Бабин секретний салат «Сил не шкодуй!»

Після того, як варення було закатане, Баба Яна витерла руки об фартух і подивилася на грядку.

— Так, — гугняво промовила вона (прищіпку з носа вона так і не зняла, бо Хрін Бурчун-Пекун ще досі випускав свої фітонциди). — Ягоди — то для душі, а зараз треба щось для міцності, щоб дід міг паркан полагодити!

Вона взяла великий дерев'яний салатник і рушила в Сад.

Першою під ніж (ой, тобто в кошик) потрапила Рукола Ракета.

— Ой! Лоскотно! — пискнула вона, коли Баба її зрізала. — Але я готова! Буду робити всіх розумними!

Потім Баба Яна нахилилася до Шпинату Силача.

— Ого, який ти кремезний виріс, — похвалила вона. — Будеш у мене за головного по залізу.

Шпинат поважно склав листя: — Тільки не перевари мене, Бабусю, я люблю бути хрумким!

Далі Баба зірвала кілька гілочок Базиліка Барона-Аромата. Той так пахнув, що навіть прищіпка на носі Баби Яни не допомогла — вона зажмурилася від задоволення.

— Оце аромат!! — вигукнула Баба.

Вона повернулася на кухню, де Садівник уже чекав, постукуючи ложкою по столу.

— Зараз, старий, зараз я зроблю такий салат, що в тебе біцепси самі виростуть!

Баба почала чаклувати. Вона не просто різала, вона влаштувала справжню композицію.

Композиція — це коли ти поєднуєш різні речі (кольори, смаки або предмети) так, щоб разом вони виглядали як витвір мистецтва.
 

— Так, — примовляла Баба. — Сюди ми додамо огірочка для свіжості, помідорчика для кольору, а зверху — нашу «зелену команду».

Але головний секрет був попереду. Баба Яна взяла ложку, яку Кріт Хрумтяк знайшов у Саранчі (Садівник її підібрав і помив), і почала заправляти салат олією та лимонним соком.

— І фінальний акорд! — вона потерла маленьку дрібку Хрона Бурчуна-Пекуна.

— О-о-о, — прошепотів Хрін із грядки. — Тепер Садівник точно не засне за газетою!

Баба Яна поставила величезну тарілку на стіл. Салат виблискував, пахнув на всю хату і виглядав так смачно, що навіть Мурчик заглянув у вікно і облизнувся (хоча він руколу не їсть, але вигляд був солідний).

— Їж, діду, — сказала Баба. — Це тобі від нашого Саду — вітамінна зарядка!

Садівник з’їв першу ложку, і його очі округлилися.

— Ох, Яно! У мене таке враження, що я зараз не паркан полагоджу, а новий будинок збудую! Що ти туди поклала?

— Трішки розуму від Руколи, сили від Шпинату і дрібку характеру від Хрона! — засміялася Баба.

Садівник відклав виделку, витер вуса серветкою і подивився на Бабу Яну так, наче він щойно повернувся з космічної подорожі на планету «Зелень», але дуже скучив за рідною домівкою.

— Знаєш, Яно, — промовив він, хитаючи головою, — екзотика — це, звісно, діло шляхетне. Рукола ця твоя лоскочеться, базилік пахне, як парфуми королеви... Але я людина проста!

Екзотика — це щось дуже незвичне, привезене здалеку або таке, що ми бачимо рідко. Як ананас на городі або пінгвін у гостях.
 

— Мені б нашої класики! — продовжив Дід. — Де наш Огірок Зелений Стрибунець? Де Помідорчик Юні Щоки? Оце коли вони разом, та ще й під доброю ковдрою зі сметани — отоді серце співає!

Баба Яна засміялася, аж прищіпка на носі затремтіла:

— Ой, старий, я так і знала! Тобі аби все по-старому. Ну, чекай, зараз я зроблю тобі такий салат, що аж ложка стоятиме!

Вона вискочила на ґанок:

— Ану, хлопці-молодці, виходь на перевірку!

Огірок Зелений Стрибунець та Помідорчик Юні Щоки, почувши свої імена, аж підстрибнули на грядці.

— Нас кличуть! Нас! — вигукував Помідорчик, витираючи свій червоний бік об листок. — Ніяка рукола нас не замінить! Ми — фундамент обіду!

Баба Яна швиденько назбирала повний кошик. Повернувшись на кухню, вона взяла свій найбільший ніж і почала нарізати овочі великими, соковитими скибками.

— Дивись, діду, — примовляла вона, — оце тобі огірочок, щоб хрустіло на все село. Оце помідорчик, щоб сік по бороді текло. А тепер — головний секрет!

Вона дістала з льоху керамічний глечик. Там була вона — справжня, густа, як домашній сир, сметана. Баба зачерпнула її тією самою срібною ложкою, яку знайшов Кріт Хрумтяк, і з гучним «Шльоп!» поклала в салат.

— Оце я розумію! — вигукнув Садівник, аж очі заблищали. — Оце вже фундаментальна страва!

Фундаментальна — це така річ, на якій усе тримається. Як фундамент у будинку: якщо він міцний, то і стіни не впадуть. Так і салат зі сметаною — це основа доброго настрою Садівника!
 

Дід почав так завзято працювати ложкою, що в Саду стало чутно ритмічне цокання об тарілку. Кріт Хрумтяк, почувши знайомий звук своєї ложки, висунув носа з нори і задоволено пирхнув:

— Працює інструмент! Не дарма я його підкопував.

Навіть Хрін Бурчун-Пекун замовк, бо знав: проти сметани його гострота безсила, вона будь-кого зробить лагідним і добрим.

Садівник відклав ложку, подивився на порожню тарілку з-під салату і підозріло прищулився, дивлячись на Бабу Яну.

— Так, Яно... Салат — то добре, вітаміни — то корисно, але ти мені зуби не заговорюй! — Дід поплескав себе по животу, який вимагав чогось більш серйозного. — А де наша Картопля Бульба-Міцняк? Де Кабачок Пузатий Бочок? Щось ти, Бабо, сьогодні в якусь дієту загралася! Хіба ж на одній траві я паркан поправлю?

Баба Яна аж руками сплеснула:

— Ой, старий, і справді! Голова моя солом’яна, за тими модами салатними про головне й забула!

Вона миттю вискочила на город. Картопля Бульба-Міцняк, почувши розмову, вже сама почала виштовхувати свої піщані боки на поверхню.

— Ну нарешті! — пробасила Картопля. — А я вже думала, що ми тут до зими сидітимемо. Кріт Хрумтяк, ану підсоби!
Кріт Хрумтяк 

«вжух-вжух» — і за мить ціла гірка добірних картоплин уже лежала в бабиному подолі. А поруч під великим лопухом ніжився Кабачок Пузатий Бочок. Він був такий гладенький і світло-зелений, що нагадував маленьке поросятко.

— Я готовий до екзекуції! — бадьоро вигукнув Кабачок.