відвідати якісь країни, про зміни в його нудному повсякденні та про людей, які варті його поваги. Та усі думки Тесс були спрямовані до того, хто так безжально увірвався в її життя, після того як зник на довгі роки. Вона не могла забути цинічного погляду холодних очей, які пропалювали її у ресторані, а головне, не мала сил, щоб заспокоїти хуртовину в серці після зустрічі з Елліасом.

Така жорстока Доля, яка насміхається над нею знов і знов, не дозволяючи звільнитись від тягаря, що зводить з розуму. Тесс воліла забути про свого колишнього сусіда назавжди. Вона молилась за це і благала усіх небожителей про допомогу, і мала надію, що скориставшись змогою розвіятись з Раяном, неодмінно знайде натхнення для нових відносин. Та помилялась.

За півгодини вони вже вийшли з автомобіля і тримаючись за руки, пішли до центрального входу двоповерхової будівлі, залитої неоновим сяйвом. У клубі «Мохіто», що славився своєю брутальністю та інколи неадекватними відвідувачами, було досить людно, якщо судити з того, що зовні стояла величезна черга з охочих потрапити усередину. На вході стояло п'ятеро величезних чоловіків у чорних костюмах, що оглядали дрескод бажаючих пройти всередину та перевіряли сумочки і одяг металошукачами. 

Коли Раян підійшов до кремезного чорношкірого охоронця, який стояв осторонь, ніби контролюючи інших колег, той усміхнувся:

– Спекотний вечір сьогодні.

– Так, пане Зельц. – відказав чоловік. – Ваші на звичних місцях. – він швидко пропустив Раяна та його супутницю, відчепивши червоний ціпок, який прикрашав прохід. 

– Чудово! – Видихнув Раян і прискоривши свій крок, повів Тесс за собою. – Повеселимося!

Пробираючись крізь натовп танцюючих, Тесс різко отямилася й інтуїтивно стиснула свої пальці на руці Раяна, відчуваючи деяку задуху та дискомфорт. Молодик поглянув на неї через плече і здогадавшись, що зараз саме та мить, якою треба скористатись, притягнув Тесс до себе і обійняв. Вона не супротивилась і була майже вдячною за такий чоловічий вчинок. 

Вони прямували у бік більш просторого другого ярусу, де були столики з диванами для особливих гостей. 

Кожен клуб має схожість між собою. Ось і цей особливо не відрізнявся від більшості. Контингент тут був різношерстий, але в рамках потрібної пристойності, адже не кожна людина могла потрапити сюди. По-перше, вік. До клубу пропускали лише повнолітніх, не допускаючи прослизання підлітків за підробними документами. Усіх підозрілих особистостей перевіряли за даними паспортної бази, а тих, кого в цій базі не можливо було знайти, просто відправляли додому. По-друге, фінансові можливості. Якщо немає достатньої кількості грошей для мінімального замовлення, а це два нулі у купюрі, то й шансів практично немає. Потрапити можна компанією або у супроводі когось значущого, як у випадку Тесс з Раяном.

– Ну ось, прошу любити і шанувати! – Досить голосно сказав Раян, відрекомендовуючи Тесс компанії з восьми чоловік.

– Хірург у спідниці?! – трохи здивовано вигукнув хлопець у величезних окулярах-сердечках.

– Вона сама! – Кивнув Раян і запропонував Тесс сісти на диван, який складався з трьох відрізків сполучених між собою.  

Компанія налічувала трьох дівчат і п'ятеро хлопців, які не соромлячись розглядали нову пасію Раяна своїми зацікавленими і в той же час гордовитими поглядами, чим бентежили Тесс. Вона також мала змогу оцінити кожного з них, відчуваючи себе білою вороною серед нічних кажанів. Тесс вже встигла зрозуміти, що це була не найліпша ідея і вона не зможе розслабитись та позбутися думок про Елліаса, але все ж сіла на запропоноване місце і усміхнулась до друзів Раяна.

– Твоя пасія на сьогоднішню ніч? – припустила блондинка у чорній міні-сукні з глибоким декольте. Дівчина виглядала і поводила себе як свіцька левиця, що щойно зійшла з обкладинки журналу Плейбой.

– Дана, завали рота! – шикнув на неї її сусід праворуч, надпивши коктейль із її рук, і розкинувши руки на спинці дивана. Він був симпатичний, не старший двадцяти п’яти років і виглядав більш-менш нормально серед інших, але тільки це перше враження і воно може бути оманливим. – Я думаю, що заради однієї ночі мій друг не різатиме себе, а тим паче не прокинеться рано вранці, щоб попити з дівчиною кави! – блондинка лише відвела очі, не сприйнявши ґрунтовність такої відповіді за привід бути більш приятельською.

– Тесс, що хочеш пити? – Запитав Раян, не звертаючи уваги на своїх друзів, і не прагнучі познайомити їх з Тесс, чи хоча б назвати їхні імена.

– На твій розсуд. – Видихнула вона і вже за мить прикриваючи рота рукою, так щоб її почув лише Раян. – Мені до вбиральні потрібно. 

– Це там у лівому закутку. – відказав Раян, відхилившись на спинку, щоб Тесс мала змогу пройти. – Скласти тобі компанію?

– Ні, дякую. – Усміхнувшись хлопцю, Тесс розправила плечі і знайшовши очима напрямок на який було вказано, швидко попрямувала туди.

Вона не мала потреби користуватися туалетом, але це було мабуть одне з небагатьох місць, де вона могла усамітнитися, щоб вирішити, як виплутуватись з цією нерозсудливої ситуації з клубом і друзями Раяна. Набравши Амалію, Тесс притулилася головою до холодної стіни, вмостившись на мармуровий стелаж біля раковини.  

Декілька довгих гудків і подруга зняла слухавку.

– Тесс, що трапилося? – хрипким голосом запитала Амалія.

– Пробач, що розбудила. Мені просто необхідно було почути твій голос.

– Ти де? І котра година? – Сонно запитала Амалія і додала більш жвавіше. – Тільки не кажи, що ти вирішила погуляти без мене!

– Я бачила його. – повідомила Тесс, не дозволивши подрузі продовжувати свої здогадки. – Він бачив, як я вечеряла з Раяном. Він дивився на мене. І він дочекався поки я подивлюсь на нього у відповідь, а потім пішов.