Оперний батл біля опудала, або Як Дід «дизайнером» став

Рано-вранці Дід (наш Садівник) витягнув із горища старий піджак, який ще за царя Гороха був модним, солом’яний капелюх із діркою для вентиляції та старі штани, що трималися на чесному слові.

— Яно! — гукнув він Бабі. — Птахи геть розперезалися, черешню об’їдають! Поставлю я їм Голомозого Панька. Нехай вартує!

Дід змайстрував опудало прямо посеред грядки з Кабачками. Панько вийшов такий «красень», що Мурчик, побачивши його, з переляку злетів на верхівку Пані Черешеньки і три дні вдав із себе сову.

Але що почалося в Саду, коли Дід пішов обідати!

— Оце так... імітація! — прошепотіла Капуста Хрумтілда, поправляючи свої 144 спідниці. — Це що, новий міністр сільського господарства приїхав? Чого він мовчить і так підозріло на мої качани дивиться?
 

Імітація — це коли щось несправжнє вдає із себе справжнє. Наче іграшковий телефон, по якому ти розмовляєш із бабусею, хоча він просто пластмасовий.

Хрін Бурчун-Пекун висунувся з землі на три пальці:

— Який міністр? Це ж шпигун! Бачите, у нього капелюх насунутий? Це щоб ми не бачили, як він записує, хто скільки добрив спожив! Все, хлопці, сушимо листя, здаємося!

Тут у справу втрутився Огірок Зелений Стрибунець. Він вирішив, що треба Панька... перевірити на почуття гумору.

— Гей, Галстуку солом’яний! — гукнув Огірок. — А слабо тобі нас перетанцювати?

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Вітер як дуне! Піджак на Панькові розлетівся, рукави замахали, а порожня консервна банка, яку Дід повісив йому на шию для звуку, почала калатати: «Дзинь-бряк! Дзинь-бряк!».

— О! Він викликає нас на батл! — вигукнула Рукола Ракета.
 

Батл — це змагання, де кожен показує свої найкращі вміння. Як на весіллі, коли гості змагаються, хто краще станцює «Гопака».
 

Почався справжній садовий драйв:

1. Помідорчик Юні Щоки почав підстрибувати, намагаючись докинути росою до капелюха Панька.

2. Груша Принцеса-Соковита так розхиталася на гілці, що ледь не зробила подвійне сальто (але вчасно згадала про свій минулий політ).

3. Кріт Хрумтяк виліз із нори з тією самою срібною ложкою і почав відбивати ритм по залізній підкові на хвіртці: «Там-тара-рам!».

Баба Яна вийшла на ґанок з мискою тіста. Побачила, як опудало «танцює» на вітрі, а овочі навколо аж трусяться (це вони від сміху, але Баба подумала — від протягу).

— Діду! — закричала вона. — Твій Панько такий драйвовий, що в мене навіть тісто почало підходити швидше! Дивись, він наче справжній диригент у цьому городньому оркестрі!

Дід вийшов, почухав потилицю:

— Бачиш, Яно, який я креативний! Навіть городину розворушив!
 

Креативний — це коли ти вигадуєш щось таке незвичайне і цікаве, що всі навколо кажуть: «Ого, як ти до цього додумався?!».

А Панько стояв, махав рукавами і, здається, був найщасливішим опудалом у світі, бо під його капелюхом вже встиг сховатися маленька горобчик, який замість того, щоб їсти черешню, просто насолоджувався безкоштовним концертом.