Солодка гостя та підземний моніторинг

Кріт Хрумтяк, нарешті чистий і пухнастий після «огіркового душу», сидів на сонечку. Його шубка блищала так, ніби її натерли воском.

— Ну що, волохатий екскаваторе, — почав Пан Помідор, поправляючи свій глянцевий бік, — раз ти вже став частиною нашого колективу (це таке зібрання овочів, малята, де всі мають працювати, а не просто пускати коріння в небо), то маю для тебе перше завдання. Оскільки ти в нас такий великий любитель копати, будеш працювати аератором!

— Аера... ким? — Кріт налякано притиснув вуха.

— Аератором, — зітхнув Пан Помідор з таким виглядом, наче йому доводиться пояснювати рецепт кетчупу камінню. — Це той, хто допомагає землі дихати. Знаєте, дітки, коріння овочів — це як наші легені. Їм потрібне повітря, щоб ми росли міцними. Коли земля занадто тверда, ми задихаємося. От ти, Хрумтяче, будеш робити маленькі дірочки в землі — делікатно, а не так, ніби ти шукаєш скарби піратів!

— Ой, це я можу! — зрадів Кріт. — Я буду робити найніжніші тунелі у світі!

— Тільки не біля моїх ніг! — вигукнула пані Черешенька, кокетливо погойдуючи своїми блискучими ягодами. — Моє коріння любить простір, а ще я дуже ціную залізо, яке є в моїх плодах. Воно допомагає всім навколо бути бадьорими. Якщо ти перериєш мої підземні «залізні магістралі», я перестану так яскраво посміхатися сонечку!

— Пані Черешенько, не робіть із мухи кавуна, — пробурмотів Пан Помідор. — Кріт тепер під моїм моніторингом. Малята, моніторинг — це коли ти за всім уважно стежиш, щоб ніхто не нашкодив і не з'їв чужу порцію добрив.

Раптом з кущів малини висунувся Огірок Колючка. Він виглядав дуже стурбованим, його пухирці аж зблідли.

— Пане Голово! Там... там біля паркану з’явився об’єкт! — вигукнув він. — Великий, жовтий і дуже підозріло пахне медом!

— Об’єкт? — Пан Помідор аж підскочив. — На моїй території? Без моєї візи? Віза, дітки, — це такий дозвіл, без якого навіть бур’ян не має права вирости на моїй елітній грядці!

Всі овочі разом із Кротом кинулися до паркану. Там, на великому листку лопуха, сиділа величезна, пухнаста Диня. Вона виглядала такою важливою, наче була королевою сонячних ванн.

— Ой, хто це така жовта і кругла? — пропищала Горошинка Піппа, підстрибуючи так високо, що ледь не залетіла на дерево. — Вона схожа на сонце, яке впало в бур'яни!

— Я — Диня Донателла, — ліниво промовила гостя, не відкриваючи очей. — Я прийшла поділитися з вами вітамінами групи В та фолієвою кислотою. Вони, малята, допомагають вашому мозку працювати швидко, а настрою бути солодким. Але спочатку я хочу знати: чому у вашому Саду такий галас? Я намагалася заснути, але ваш червоний керівник кричить так, ніби його збираються покласти в банку з оцтом!

Пан Помідор почервонів ще дужче, ніж зазвичай.

— Оцтом? Мене? — він задихнувся від обурення. — Пані Донателло, ви перебуваєте в моєму Саду на нелегальних засадах! Це означає, що вас сюди ніхто не кликав і ви не записані в моєму журналі посадок!

— Не записана, кажете? — Диня Донателла нарешті розплющила одне око і подивилася на Пана Помідора так спокійно, наче вона була не овочем (хоча ми знаємо, що вона родичка огірка!), а справжньою королевою дивана. — Пане Червоний, від вашого крику мої вітаміни групи В починають нервувати. А вони ж відповідають за гарний настрій і міцну пам'ять! Якщо ви будете так галасувати, то забудете, де залишили свої зелені капці.

Пан Помідор аж поперхнувся від такої зухвалості.

— Мої капці? Та як ви смієте! Я — Голова Ради, я пам'ятаю кожен кабачок у цьому Саду по імені та номеру в черзі на полив! Хрумтілдо, негайно розберися з цією жовтою порушницею. Вона займає забагато місця, її габарити просто заважають моєму сонячному огляду!

Малята, габарити — це розміри чогось. Коли хтось каже, що у вас великі габарити, це означає, що ви зайняли весь диван і татові ніде сісти!

Капуста Хрумтілда підійшла до Дині, приємно шарудячи своїм листям. У капусті, до речі, багато вітаміну К, який робить кістки міцними, тому Хрумтілда завжди тримала спинку рівно.

— Пані Донателло, не звертайте уваги, — прошепотіла вона. — Наш Голова сьогодні просто не з тієї грядки встав. Ви кажете, що маєте фолієву кислоту? Це ж чудово! Вона допомагає клітинкам рости здоровими. Нам такі сусіди дуже потрібні.

— Звісно, потрібні! — пані Черешенька граційно схилила свою гілку. — Подивіться, яка вона яскрава! Її жовтий колір — це бета-каротин, він допомагає нам усім бачити краще, навіть коли сонце ховається за хмари. Пані Донателло, залишайтеся! Ми якраз збиралися навчити Крота Хрумтяка правильно дихати землею.

— Хрумтяка? — Диня ліниво перевела погляд на мокрого крота. — О, підземний житель. Ти виглядаєш так, ніби тебе щойно випрали в режимі «делікатне прання». Делікатне — це коли дуже ніжно і обережно, щоб нічого не зламати і не зіпсувати.

Кріт Хрумтяк від збентеження почав копати ямку прямо під собою.

— Я... я тепер аератор! — гордо заявив він. — Я роблю землю пухкою, щоб коріння пані Донателли дихало вільно!

Пан Помідор знову незадоволено пирхнув (хоча ми знаємо, що він просто не любить, коли хтось інший стає центром уваги).

— Ну добре! Але якщо ця жовта куля почне розростатися на мої елітні грядки з базиліком — я оголошу карантин!

Дітки, карантин — це коли нікому не можна виходити і заходити, щоб ніхто не захворів або не накоїв дурниць.

— Ой, Пане Помідоре, — зітхнув Кабачок Кабз — Садовий Дрімайло, позіхаючи так широко, що було видно його насіння. — Не будьте таким кислим. Краще лягайте поруч. Диня солодка, сонце тепле, клітковина росте — краса! Життя на городі має бути в задоволення, а не за розкладом засідань.

Пан Помідор глянув на спокійного Кабза, потім на яскраву Донателлу і... раптом відчув, що його боки справді нагрілися на сонці і стали ще соковитішими.