-

— Як не цікаво! — сказала дівчина розглядаючи стенд з оголошеннями.

Вона була середнього зросту тому довелося підстрибнути, щоб прочитати нові оголошення. Їх завжди клеять високо, аби було гарно видно. На голові дівчина завжди носила старий солом’яний капелюх, який часто здувало вітром. Його отримала від одного фермера, як оплату. Перекинувши світле волосся, яке заплуталося коли дівчина підстрибнула, взяла свою робочу сумку, яка лежала під дерев’яним стендом. В середині була купа всього потрібного і зайвого.

Планета, на якій жила дівчина, була дуже велика та вкрита лісами. Зими ніколи не було, було тепло та завжди квітували різні рослини. Росли вони майже без сонячного світла. Рідко коли було світло, лише раз у три дні. Дівчина хоч і прожила тут все своє життя, але здавалося, що люди переселилися на цю планету лише вчора. Не було ніяких мегаполісів та технологій майбутнього. Та й взагалі здається було лише їхнє маленьке містечко. Тому й роботи було мало. Саме оголошення про роботу розміщували завжди на тому стенді.

Дівчина спускалася схилом вулиці. Її місто складалося з кількох вулиць, а будинки будувалися багатоповерховими. Вважали, що це краще ніж порозкидати по одній домівці, й залишили більш менш рівні поля для городів. Це безіменне місто завжди пахло квітами та звучало якоюсь мелодією зіграною на піаніно, а також воно було спокійним та лінивим.

Сьогодні був саме той день, коли на кілька днів ставало темно. Вулиці освітлювалися ліхтарями з вогнями, а вивіски здається сяяли ще яскравіше, ніби боялися, що люди забудуть де що знаходиться. До одного такого магазину, дівчина й зав’язаними очима знайшла б дорогу, бо часто там з’являлася. На околиці міста знаходилася аптека, хоча дехто вважав її магазином, адже можна було купити будь-які лікувальні рослини. Власником та продавцем був лінивий та скупий чоловік ім’я якого ніхто не пам’ятав. Всі називали його Фрог, бо він схожий був на велику жабу.

— А… це ти, — байдуже промовив Фрог, ледь повернувши голову, коли відчинилися двері, а наостанок додав: — Сильвія?

— Мене не було лише якихось два дні, а ти вже нібито ім’я моє забув, — засперечалася дівчина.

Сильвія зайшла до аптеки. Через відкриті двері вийшов чорний дим, що був під стелею. У науці головні точні розрахунки, щось зайвого добавиш, то й перегорить все. В першу чергу Сильвія відчинила два великі вікна кімнати. В ній завжди був гармидер з книг та хімічного приладдя, скільки себе пам’ятала, лише квіти мали від Фрога особливе ставлення. Було в будинку й окреме приміщення схоже на сад. У Фрога був учень, малий хлопець, що теж марив квітами та наукою. Зазвичай він виконував усю роботу, а ще мав клептоманію. Тому якщо щось зникає у місті, то з’являлося в будинку. Для цього було навіть окреме місце. Хлопчина міг поцупити щось і навіть не помітити, Фрога це не хвилювало, до того моменту поки щось не зникало з його аптеки. А Сильвія навпаки була рада, так їй часто перепадали безкоштовні деталі та й будь-які потрібні їй речі: цвяхи, гвинтики, шестерні, колись приніс навіть невелике дзеркало.

Але було те на що вона очікувала найбільше — нові оголошення про роботу, які не встигли довго повисіти на стенді. 

Найчастіше робота полягала вона в тому, щоб ремонтувати різні машини та прилади. На планеті жила невелика кількість винахідників, які постійно щось вигадували, але самі не ремонтували свої винаходи. Тож потреба була у простих майстрах, таких як Сильвія. 

— Я, просто так, без запрошення, не приходжу. Ти це знаєш. Тому не будемо гаяти нічий час, одразу до справи; є якась робота для мене? — запитала дівчина.  

— А що, хтось позривав зі стенду всі оголошення? Чи можливо робота закінчилася? — байдуже мовив Фрог. — Кажи вже правду.

Сильвія опустила до низу погляд та пересунула пальцем книгу, яка лежала на столі, а згодом тихо сказала: 

— Навіщо? Ти ж все знаєш. Все ламається, рано чи пізно, тому робота є і буде завжди. Оголошення висять вже у три шари, але… не цікава мені. Не та, де я можу показати свої здібності…

— Робота є робота, головне, щоб за неї платили, — перервав чоловік, здавалося, що квіти й наука це єдине що тримає його здоровий глузд на місці, а так робив би що завгодно за гарну суму.

Та Сильвія була іншою. Можливо через велику різницю у віці, як-не-як Фрог прожив життя, і мабуть, раніше був таким як вона, а згодом все змінилося. Зараз для Сильвії головне показати свої вміння та таланти й те, що вони можуть бути корисними для інших.

Фрог помітив що дівчина засмутилася, тож важко видихнувши, покликав свого учня:

— Майк! Ходи сюди та візьми ту вирізку з газети, яку ти поцупив прямо з рук чоловіка минулого тижня.

Через хвилину в іншій кімнаті, яка була без дверей, почувся гуркіт. А згодом з’явився рудий хлопчина років десяти. В руках тримав пожовклий папірець.

— Ось, — хлопець здогадався, що мав віддати його Сильвії. А потім промовив до Фрога: — і ім’я моє не “Майк”, а Майлз. Хоча сьогодні вже краще, ніж минулого разу. Аж три літери зійшлися!

Дівчина розгорнула вдвоє складений папірець та прочитала. Але не зрозуміла написаного. Тому скривилася на обличчі.

— А що незрозумілого? — запитав чоловік. — Це рідкісне оголошення, потурбувалися аби не все місто гуло про роботу, за яку платять цілий статок. Це ж те що ти шукала!