Конкурс на найкудлатішу зачіску та морквяний шок

Пан Помідор подивився на розпатланий Кріп і зрозумів: ладу сьогодні не буде.

— Ну що ж, раз ви вже схожі на віники, оголошую великий конкурс на найсмішнішу зачіску Саду! — прокричав він, намагаючись перекричати регіт Руколи.

Першим на «сцену» — великий плаский камінь — виповз Кріт Хрумтяк. Поки трави танцювали, на його голову налипло стільки всього, що він став схожий на маленьку зелену хмаринку. На одному вусі висів кріп, на іншому — листок петрушки, а на маківці гордо стирчала стрілка цибулі.

— Я — Кріт-Лісовик! — оголосив він. — Мій стиль називається «Я впав у салат і мені там сподобалося».

— Ой, не можу! — пані Черешенька аж за живіт схопилася. — Хрумтяче, ти виглядаєш так, ніби твоя голова — це гніздо для дуже творчої пташки!

Раптом земля біля каменя почала здиматися. З-під ґрунту повільно, сантиметр за сантиметром, почало з'являтися щось яскраво-помаранчеве. Це була Морква Марічка. Але коли вона нарешті вилізла повністю, увесь Сад затих, а потім вибухнув сміхом.

У Марічки на голові була не просто зелень, а справжня величезна «пальма» з кучерявого листя, яка була втричі довша за неї саму!

— Ого! Оце радикальна зміна іміджу! — вигукнув Пан Помідор. Радикальна — це коли зміни настільки великі, що тебе важко впізнати (якщо ти був лисим, а прокинувся з косою до п'ят!).

— Що ви смієтеся? — пирхнула Марічка, намагаючись втримати рівновагу під вагою своєї шевелюри. — Поки ви тут танцювали, я під землею вітамін А збирала! Він, між іншим, допомагає дітям бачити в темряві, як справжнім котам. А моя зачіска — це мій гордий хвіст, який просто росте не в той бік!

Базилік Базя підлетів до неї і почав заплітати її зелень у дрібні косички.

— Марічко, ти тепер не морква, ти — модель із обкладинки журналу «Городні Вісті»!

У цей момент Кабачок Кабз — Садовий Дрімайло теж вирішив взяти участь. Він знайшов стару солом’яний капелюх, який забув Садівник, і просто накрився ним повністю.

— А я... я — Гора, що спить, — пробурмотів він з-під капелюха. — Мя зачіска — це тиша і спокій.

Пан Помідор глянув у калюжу на своє відображення. Його зелений хвостик на тлі морквяної пальми здавався маленьким прищиком. Недовго думаючи, він схопив великий лист лопуха, приліпив його собі на верхівку за допомогою липкого соку і став схожий на помідора-парашутиста.

— Ну що, — підбив підсумок Пан Помідор, заплутавшись у власному «капелюсі». — Перемогла дружба і... Маріччина шевелюра! Тепер нам треба якось це все розчесати, бо якщо Садівник прийде і побачить таку компанію, він подумає, що в нього на городі оселилися прибульці!