Гіркий досвід

Дівчинко моя - моя відрадо,

Бігаєш по травах босоніж.

Серденько малесеньке навстіж,

Але сум в дитячих оченятах.

Мила крихітко, ти пробуєш літати,

Та безжальний цей життєвий вир…

Вір в чарівну фею, прошу вір!

Доки сваряться до крові мама й тато.

Ти навчалась в школі янголят.

Ти - мій талісман, дороговказ!

Не вмирай від болю та образ!

Хто ж пригріє безпритульних кошенят?

Все життя без тебе промайне

Сіро і буденно, чорно-біло…

В чудо завжди вірити уміла.

Ти терпи і не кидай мене.

І не дай підступній сивині,

Щоб мене з тобою розлучила.

Ти і я – одне єдине ціле.

Я жива, допоки ти в мені.

Маленька Валя прокинулася від криків. Її сердечко полохливо стислося, вона швидко зіскочила з ліжка, похапцем одягла стареньку сукенку і вибігла на поріг будинку.

Будинок, де жила Валя був цегляний, новий. Їй він дуже подобався. Зараз вона майже доросла, бо цієї осені йде в перший клас. А коли була зовсім маленька, то сміялася з сусідського будинку:

- Пхе, у вас підйога стая, а в нас нова – говорила вона сусідській дівчинці Каті.

Зараз Валя вже знає, що тоді в сусідів була недобудована підлога. Просто покладені лаги, а дошки тільки почали прибивати. Сусіди дуже сміялися з тієї заяви дівчинки. Валя і зараз тихенько посміхнулася цьому спогаду. Аж тут знову почула чоловічий крик.

Валя прислухалася. Крик чувся з глибини двору. Ворота і хвіртка були закриті. Тож це не чужі, а скоріше всього знову татко напився і лається з мамою. Валя худенькими босими ніжками пошльопала по бетонованій доріжці до шлакоблокової будівлі.

Ця будівля розділена на дві половини. В одній – побудований гараж для машини, а в другій – кухня з ванною кімнатою. Саме з кухні і було чути крики.

Валя підбігла до дверей кухні, відкритих настіж. Першим дівчинка побачила свого тата. Він, брудно лаючись, підняв руку, щоб вдарити маму. Далі Валя опустила очі на підлогу і побачила червону пляму, яка рухалася розповзаючись по свіжопофарбованій підлозі. Ця пляма здалася Валі схожою на червоного монстра, який хоче дотягтися до неї і проковтнути. Валя була тихою дівчинкою. Мама вчила її терпіти мовчки. Навіть, коли їй робили уколи, чи коли лікували зуби, дівчинка терпіла і мовчала. Тож і тепер Валя не видавши ані звуку кинулася до тата і впилася зубами в його руку, при цьому оббігши збоку чоловіка, щоб не наступити на пляму. Але для тата це здалося укусом комарика. Тож він просто струсив Валю зі своєї руки. Та цього було достатньо, щоб мала відлетіла вбік і з силою вдарилася рученятком об кут дерев’яного столу. Дівчинка не відчула болю. Вона швидко піднялася і застигла, як зачарована, дивлячись на червону пляму, що розповзалася й тоненькими цівочками намацувала собі шлях до своїх жертв. Валіна мама стояла в центрі цієї плями і мовчки закривалася руками від ударів.

Після чергового татового викрику лайки дівчинка опам’яталася, розвернулася і побігла. В її голівці визрів план порятунку мами. Її старший брат був у школі. Тож треба привести його і він допоможе зупинити монстра, який вселився в її тата. Ваня розумний і обов’язково щось придумає. До школи треба було йти через дорогу. Валя думала, що встигне перебігти перед машиною, яка рухалася повільно. Але посеред дороги дівчинка зачепилася великим пальцем за камінь і впала на виставлені руки. Вантажний автомобіль зупинився за декілька сантиметрів від Валі. З машини вискочив злющий водій. Його обличчя було біле, рот перекошений від люті, з очей сипалися іскри. Дівчинка не стільки перелякалася, що її задавить машина, як її настрахав вигляд цього водія. Вона швидко скочила на ноги і побігла далі, незважаючи на те, що великий палець на нозі болів і кровоточив. Лише відбігши на достатню відстань, Валя оглянулася. Не побачивши погоні за собою, зупинилася. Вона нахилилася і пилюкою присипала поранений палець. До школи було зовсім недалеко. Валя забігла у вестибюль школи і огляділася. Куди йти, вона не знала. Між двома великими колонами стояв стіл і стілець. Але біля столу нікого не було. Тиша, яка панувала в цьому залі, викликала з Валіної пам’яті страшилку про чорного чоловіка, який забирав серце тих, хто приходив до нього. Їй здалося, що хтось ховається за колонами і підглядає за нею. І тільки варто їй відвернутися, той «хтось» накинеться на неї ззаду.

З правого і з лівого боку вестибюля були відкриті великі двері. Через них виднілися коридори з безліччю менших дверей за якими, мабуть, навчалися учні. Валя, весь час озираючись на колони, пішла вправо, підійшла до дверей пофарбованих в синій колір і спробувала їх відкрити. Але вони були заперті на ключ. Що робити далі, дівчинка не знала. Їй почулися чиїсь кроки. Намагаючись босими ногами ступати тихенько, дівчинка вискочила зі школи. Страх від безвиході заполонив її душу. Питання, що там із мамою, бухкало в голові і примушувало тремтіти рученята. Валя розплакавшись зірвалася з місця і побігла додому. Вона мчала швидше, ніж будь-коли. Та як тільки дівчинка підбігла до свого двору і побачила машину швидкої допомоги, вона різко зупинилася. ЇЇ ноги зробилися ватяними, руки заніміли, тіло почала бити лихоманка. Валя з величезним зусиллям переставляла задерев’янілі ноженята. Так вона дійшла до вхідних дверей будинку. Одна стулка дверей була відкрита і дівчинка побачила двох чоловіків в міліціонерській формі. Валя обперлася об стіну і нашорошила вуха, слухаючи про що говорять. З розмови дівчинка зрозуміла, що міліціянти розмовляли з її татом. Вона чула слова «в’язниця», «у вас діти», «вбивство». Але не могла зв’язати всю розмову докупи. Особливо її злякало слово «вбивство». Вона зазирнула всередину веранди і побачила спочатку ноги тата, а потім і його похнюплену голову. Він сидів на стільці і мовчки кивав головою.