Операція «Маскування» та великий чих Садівника

Раптом на хвіртці дзвякнув замок. «Дзинь-бам!» — це означало, що Садівник уже на порозі.

— Рятуйте! — заверещав Пан Помідор, намагаючись відліпити від голови лист лопуха, який приклеївся намертво. — Якщо він побачить Моркву з косичками і Крота в кроповій бороді, він вирішить, що в нього на грядках росте не вітамінна вечеря, а якась екзотика! Це щось дуже незвичайне і дивне, що привезли з далеких-далеких країв, наприклад, банани на сосні.

— Всім прикинутися звичайними овочами! — скомандувала Капуста Хрумтілда. — Марічко, заправляй свою «пальму» назад у землю! Хрумтяче, зарийся так глибоко, щоб тільки хвіст не світився!

Почався справжній гармидер, а іншими словами повний безлад. 

Морква Марічка намагалася запхати свою гігантську шевелюру в ямку, але та вискакувала назад, як пружина. Базилік Базя завмер, вдаючи із себе пластмасову квітку. А Пан Помідор так поспішав, що випадково закотився під пухнасті листки Базиліка.

У цей момент на доріжку вийшов Садівник. Він зупинився, поправив окуляри і принюхався.

— Фух... ну й запах! — промовив він. — Базилік сьогодні пахне так, ніби він вирішив замаринувати весь Сад разом із парканом!

Садівник підійшов ближче до грядки і нахилився якраз над тим місцем, де сховався Пан Помідор. Помідор від страху заплющив очі і перестав дихати. Але тут трапилася біда: дрібні ворсинки з листя Базиліка потрапили Садівнику прямо в ніс.

— А-а-а... А-а-а-а-ПЧХИ!!! — чхнув Садівник так сильно, що з Пана Помідора злетів його лопуховий капелюх, а Моркву Марічку ледь не витягнуло із землі за косички.

Садівник почухав потилицю.

— Оце так вітер... — пробурмотів він. — Навіть бур'яни з голови у помідорів здуває. Треба менше працювати на сонці, а то вже якісь дива ввижаються: наче помідор мені язика показав.

Він розвернувся і пішов за лійкою. Як тільки двері сараю зачинилися, Сад вибухнув від сміху, який овочі ледь стримували.

— Базю! Ти ледь не видав нашу конспірацію! — реготав Огірок Колючка.

Конспірація — це коли ти намагаєшся поводитися дуже тихо і непомітно, щоб ніхто не дізнався про твій секрет. 

— Я не винен! — виправдовувався Базилік. — Це мої ефірні олії спрацювали як захисна сигналізація!

Пан Помідор, весь у порошинах, виліз із-під куща.

— Ну що, команда «Невловимих», — сказав він, обтрушуючи боки. — Ми щойно пройшли найважче випробування. Тепер ми знаємо: ми не просто їжа, ми — справжні ніндзя-вітаміни!