Хрумтілда та великий ґудзиковий переполох

У яскравому та соковитому Овочевому Саді, де сонце щоранку лоскоче носики кабачків, жила Капуста Хрумтілда. Вона була не просто капустою, а справжньою майстринею маскування. Хрумтілда мала стільки шарів листя, що могла сховатися навіть від найдосвідченішого садівника, який шукав інгредієнти для борщу. Її улюблена розвага була перетворюватися на... звичайний старий валун, об який постійно перечіплявся старий грабель. Її зелені листки ідеально імітували мох, а щільна головка була ну точнісінько як камінь.

Одного сонячного ранку, коли горобці ще тільки розспівувалися, а равлик Слизькодриг ледве повз до свого ранкового салату, у Саду сталося щось жахливе! Зникли всі ґудзики з улюблених фартушків Морквяних Вуханів! А без ґудзиків їхні фартушки спадали, оголюючи маленькі пухнасті хвостики, що було, за їхніми словами, «абсолютно морквяно-непристойно!»

На збори терміново прибув Пан Помідор, голова Овочевої Ради. Він був таким червоним від хвилювання, що здавалося, от-от вибухне томатною пастою прямо на глядачів.

— Це просто лушпиння якесь! — вигукував Пан Помідор, підстрибуючи так високо, що його зелений хвостик на маківці ледь не відірвався. — Хто міг вкрасти ґудзики? Можливо, це злі Гусениці-Нямнямки? Чи, може, ці підступні Жуки-Бронзовики?

Всі овочі заметушилися. Картопля Бульбас, який завжди мав на собі трохи зайвої землі і був трохи лінивим, запропонував:

— Може, вони просто емігрували в сусідній сад шукати кращої долі?

Огірок Колючка, який завжди був прямим і твердим, як палиця, почав усіх розпитувати:

— Ви бачили щось підозріле? Чи були в саду сторонні запахи? Наприклад, запах чужого парфуму «Свіжа Кріпчина»? А тепер добре подумайте своїми корінцями!

Тільки Капуста Хрумтілда спокійно сиділа собі посеред грядки, вдаючи з себе валун. Вона чула всі перешіптування, але мовчала, бо її улюблена гра «Камінь-не-камінь» була куди цікавішою за будь-які розслідування. До того ж, їй подобалося відчувати, як щось дрібне і гладеньке приємно лоскоче її між п’ятим і шостим шаром листя.

Раптом до Саду прискакала маленька Горошинка Піппа. Вона була такою жвавою, що здавалося, у неї всередині схована мікроскопічна пружинка.

— Я знаю, де ґудзики! — пропищала Піппа. — Я бачила! Своїми власними гороховими очима! Вони заховані у камені, який вміє гикати! Тобто у Капусти Хрумтілди!

Всі подивилися на Хрумтілду, яка все ще намагалася не дихати. Пан Помідор обережно підійшов до неї і легенько постукав по маківці:

— Хрумтілдо, сонечко моє качанне, це правда? Ти що, вирішила відкрити галантерейну крамницю всередині себе?

Хрумтілда зрозуміла, що гра закінчена. Вона зніяковіла і почала повільно розгортати один зі своїх нижніх листків. І що ж ви думаєте? Там, наче в найдорожчій скриньці, лежали всі ґудзики! Маленькі, блискучі, різнокольорові — вони сяяли на сонці так яскраво, що Морквяні Вухані заплющили очі від щастя.

— Я просто хотіла, щоб моє листячко не розліталося на вітрі... — прошепотіла вона. — І вони такі гарні, наче маленькі цукерки!

Пан Помідор вже відкрив рота, щоб прочитати довгу лекцію, але раптом земля під його ногами здригнулася. Равлик Слизькодриг налякано втягнув ріжки і миттєво зачинився у мушлі, повісивши на вхід табличку: «Пішов у відпустку. Буду через рік».

З-під сусідньої грядки почулося грізне: «Хруп-хруп... чавк-чавк...».

— Що це за звуки? — Пан Помідор став багряним.

Огірок Колючка витягнувся на весь зріст:

— Бачу... щось велике! Щось волохате! І воно їсть наші запаси добрив «Супер-Ріст»! Це ж Кріт Хрумтяк!

Сад охопив жах. Але Хрумтілда, не гаючи часу, згорнула своє листя у бойовий режим.

— Спокійно! — вигукнула вона. — У мене є план. Нам потрібна Піппа і дуже багато слизу від Слизькодрига. Ми влаштуємо Хрумтяку таку поїздку, яку він не забуде!

Пан Помідор подивився на Хрумтілду з повагою:

— Дійте, Хрумтілдо. Бо якщо цей кріт добереться до моєї грядки — у нас буде не сад, а суцільний кетчуп!