Глава 10

Сергій

Батько Ілони дивиться на мене так, ніби вже вирішив, що я йому не підходжу, але з ввічливості дає мені шанс усе зіпсувати самому. Я не ведуся, спокійно ловлю його погляди, не видаючи нервозності. Бо не можна видати того, що не відчуваєш. 

Я вже проходив якось знайомство з батьками, а тому вдруге ця процедура не здається такою страшною. 

— З Ангеліночкою вже все ясно, вона в нас у хороші руки потрапила, — у цю мить  мама Ілони театрально зітхає і відразу переводить погляд на нас. — А ви Сергію? Які  у вас плани?

— Мамо, ми сьогодні зібрались не для допитів,  — швидко метикує дівчина.  Мені здається, що вона навіть оком не веде, продовжуючи збовтувати у своєму келиху напій. 

— А для чого? — втрутився у розмову батько, поки її сестра зі своїм данцем зацікавлено спостерігали за нашою розмовою. 

І якщо чоловік просто не розумів, що відбувалось, то Ангелінка, як її щойно назвала мама, ніби й чекала, що Ілона десь налажає.

 — Щоб ви могли показати майбутньому зятю, що люди заможні, — кидає Ілона. 

Я лише підіймаю брову догори, нахиляючи голову вбік. Сміливо. А головне — невчасно. Ілоні, якщо вона, звісно, не хоче докорів, то краще було б промовчати. Але наскільки я вже встиг її вивчити, то це точно не про неї.

Мама дівчтат повільно відкладає виделку. 

— Враження, кажеш… — повторює вона м’яко, але в цьому голосі немає жодної теплоти. — Цікаво, Ілонко, коли це ти почала так переживати за репутацію нашої родини?

Ангеліна ледь усміхається, торкаючись келиха з вином, і промовляє до того, як Ілона відкриває рот.

— Мабуть, з того моменту, як зрозуміла, що не всім однаково щастить з вибором.

Ілона повільно переводить погляд на сестру. Не сердито, а швидше втомлено. Я відчуваю, як напруга за столом змінює вектор. Це вже не обмін шпильками. Це давня історія, в яку мене щойно втягнули без запрошення.

Ілона не просто так попросила мене бути присутнім, але тепер я бачу, чому саме я. Бо я не мовчатиму. Дивно, що мовчать їхні батьки. 

— Твоя сестра не потребує чоловіка поруч для того, аби бути самодостатньою, — втручаюсь в їхню битву. —  Прикро, що за безглуздим бажанням довести всім навколо, що ти краще, ти не бачиш, що Ілона насправді ніколи з тобою не конкурувала. 

За столом різко стає тихо. До цього часу ми спілкувались лише на нейтральні теми,  або слухали про те який же Ноа,  наречений Ангеліни, хороший чоловік та як він її любить і береже. 

— Молодий чоловіче, вам не здається, що це досить неввічливо? — звучить з вуст батька Ілони. 

Я повільно видихаю і піднімаю на нього погляд. Ось воно. Ми на місці.  Той самий момент, коли або починаєш вибачатися, або ставиш крапку.

— Можливо, — відповідаю спокійно. — Але ще більш неввічливо роками дозволяти дорослим людям змагатися за вашу увагу, ніби це дитячий конкурс, і вдавати, що нічого не відбувається.

— У нас не прийнято, щоб гості втручалися у сімейні справи, — продовжує батько, складаючи руки на столі. 

Ілона різко повертає голову в мій бік. Я бачу це краєм ока, але не зупиняюся.

— Я прийшов сюди не повчати вашу родину, — додаю вже сухіше. — Ілона попросила мене бути присутнім не тому, що аж так воліла нас познайомити, а через те, що знала, що цей вечір буде для неї важкий. 

— Сергію, — тихо звертається до мене дівчина, і я повертаю до неї голову. У її голосі немає докору, лише прохання зупинитись, або, можливо, подяка Я не встигаю розібратись.

Батько повільно відхиляється на спинку стільця, ніби хоче поставити крапку в розмові. Але саме в цю мить телефон у кишені зрадницьки вібрує.

Я відволікаюся всього на мить,  коли бачу, що на екрані відображається номер Віри. Але я не встигаю взяти слухавку і телефон замовкає, для того, щоб знову в наступну секунду завібрувати. 

— Перепрошую, це важливий дзвінок. 

— Думаю, на цьому варто завершити, — краєм вуха чую, як сухо підсумовує чоловік чи то нашу розмову, чи то увесь вечір.

Я йду в бік вбиральні для того, щоб прийняти виклик, а коли роблю це, то чую переляканий голос Віри у слухавці.

— О, як добре, що ти підняв, — видихає вона. — Сергію, це Віра. У нас тут проблема.

— Щось сталось?

— Сергію, ми з Денисом їдемо зараз у лікарню. Я скину тобі адресу.