Розділ 40

Четвертий слуга був. Але стояв не біля дверей, а чекав у кімнаті, величезним віялом відганяючи мух від безлічі блюд і тарілок, на яких височіли гори не тільки плову, але і всіляких солодощів... В основному — зацукрованих фруктів. Гарна традиція, особисто мені подобається. Солодке я люблю. І ще — кава. Її поки не подавали, але запаморочливий аромат вже розтікався по всьому будинку. До речі, слуга з віялом виявився таким же чорним, як цей напій.

Погасити лампи — не знайдеш, поки не наштовхнешся.

Кімната, в якій нас приймали, виявилася доволі просторою. Не танцзал, але і не будуар. Не менш як сорок квадратів... І кожен дюйм стін та підлоги задрапований килимами та іншими тканинами, тож якщо і є ще якісь двері, окрім вхідних, то зрозуміти це, без додаткового обшуку, неможливо. Втім, в одному місці важка тканина злегка погойдувалася, наче від протягу.

— Прошу сідати... можна пригощатися... — Ахмед вказав на розкладені навколо достархану подушки. — Господар сказати... його чекати… немає.

— Господар — пан, тіпун мені на язик... — пробурчав Семен. — Чому б і не «немає»? Ми люди не горді, можемо і самі собі чарку піднести. Ніч тільки починається. Сідайте, хлопці... Мало які справи можуть затримати шановного Хасана... Що ж нам, з голоду помирати?

Козак вельми спритно вмостився на одній з подушок — обличчям до дверей і трохи навскоси до можливого вікна. Потім, не панькаючись, підтягнув до себе одне з блюд, наповнених пловом, поставив його собі на коліна і запустив п'ятірню в гірку золотистого рису. Не через брак виховання, а тому що ні вилки, ні ложки, ні навіть китайські палички в сервіровку не входили. А ножем, як більшість страв, плов їсти неможливо. Масні зернята, немов живі, з леза скочуються.

Ну, руками, то й руками... я хлюпнув собі на долоні з найближчого глечика. Виявилося вино. Теж годиться... Заодно і дезінфекція. Потім витер руки об шаровари. Навряд чи вони від цієї процедури стали набагато чистіші, я про руки, але для заспокоєння совісті годиться. Інші часи, інші звичаї... Приміром, Олесі, яка виросла не в селі, помити руки перед їжею, навіть на думку не спало. Дівчина, правда, пловом, що так апетитно полискував лоєм, не спокусилася — взяла паляницю і скибочку бринзи . А все ж… потім дивуються епідеміям холери чи дизентерії.

Зате чорношкірого раба мої маніпуляції зацікавили. Настільки, що він вирішив за краще відійти подалі і встати за спиною у Семена. Мабуть, негр подумав, що це якесь шаманство. На кшталт їхнього Вуду.

— Щось не сильно поспішає Хасан-ага, — пробурчав Семен, коли більша частина плову перемістилася з таці до його рота. Сито відригнув і поставив блюдо на скатертину. — Ціну збити надумав чи що? Даремно. За меншу суму, ніж домовлялися, я ключ не віддам... тіпун мені на язик. Нехай і не сподівається.

Козак говорив голосно, наче хотів дати нам зрозуміти, що кожне сказане в цих стінах слово буде відоме господареві. А, може, він і сам давно тут, але не поспішає зайти, придивляється. Вичікує якоїсь відомої лише йому нагоди.

Цілком можливо, що мої здогади були недалекі від істини, бо незабаром після заяви Тіпуна, війнуло протягом, захвилювалося полум'я в світильниках, а слідом — затанцювали і тіні на стінах.

— Прошу вибачити, шановні гості... — Ібрагім Хасан ібн Дауд стрімко увірвався в кімнату. — Клопоти... турботи... Але, ось я тут і готовий завершити нашу угоду.

Купець демонстративно підкинув важкий гаманець, дивлячись при цьому на Семена. Мовляв, я своє слово тримаю, а ви?

— Якщо хтось і проти цього, то не я.. — Тіпун зібрався було сунути руку за пазуху, але, в останню мить передумав і тільки поплескав по грудях у тому місці, де разом з ладанкою, носив ключ. — Тут те, що віз Ворон. Справа за малим... перерахувати монети. Олесь, прийми у достойного Хасана-аги капшук.

Оскільки Тіпун при цьому дивився на дівчину, вона вчасно згадала, що стала на якийсь час хлопцем, і швидко підхопилася на ноги. Обернулася до турка, зробила крок вперед і... голосно зойкнувши, відсахнулася, наче від гадюки.

— Ой, мамочко! Це ж…

Я зі спини не бачив виразу обличчя дівчини, але вистачило і купецького.

Реакція турка була настільки ж несподіваною, як миттєвою. Спершу він зробив великі очі, що людині східного типу досить важко. Потім відкрив рот, ковтнув і гаркнув:

— Марися?!.. Взяти їх!

Йдучи на зустріч, ми заздалегідь готувалися, що розмова з бусурманським шпигуном навряд чи закінчиться у невимушеній та дружній обстановці. Але, розраховували самі вибрати момент, коли змінити тему, — тож подібного повороту не очікували. Відповідно, виявилися не готовими до адекватних дій.

Першим відреагував Тіпун. Семен скочив на ноги і потягнув з піхов шаблю. І майже зміг... але негр, що стояв за його спиною, тріснув козака по голові віялом. Тонке древко подібного ставлення не перенесло і зламалося, загалом не заподіявши керманичеві ніякої шкоди. Його хіба щоглою можна було оглушити або хоч веслом. Але з пантелику збило. А в наступну секунду, чорношкірий слуга навалився на козака ззаду і згріб в обійми. Судячи з набряклого обличчя Тіпуна, надзвичайно міцним...

На щастя, Семен не збирався вступати з ним в боротьбу. Тупнув з усієї сили п'ятою по пальцях, а коли негр завив дурним бабським голосом від болю і розслабив обійми, — спритно вивернувся і міцним ударом в щелепу відправив слугу в нокаут.