Пролог

Часто я перечитую свої книги і розумію, що пишу про те, що мені не вистачає. У книгах я виливаю всі свої думки, іноді навіть вставляю події зі свого власного життя. Я живу мистецтвом. У моєму скромному будиночку завжди звучить класична музика, яка допомагає мені творити. Все залежить від того, що я пишу зараз: якщо це казкова історія — я слухаю Вівальді. Так, Вівальді неперевершений. Під його «Пори року» я написала бестселер. А ще в кожен твір я розміщую себе як героїню. Більшість людей вважають мене дивною, при цьому із задоволенням читають мої книги. Може саме через мою старанність у мене зовсім небагато друзів. Одна лише подруга Аджена. Вона далеко не завжди розуміє мене, але не дивлячись ні на що постійно поруч зі мною. Дійсно, Аджена поруч навіть тоді, коли я починаю черговий експеримент. Наприклад я можу підійти до випадкового перехожого і поставити якесь дивне питання. Але це їм питання здаються дивними, а для мене це важлива інформація. Я все використовую в своїх книгах. У нашому великому місті вже, напевно, третина населення точно знає мене в обличчя. Мені тільки двадцять, а я вже така відома особа. Деякі матері, побачивши мене, відводять своїх дітей в сторону. Я навіть не уявляю чому. Може їм не подобається моє яскраво-руде волосся і досить незвичайний одяг? Я цим матерям тільки посміхаюся у відповідь, але вони і після цього відходять подалі. Я ніколи не відчувала злість. Навіть на тих, хто постійно насміхається наді мною. А сміються тільки тому, що я виділяюся серед інших. Навіть в моєму художньому університеті мої ж талановиті одногрупники заздрісно дивляться на картини, які я створила. На них завжди багато дрібних незвичайних деталей, які надають картині загадковості. Не розумію, чому ці деталі здаються дивними. Як на мене, так все зрозуміло. Але скільки б я не доводила оточуючим, що це звичайні речі у відповідь я чула тільки сміх. Але нічого. Я вже звикла. Не дано природою людям таке ж бачення, як у мене, нічого з цим не зробиш. Аджена каже, що їй часом страшно від мого оптимістичного погляду на все. Вона постійно мені це повторювала, поки в моєму житті не сталася така подія, яка навіть мені здалася дивною. Весь оптимізм потихеньку зник, але я зрозуміла справжню силу мистецтва. Моє ім'я Ягмур — тому я не здаюся так просто і буду боротися до кінця.