Розділ 34

Перший хлопок, крізь дзенькіт брязкалець, стогін флейти і багатоголосе цвірінькання пташок, почули, напевно, тільки ми. Зате другий — пролунав уже в цілковитій тиші. Навіть канарки замовкли. А третій — справив ще більше враження. Воістину, чарівне. На кшталт, за щучим велінням... Всі хто знаходився у кімнаті — танцівниці, музиканти і навіть ті троє, що зображали розніжених п’яниць — хутко вийшли. Цікаво, товстуни просто створювали атмосферу невимушеності для тих, кому не належить знати більше, чи це особиста охорона шановного ібн Дауда? Тоді купець займає ранг набагато вищий, аніж звиклого агента. Таке, як мінімум, на главу місцевої резидентури тягне.

До речі, Хасан теж змінився. Став зібраним, діловитими. З обличчя геть зникла лінь і сибаритство.

— Шановний Чорнота, сподіваюся, наша давня і найщиріша дружба дозволяє не шукати в приватній розмові обхідних шляхів, а навпаки — висловлювати свої думки безпосередньо, не побоюючись бути неправильно зрозумілим?

— Звичайно ж, достойний Хасан-ага. Що б не промовили твої уста, я почую ці слова не тільки вухами, а й серцем. Між друзями не може бути й тіні непорозуміння. Говори, все що вважаєш за потрібне...

«От халепа! Вони нормально можуть говорити, чи мені весь час доведеться вислуховувати ці солов'їні трелі, намагаючись вловити суть за фонтаном красномовства?»

Виявляється, могли. А барвистість оборотів, була всього лише даниною традиціям.

— Скажи, «рибалка», який твій інтерес? Адже не просто так ти привів саме до мене своїх друзів?

— Ну... — Чорнота почухав підборіддя. — Я думаю взяти з козаків десяток мушкетів. За те що звів з потрібною людиною. За стоянку в бухті... Охорону товару. Розвантажити-завантажити... А з тебе, Хасан-ага... Правильніше буде отримати грошима. Скажімо... стільки ж, у що ти такий десяток оціниш.

— Розумно... І не надто дорого... — кивнув «торговець шкірами». — Тоді, ми зробимо так...

Хасан подивився на свою руку, подумав і зняв з середнього пальця товстий перстень з досить великим зеленим каменем. Я в коштовностях не розбираюся, але виглядала прикраса поважно і багато.

— Ось моя ціна... Якщо вирішиш, що продешевив — заходь у будь-який час, обміняю на гроші.

— І не подумаю... — швидко вихопив перстень Чорнота, немов голодний пес кістку з рук господаря. При цьому очі його блищали, як у п'яниці, що угледів дармову випивку. — Це я ще тобі доплатити повинен, шановний Ібрагім Хасан ібн Дауд, нехай продовжить Аллах твої роки. І приймаю не як плату, а як подарунок. В знак нашої дружби.

Схоже, цінність персня була не стільки в золоті і камені, скільки в тому, що воно належало «кожум’яці». На кшталт «пайцзи»* (*Пайцза, — вірча грамота, металева або дерев'яна пластина з написом, котра видавалася китайськими та монгольськими правителями довіреним особам, як символ делегування влади, наділення особливими повноваженнями).

— Добре... Нехай буде так, — підтвердив Хасан-ага. — А тепер, шановний Чорнота, я не смію більше зловживати твоїм дорогоцінним часом. І як би не було приємно мені твоє товариство, не стану відривати свого друга від справ. Бачу, не терпиться тобі. Тому, якщо бажаєш, можеш йти... Повір, в цьому не буде для мене образи. Кому, як не нам — купцям, розуміти справжню ціну часові?

«Красиво спровадив. Нахамив, як останній гад, але за формою причепитися ні до чого не можна. Так, схоже, мені тут усьому ще вчитися, вчитися і знову вчитися»

— Дякую, — ввічливо вклонився контрабандист, ні жестом, ні мімікою не показуючи, що ображений таким зневажливим ставленням. — У мене й справді турбот по горло... — Чорнота навіть ребром долоні по шиї чиркнув. — Але я не прощаюся... — це він уже сказав, звертаючись до Тіпуна. — Якщо не зустрінемося до полудня біля міської брами, зайду за вами. Сподіваюся, до цього часу ви встигнете обговорити всі деталі. Упевнений, досточтимий Хасан-ага не стане вас занадто затримувати. Адже товар не тут, за ним ще плисти треба... А отаман Ворон дуже нетерплячий, може і передумати, якщо своїх посланців вчасно не дочекається. Або ще гірше — недобре запідозрить. Тоді торгівля зовсім пропаде. Воно нам треба?

У перекладі з мови Езопа на звичайну — це означало: «Не хвилюйтеся. Якщо щось піде не так, я дізнаюся і допоможу. Тільки й ти, Семене, про нашу угоду пам'ятай!» А для купця було інше послання: «Не дури, Хасан! Вони не самі по собі тут! Скривдиш — будеш мати справу з людьми більш серйозними. Краще вирішити все миром»

Після чого піднявся, взяв з підноса персик, одночасно як би зобразивши поклон, і вийшов.

— Вибач, шановний, не знаю як до тебе звертатися? — купець дочекався поки зачиняться двері і повернувся до керманича.

— Тіпуном товариші прозвали. Батьки хрестили Семеном.

— А як звали твого достойного батька?

— Іваном...

— Гідне ім'я, нехай береже його Аллах. Я ось про що хотів запитати тебе, Семен, син Івана... — потім перевів погляд на мене. — Чи, може, слугу теж відпустимо? Поговоримо в чотири ока?

— У козаків немає слуг, достойний Хасан-ага. Це учень мій. І молодший товариш. А позаду він сів лише з поваги до старших.

Купець подивився на мене вдруге, більш уважно. Як рентгеном просвітив.

— Приємно, коли молодь шанує сивину років і мудрість... Так... О, ви ж нічого не їли. Пригощайтеся, прошу вас... Тільки той, з ким ти розділив хліб, не стане лукавити. А ми ж не збираємося обманювати один одного, адже так?