Розділ 9

— Не мала баба клопоту, завела порося... — пробурмотів Полупуд, спантеличено смикаючи вус. — Навіть не знаю, радіти чи навпаки... Покинути таке добро — усе життя шкодувати, а на горбу не потягнемо, пупець розв'яжеться.

Настільки мудрі думки козак промовляв, оглядаючи розпотрошені тюки і рогожані лантухи, в які був запакований вантаж розбійницького байдака. І було від чого. Майже весь товар складався зі штаб свинцю, діжок з порохом і новеньких мушкетів. «Яничарок», як обізвав рушниці Василь. Шанобливо уточнивши при цьому, що зброя шведська. Та ще й не з гнотовим, а з кременевим замком. Більш зручним у використанні. І ціною, відповідно, набагато дорожчі за звичайні гаківниці.

— Шкода, нема кого запитати, скільки тут цього добра... А перераховувати по одному, мороки на тиждень, не менше.

— Навіщо питати? Якщо тобі цікаво знати приблизну кількість, плюс-мінус десяток, то це ми миттю підрахуємо.

— Ага... — козак лише рукою махнув. — Ти що, не бачиш, скільки тут всього? Щоб мені півпуда солі з'їсти, якщо до ранку вправимося.

— Не кажи «гоп», поки не перескочиш... — посміхнувся я з висоти незакінченої вищої освіти. — Знайшов проблему... Скільки зв'язок в одному пакунку? Раз, два, три... Дюжина. А скільки тюків всього? На кормі вісім та на носі чотири. Теж дюжина. А скільки мушкетів у зв'язці? Шість... Значить, разом... Шість на дванадцять то сімдесят два. Сімдесят два ще на дванадцять... Сімсот двадцять плюс сто сорок чотири. Підсумовуємо і отримуємо... Вісімсот шістдесят чотири мушкети. Ого! Багацько...

— Скільки? — дивлячись на мене, як на друге пришестя, побожним шепотом перепитав запорожець. — А ти не помилився, Петрусю?

— Начебто ні… Це ж елементарна арифметика, — знизав плечима я, але тут пригадав, де і з ким розмовляю. — Гм… Себто, найдавніше мистецтво рахівництва. Відоме ще до народження Ісуса Христа і розвинуте ченцями. Завдяки цим знанням можна будувати храми і дороги. Так що не сумнівайся. Жодного чаклунства. І якщо в усіх тюках однакове число зв'язок. А в зв'язках рівно по шість мушкетів, то всього на човні вісімсот шістдесят чотири одиниці вогнепальної зброї.

— Пресвята Діва Марія! Це ж цілий стрілецький полк озброїти можна. І припасу вогневого приблизно на стільки ж... Нівроку... І все це ватага Крука у Крим везла? Туркам? От же ж Іродове насіння. Що ж, Петрусю, ось і ще одне підтвердження твоєму видінню. Гряде війна... Велика війна. А значить, нам ще хутчіш у Січ поспішати треба.

Василь покрутив головою.

— Але як з усім цим поквапишся? Я думав, ми більшу частину вантажу викинемо і полегшимо байдак настільки, що зможемо удвох впоратися. А тепер і не знаю, як бути? Викидати таку зброю — геть збожеволіти.

— Допливли ж ми якось сюди, спробуємо і далі...

Полупуд тільки зітхнув.

— Рахувати тебе святі отці навчили, цього не відняти. Золота голова. От як би ще й думати вміла... Ми в протоку з течією зайшли, батько Славута нас, можна сказати, на своїй спині привіз. А тут уже зустрічна течія. Хоч і слабенька, не перешкода, але ж і не помічник. А байдак — не рибальський човен, його однією парою весел з місця не зрушиш. Був би нас десяток... — козак махнув рукою. — Бодай четверо...

— Стривай, Василю…

Що не кажіть, а освіта і уміння раціонально мислити — велика сила.

— Ти на вантаж дивишся, як на щось ціле. А це не так. Що найцінніше? Мушкети. Вірно? А що найважче? Свинець. Значить, мушкети чіпати не слід, а свинець можна і за борт. Тим паче, його куди не покладеш, хоч утопи в примітному місці  — не зіпсується.

Козак аж лицем посвітлішав.

— А ось тепер, Петре, ​​впору мені себе дурнем обізвати. Спасибі, що напоумив, друже. Немов затемнення яке найшло. Звісно ж... Так і зробимо... Ну, чого розсівся? Хапай жердину... Попливли.

Легко сказати, та не просто зробити... посопівши від натуги кілька хвилин, але так і не зумівши зрушити байдак з місця, Полупуд знову зажурився. А от мене навпаки, азарт узяв. Я завжди любив складні завдання вирішувати. Правда, у школі чи інституті вони в основному були лише теоретичними, але ж суть від цього не змінюється.

Отже, що дано? Човен і вантаж. Не розвантажимо — з місця не зрушимо. А щоб розвантажити — необхідно переміститися у місця розвантаження. Начебто вірно, але при такому викладенні — завдання не вирішується, тупик. Значить, умови дано хибні. Сам же тільки-но Полупуда поправляв. Чому я розглядаю судно і вантаж в комплексі?

— Василю, скажи, щоб пліт змайструвати багато часу треба?

Якийсь час запорожець дивився на мене здивовано, потім пружно скочив на ноги.

— Та щоб мені ніколи більше чарки горілки не випити, якщо ти, Петре, в люди не виб'єшся! Отаманська голова, ось тобі хрест... — запорожець розмашисто перехрестився і сунувся до мене з розпростертими обіймами.

Дякую не треба. Квіти і цукерки не п'ємо!.. А з неголеними мужиками не цілуємося. З голеними теж...

Загалом, від обіймів я ухилився, а Василь не наполягав. Душевні пориви тим і гарні, що раптово спалахують і швидко проходять.

Сокира на судні була. Навіть не одна. Так що і мені робота знайшлася. Зрубувати ґудзи і гіляки на тих стовбурах, які Василь признав підходящими для плота.