Розділ шостий

Розділ шостий. Ти не чекала, а ми приперлися. 

Практика з «гістології» затяглася на весь день, і тільки надвечір з'явилися проблиски її завершення. Зробити гістологічний зріз, пофарбувати його, досліджувати під мікроскопом, дізнатися про причину патології, і написати пояснення, це не найлегше завдання, але Тесс вже звикла. Вона сама вирішила піти невідомими стопами свого далекого родича і стати лікарем. Правда зі спеціалізацією ще не визначилася, а часу залишається не так багато. 

Змучена, але задоволена тим, що їй вдалося виконати завдання та здати річну практику на відмінно, допускаючись до наступного етапу, Тесс увійшла до під'їзду. Вона не одразу звернула увагу на шум, що доносився зверху та гучну музику. Інколи таке ставалось, коли хтось з молодих сусідів, які жили на два поверхи вище, влаштовував вечірку. Але чим ближче вона підходила до квартири сусіда, тим очевиднішим ставало усвідомлення звідки ця музика лунає. 

Тесс спочатку постукала у двері, та не дочекавшись відповіді, подзвонила у дзвоник. За кілька секунд двері відчинили. Розгублено дивлячись на велетня з триденною щетиною, що посміхаючись на всі свої золоті зуби, так само розгублено розглядав її, Тесс вже й забулась навіщо прийшла. 

– Чого тобі? – кивнув чоловік, який нагадував горилу або когось із мавп. 

– Мені потрібен Елліас. – несміливо відповіла Тесс, сильніше стискаючи пальці на сумці. 

– Його нема вдома. 

– Як нема?! – здивувалась вона, не очікуючи такої недбалості від сусіда. – А де він? 

– Ти хто така, що крутишся тут і випитуєш усе?! – пирхнув чоловік, зробивши різкий рух тулуба вперед, залякуючи допитливу дівчину, і з-під його сорочки випав срібний хрест розміром з долоню. Квітчаста сорочка була застібнута до середини й недбало заправлена в штани, ніби наспіх. 

– А ви хто такий, що розпоряджаєтеся квартирою Елліаса як своєю власною?! – обурилася Тесс, і зробила обережний крок назад. 

Вона втомилася і не мала бажання сперечатися чи сваритися з незнайомцем, що викликав в ній первинний страх. Тесс взагалі не любила сваритись і щось комусь доводити, тому що не мала звички виправдовуватись. А зараз все що їй було необхідно, це повернути ключі від своєї квартири, прийняти душ і заснути в теплому ліжку. Вона була готова пожертвувати своєю щоденною ранковою пробіжкою заради того, щоб виспатися після напруженого дня. І кожна хвилина зволікання скорочує її відпочинок, чим непоправно псує їй настрій. 

– Ти як зі мною розмовляєш, дрібнота?! – проричав чоловік. 

– Дуже чемно. – ковтнувши коми в горлі, відказала вона. 

– Ти як взагалі до старших звертаєшся? Батьки не навчили чемного поводження? То я навчу! – пригрозив він, але раптово замовк, змінюючись в обличчі, дивлячись на того, хто стояв позаду незнайомки. 

Тесс прослідкувала за поглядом чоловіка і повільно розвернулась назад, щоб подивитись на того, хто змусив його замовкнути. Цією людиною виявився ніхто інший, як Елліас. Сусід стояв позаду Тесс і схиливши голову вбік, усміхався. Він був пристойно одягнений, якщо згадати ранкове вбрання. Чорна сорочка була спущена поверх класичних штанів, і підкреслювала начищені до блиску сірі туфлі. 

– Можу я повернути свої ключі? – спитала Тесс, зрадівши сусідові. Вона простягла свою руку, розкриваючи долоню і сонними очима подивилася на руку Елліаса, що була стиснута в кулак.

– Можеш. – Кивнув сусід і проігнорувавши простягнуту йому руку, підійшов до дверей її квартири. – А можеш і не повернути. 

– У якому сенсі можу не повернути? – перепитала вона, не маючи змоги повноцінно зрозуміти неоднозначну відповідь Елліаса. 

– В прямому сенсі. – не приховуючи свого задоволення і переваги, сусід кивнув головою до чоловіка, який все ще стояв на своєму місці, округливши очі. 

– Ел, все норм? – поцікавився той, дивуючись легкості з якою його бос розмовляє з дівчиною, що геть не вписується в параметри їхнього світу. 

– Так, – провернувши ключ у замку, Елліас відчинив двері й пропустив сусідку вперед, а сам дав деякі вказівки своєму підлеглому. – Я буду тут якщо потрібно щось. Приїдуть хлопці, підтягнетесь до мене! 

– Добре! – пообіцяв велетень і продовжуючи здивовано переварювати побачене, закрив двері. 

Тесс увійшла до квартири й, м'яко кажучи, оторопіла. Ще сьогодні вранці в коридорі стояла тумба для взуття і м'який пуф з потертостями, а тепер їх не було. Вона списала все на своє нездужання після насиченого дня і пройшла до вітальні. Новий телевізор красувався на новенькій тумбі, на місці якої, знову-таки, вранці стояла старенька тумба. 

Зітхнувши, Тесс зняла сумку з плеча і недбало поставила її у куток. А сама вмостилася на дивані, відкинувшись на його спинку, не в змозі більше рухатись. Єдиним її бажанням було заснути, адже очі зрадливо заплющувалися, а мозок не реагував на зовнішні сигнали. А їх було при достатньо. З коридору долинали голоси та метушливі пересування людей. 

– Ел, що ще купувати? – почувся грубий чоловічий голос і Тесс здригнулася всім тілом. Вона швидко подивилася на сусіда, що упершись плечем у стіну, дивився на неї зацікавленим поглядом. 

– Нічого такого. – Відповів Елліас, звертаючись до худорлявого чоловіка, що з'явився нізвідки як здалось Тесс. – Я дозволив своїм друзям попити у тебе кави. – пояснив він сусідці. – Ти ж не проти? 

– Ні. – Сухо відповіла Тесс, сама не розуміючи, що каже. – Нехай п'ють. 

– Ти мені каву завариш? 

– Тобі? 

– Мені. – з посмішкою підтвердив Елліас, дивуючись дитячій невпевненості та безтурботності дівчини, що виглядала перевтомленою. 

– Так. Звісно заварю. – На рівні рефлексів відповідала Тесс, хоча сама вже знаходилась практично поза свідомістю. 

– Тоді йди й заварюй. 

– Зараз? – на обличчі дівчини не було жодної емоції. Елліас мовчки кивнув у відповідь. – Добре. 

Тесс важко зітхнула і пригнічено опустивши очі у підлогу, пройшла на кухню. Вона привіталася з невисоким молодим чоловіком, що виглядав приблизно її однолітком, у якого під правим оком проглядався синець. На її кухні вже велася окупація столу і частини робочої поверхні біля плити. Кілька чоловіків в чорних класичних костюмах нарізали закуски, та розкладали все на тарілки. Але й на цей дивний момент дівчина не звернула уваги.