2

* * * 

Софія, малими кроками вже наближалася до місця призначення. Інколи дивилася на свій телефон, який тримала в лівій руці, також освітлювала ним собі дорогу.

”Лише дев'ята сорок п'ять! - обурено промовила. - Занадто скоро я вийшла. Надіюся, що він вже там і чекає на мене, — всунула долоні в боки, ховаючи їх під пахвами”.

Після зроблених дій зрозуміла, що так вона не зможе освітлювати собі дорогу, тому повільно витягнула ліву руку з того положення вмить, увімкнувши ліхтарик на телефоні.

”Я так і знала, що його ще немає, — розкинула руки в сторони. - Чому між нами двома лише я настільки пунктуально ставлюся до усяких домовленостей, — ходила по кругу. - Якщо він ще і запізниться, то я його..."

Їй було ніяково і водночас страшно стояти самій в оточенні густих кущів і високих дерев, які розросталися навкруги неї. Навпроти неї в радіусі п'яти метрів протікає потік. Дівчина наблизилася ближче до води, стояла на краю обриву заввишки у її зріст, мовчи спостерігала, як стрімко тече вода. 

Спостерігати за водою і все, що відбувалося неподалік навкруги, їй було неважко тому, що з лівого боку від неї знаходився дерев'яний стовп на кінці якого був ліхтар. 

Знову поглянула на телефон.

"Пройшло лише п'ять хвилин! А відчуття немов година", - розвернулася назад до того самого місця, поглянула в сторону вулиці, звідки мав прийти Назар, але побачити в гущі темноти їй нікого не вдалося.

Ступила крок вперед, потім ще один, повернулася в ліву сторону, також зробила декілька кроків, потім розвернулася в іншу сторону, повторюючи дії. В момент, коли вона розвернулася спиною до потоку, то почула дивні звуки, немов дехто наблизився швидко до неї та вмить відійшов, залишивши за собою відлуння тупотіння. Вона оглянулася, ривком розвернулася усім тілом, серце швидко почало калатати, страх достатньо сильно пронісся по її тілу.

"Назаре, то ти?" — голосно промовила, оглядаючись по сторонах.

Софія не була впевнена, що вона насправді дещо почула, чи то було відлуння від течії річки, або можливо, то її уява почала сильно розвиватися від нудьги очікування. 

Що б то не було, або хто, але дівчина добряче налякалася.

Заспокоївшись в думках, що то лише шум води, вона поглянула на екран телефону, на годиннику вже десята година і чотири хвилини вечора.

"Ох йому дістанеться!" — роздратовано пробурмотіла.

 Дивні звуки повторилися неподалік від місця, де вона тепер стояла. Софія швидко увімкнула ліхтарик на телефоні, хоч його наразі й непотрібно було, бо світильник на стовпі гарно освітлював місцевість, але їй здалося, що звук пролунав набагато далі, тому вона сміливо почала освітлювати місцевість з правої сторони від потоку, відійшла до самого кінця освітлення від стовпа, витягнула руку вгору, відразу побачила невелику хатину, яка виднілася на пагорбі метрів три або більше від обриву до води. Стояла декілька секунд дивлячись і, коли запевнила себе, що там нікого немає, почала помалу відводити ліхтарик в праву сторону. 

Коли хатинка зникла з поля зору, ховаючись в темноті тому, що вона відвела телефон в сторону, то неподалік від нього знову пролунали дивні звуки й потріскуванням сухих гілок. Софія швидко направила світло ліхтарика знову на будинок. Спочатку вона не зрозуміла, що побачила, а коли збагнула, то запевнила себе, що боятися нічого, це була лише собака, яка стояла у дворі біля того дому. 

"Як ти мене налякала!" — прошепотіла дівчина.

Не відводила ліхтарик і погляд від собаки, їй стало ніяково спостерігати за нею в такий-то момент, а саме: коли вона сама стоїть по середині дороги, навкруги якої суцільна темрява і лише один справний світильник на стовпі, який освітлює невелику частину вулиці. 

Продовжувала світити на собаку, яка повільно почала наближатися ближче до неї. Софія побачила як із нізвідки з'явилася ще одна голова, яка знаходилася на плечі собаки, а потім і тіло її почало повільно виростати та підійматися вгору, встаючи на задні лапи, допомагаючи собі передніми лапами на кінцівках яких утворилися довгі пальці. 

Дівчина швидко притулила телефон до живота ліхтариком. Перелякана від побаченого не могла швидко відключити його, тому в такому стані всунула в кишеню і швидко побігла в сторону кущів, ховаючись за ними в надії, що невідома істота її там не знайде.

Коли їй вдалося наблизитися якомога ближче і здавалося, що ось-ось вона зможе сховатися і бути в безпеці, то перед нею намалювалася висока постать волохатого тіла з такими ж самими довгими пальцями. На поясі в істоти був затягнутий широкий ремінь, від якого до низу простяглася невелика за розміром чорна порвана з невеликими дірками на боках тканина.

Все її тіло заклякло і непомітно трусилося від страху. Долоні спотіли, в горлі також пересохло, а серце настільки швидко колотило, що здалося відчуття, що воно вистрибне, розірвавши груди. Боялася ворухнутися. Сміливості не вистачало навіть підняти руку вгору, або всунути в кишеню, вхопити телефон і осліпити невідому істоту ліхтариком, який і досі був увімкнений на телефоні. Але страх поглинув її зсередини настільки сильно, що сили й сміливості вистачило лише на те, щоб підняти голову вгору. В момент, коли вона наважилася це зробити, то повільно почала підіймати її до гори та від побаченого її очі відкривалися дедалі ширше, а страх охоплював тіло набагато сильніше.

Над собою вона побачила дві великі собачі голови, які були розташовані майже на кінцях плечей. Кожна з голів мала лише по одному оку посередині чола. У однієї з голови, були витягнуті довгі вуха, гострі зуби, які стирчали із щелепи, а в іншої голови навпаки — маленькі вуха розвинуті не сильно в сторони, але зубами друга голова також не відставала від першої.

Коли Софії вдалося розгледіти істоту, то вона почала голосно кричати й швидко присіла на коліна, обійнявши свою голову руками. 

Істота вмить хотіла вхопити своїми довгими пальцями дівчину за голову, але неочікувано в одну з голів прилетів невеликий камінь, влучивши у вухо.