Колючий прийом та велике "Ой!"

Кріт Хрумтяк летів по равликовому слизу так швидко, що його вуса свистіли на вітрі. Він був схожий на волохату торпеду, яка втратила керування.

— Дивіться, він летить! — заплескала в долоні Горошинка Піппа. — Він робить несанкціонований політ!

— Це означає, що йому ніхто не давав дозволу на польоти, і в нього навіть квитка немає! — вигукнула Хрумтілда, підбадьорюючи малечу. — Це як вибігти на вулицю без шапки, коли мама не бачила: наче й весело, але наслідки будуть колючі!

Пан Помідор спостерігав за цим, приклавши до чола листок петрушки.

— Ой, тримайте мене, бо я зараз зів’яну від цієї «краси», — процідив він із сарказмом (це коли кажеш щось ніби серйозно, але насправді знущаєшся). — Хрумтілдо, твій план такий самий дірявий, як стара лійка. Кріт зараз влучить прямо в Агруса Колюху! Ви хоч розумієте, що Агрус — це не подушка? Це ж кущ-їжак! Як кажуть: «Кому весілля, а курці — смерть», або в нашому випадку: «Кому розвага, а кроту — голковколювання!»

Кріт Хрумтяк, побачивши попереду розчепірені гілки Агруса, спробував загальмувати хвостом, але на слизу Слизькодрига гальма не працювали.

— Рятуйте-е-е-е! — волав кріт. — Я більше не буду їсти ваші добрива! Я перейду на дієту з піску!

БА-БАХ!

Хрумтяк влетів у саму гущавину куща. Агрус Колюха, який терпіти не міг, коли його обіймають без попередження, миттєво наїжився.

— Ой-ой-ой! Колеться! Кусається! — верещав кріт, вистрибуючи з куща, наче ошпарений. Його пухнаста шубка тепер була прикрашена не лише грязюкою, а й гілочками, листям і трьома дуже сердитими ягодами агрусу, які вчепилися йому в хвіст.

— Ну от, — зітхнув Пан Помідор, поправляючи свій глянцевий бік. — Тепер у нас є кріт-ікебана. Ікебана — це така дивна композиція з гілок, яку люди ставлять у вази, щоб здаватися розумними. Хрумтілдо, твоя операція пройшла успішно... для крота. Тепер він виглядає як новорічна ялинка, яку забули винести в липні. «Поспішиш — крота насмішиш», як то кажуть у нас на грядці.

Кріт Хрумтяк, весь у колючках, почав бігати колами по саду, намагаючись струсити з себе Агрусових "десантників". Він виглядав настільки кумедно, що навіть поважний Пан Помідор не втримався І гігікнув, ледь не розбризкавши свій сік.

— А знаєте, чому він так швидко бігає? — запитала Хрумтілда у малят-овочів. — Бо Агрус дуже корисний! У його ягодах стільки вітамінів та органічних кислот, що вони «кусають» шкідливих бактерій так само, як зараз кусають крота за п’яти! Це природний захист, малята.

— Природний захист — це добре, — пробурчав Пан Помідор, — але хто тепер буде відмивати мої декоративні камінці від кротячих сліз? Він же розвів тут таку вогкість, що в мене коріння почне гнити! «Сльозами кроту не допоможеш, а город заллєш».

Тим часом Кріт Хрумтяк, знесилений і обтиканий колючками, зупинився прямо перед туфлями Пана Помідора. Він шморгав носом і виглядав таким нещасним, що навіть у найсуворішої редиски серце б здригнулося.

— Пане Голово... — прохлипав кріт. — Вибачте... Я просто хотів стати трохи вищим і сильнішим, тому й з’їв ваш «Супер-Ріст». Мені казали, що від нього виростають м’язи, а в мене тільки хвіст почав світитися в темряві!

Пан Помідор подивився на свій хвіст, що світився, потім на Хрумтілду, а потім на крота.

— Ну що ж, «виріс, та не вирівнявся», — філософськи замітив Помідор. — Хрумтілдо, неси свої листки. Будемо робити цьому чудовиську компреси. Бо якщо він здохне від сорому прямо на моїй ділянці, це буде дуже поганий піар. А піар — це коли всі навколо думають, що ти крутий, навіть якщо ти просто червоний овоч із поганим характером.