Глава дванадцята: Затримання

- Ганс . Ганс - хтось звав відставного слідчого з темряви  - Та прийди ти до тями? 
  Ганс Гросс важко відкрив очі. Навколишній світ був наче в туманi. В ніс било щось різке i смердюче. Трухнувши головою, вiн побачив що лежить на жорсткому ліжку , в кімнаті з вітражами на вікнах. Піднявши голову ,він розгледів католицьке розп'яття над ліжком. 
- Довго спати зволиш - сказав сидівший на краю ліжка Александр Торвальд. 
- Ну я уже не хлопчик, аби відразу підійматися - сказав на це він. 
- А ведеш себе, як не знаю хто. 
- Давай, давай!!! - буквально зірвався Ганс Гросс - Вчи мене, одного з кращих слідчих імперії, як вести розслідування!!!   
- Заспокойся. - хотів було втримати свого запального друга на місці , але старий слідчий вже вскочив . 

 Знявши зі стільця свій піджак, натягуючи на себе сказав: 
- А де мій пістолет? 
- Тут - пролунало з дверей. 

 Старий слідчий обернувся. У дверях стояв доглядач храму Йосип Оріоль. Тримаючи в руках пістолет свого гостя , з вийнятою обоймою, повним скептицизму поглядом оглянувши зброю , запитав : 
- Пане Гросс, ви як, взагалі в курсі, що зброю чистити треба? Регулярно, хоча б  періодично, а у вашому випадку - просто чистити. 

 Кульгаючи відставний  слідчий підійшов до монаха. Вихопивши з його рук зброю , вiн вставив обойму в руків'я. Бажаючи привести її  в бойове положення, старий став смикати верх пістолета. На відвертий сміх оточуючих, затворна рама, верхня частина пістолета, не піддалася , не зрушила з місця. 

 З пересердя плюнувши собі під ноги, Ганс Гросс засунув шматок заліза в кишеню штанів.
- Ви отримали відповідь від свого керівництва? - почав відразу колишній слідчий.  
- Отримав . - односкладно відповів священнослужитель. 

  Повисла пауза . Бачачи , що священник не має  жодного наміру продовжувати , гаркнув: 
-Ну?!!
- Це не наші. - спокійним тоном, що ще більше роздратувало співбесідника, так же коротко відповів він. 
- Що "це не наші" ? Давайте якось докладніше. 
- Мною були перевірені інші церкви, релігійні організації. Ніхто з них не причетний до вбивства. 

 Йосип Ориоль схрестив руки на грудях, красномовно даючи зрозуміти що він все сказав. Наче не бачачи цього, Ганс Гросс продовжив:
- Давайте більше інформації
- А чого це я вам маю щось давати? Ви ж мені не сказали що тіло викрали. 
- А ви звідки дізналися? - здивовано запитав , так i лишися сидіти на краю ліжка Александр Торвальд.  
- Не люблю відповідати питанням на питання - але куди по вашому ваш нічний сторож побіг після вашого допиту?  
- В найближчий шинок - не задумуючись відповів лікар - Стрес знімати.  
- Ну, не без цього. Але коли пропустив пару чарок, направився до церкви. Розповів все священнику . Той, через послушника, відправив лист своєму керівництву. Ті своєму. I так по інстанціям , якщо користуватися мирською термінологією, вість i дійшла до мене. 
 Хоча ви пане слідчий - доглядач церкви пристально подивився на старого - не поспішали мені про це повідомляти. А тепер маєте нахабство з мене вимагати пояснень? Ну що ж , ви їх отримаєте. Йдіть за мною. 

 Ганс Гросс , Александр Торвальд. i Йосип Оріоль сиділи в візнику. Дощ, нестерпна , непроглядна стіна вологи , що лилася наче кара небесна на землю ,вщух. Але полегшення нi старому слідчому, нi всьому місту це не принесло.  Замість вологи, якою було просочене все на в круги, наступила справжня  літня спека. 

 Старий слідчий дістав з кишені свого годинника на ланцюжку. Відкинувши кришку , подивися на нього . Той застив на четвертий ранку.  
- Знову забув завести - пробурчав старий. - Скільки зараз? 

 Священник визирнув у вікно, i посміхнувшись сказав: 
- Зараз почуєте. 
 Старий , перехилившись через друга, визирнув у вікно. Їх коляска , проїхала мимо ратуші, шпиль якої було видно з далеку. На верху виднілося щось червоне. Ганс Гросс не міг розгледіти , своїми старечими очима, що саме. Та це було вже не важливо.  

 З дванадцятим ударом годинника на вежі, пролунала виконана на трубі "Марічка" - гімн міста Чернівців. 
- Ми приїхали панове. - сказав Йосип Оріоль, виходячи. 
 Його прикладу послідували і решта.  Обходячи клумбу з різнокольоровими квiтами , Ганс Гросс морщась озирнувся довкола. 
- Квіти тобі завжди не подобалися. Пам'ятаєш два роки тому, на передодні четвертого числа. Грета поставила на підвіконня маленьку квіточку в горщику. Ти візьми прямо з вікна її викинув. - прокоментував невдоволену пику друга лікар.

 Монах запитав: 
- Вiн що, жінку викинув? 
- Було таке бажання - відповів відставний слідчий - В себе в батьків , хай хоч клумби на підвіконні розбиває. Але то була моя квартира, моє підвіконня, i зайвого мотлоху я там не потерплю.  А ви уважно озирніться навколо. 

Трійця зупинилася. Двірник у фартуху i картузі возився біля клумби; біля білих сходинок ратуші якісь пани , димлячи папіроси, щось жваво обговорювали; розкривши газету , біля дверей будівлі стояв ошатного вигляду чоловік; група людей , їх зацікавлені погляди, бажання роздивитися все навколо, видавало в них приїзжих. 
- I що ? - запитав священник. 
- Жодної пані довкола. 

  Священник i лікар озирнулися. 
- Справді . - в один голос сказали обидва. 
- Он ,той хто потрібен - кивнув на двері священник. 

З ратуші вийшов  чоловік років сорока. Доволі високий , русявий , у світлому костюмі. Одягнувши циліндр , вiн опустивши понуро голову, повільно став спускатися сходами. Чоловік при входi ,згорнув газету поклав її  до кишені.  

 Ганс Гросс простягнув руки.  Друга він втримав , але наглядач храму вислизнув з його руки. 
- Зачекайте !!!- прокричав в усе горло колишнiй слiдчий. 
- Чого ? - не зменшуючи темп, через плече кинув священник.  
- Цього. 

 Чоловік у світлому костюмi ,зупинився. Озирнувшись по сторонах, вiн побачив як до нього підходять люди, беручи в кільце. Вiн потягнувся рукою в нагрудну кишеню, i витягнув звідти пістолет. Обходячи його люди , також дістали з кишень свої.