Глава 11: Перше нічне полювання

Зі сплячим вовняним клубочком під боком, я рухався в бік житлових районів. Хоч би як хотілося швидше почати полювати на монстрів, спершу мені потрібно було потурбуватися про її добробут. Перспектива остаточної смерті відбивала всяке бажання брати лисицю із собою. Саме тому я почав шукати готель, постоялий двір або хоч трохи безпечний трактир, щоб зняти там кімнату.

На щастя, цією послугою нечасто користуються гравці, адже в будь-якій безпечній зоні вони можуть без ризику вийти з гри. Основну користь готелі приносять під час подорожей із міста в місто. На шляху зрідка трапляються безпечні зони, через що доводиться залишати персонажа напризволяще.

Помітивши одне підходяще містечко, я винайняв кімнату на три місцеві дні, віддавши за неї півтора срібника. Кімнатка на другому поверсі з вікном, що виходить на жваву вулицю, якою туди-сюди курсують місцеві. Щоб убезпечити Йо, довелося наглухо зачинити віконниці, через що в приміщенні стало темно, хоч в око стрель. Добре, що для мене це не проблема.

Поклавши лазурну лисицю на ліжко й переконавшись у тому, що вона міцно спить, я виклав із сумки майже все для проведення інвентаризації. Варто добряче подумати, що брати на полювання, адже будь-яку із цих речей можна загубити після смерті, якщо хтось із певними навичками й часткою везіння знайде «могилку». У людську добродушність вірилося слабко, тож потрібно брати тільки те, що не шкода втратити або без чого ніяк не обійтися. Насамперед на столі залишилися призові предмети і двадцять пучків стріл на виріст, від них точно не буде користі в майбутньому полюванні. Також варто залишити частину їжі та поживні суміші для Йо. До речі, про неї.

Лисиця прокинулася досить різко й насамперед вивчила своє оточення на предмет небезпек. Для неї в кімнаті виявилося занадто темно, тому я надів маску й запалив єдину свічку на столі. Звірячі зіниці різко звузились, а вихованка кинулася на мене, вірніше, спробувала. З поточними характеристиками, зловити її в повітрі виявилося напрочуд легко.

— Ну, привіт, — відповіддю слугувало гарчання і безболісний укус у руку. — Голодна?

Дотримуючись інструкцій Ладії, я порізав палець і видавив із нього трохи крові в поживну суміш, а потім запропонував Йо пригубити. Те, з якою люттю вона накинулася на їжу, яскраво продемонструвало її ставлення до ласощів. У лічені хвилини літрова пляшечка спорожніла, а біле волохате пузіко різко роздулося.

«Цікаво, який має бути обмін речовин, щоб стільки з’їдати», — мимохідь промайнула думка.

Не минуло і хвилини, як Йо знову спала без задніх ніг. Якщо вірити словам приборкувачки, тепер у мене було близько десяти годин, щоб зайнятися своїми справами. Проте годування вихованки нагадало, що не завадило б і самому поїсти.

На столі лежала жменька в’яленого м’яса й самотній пиріжок, яким поділилась юна ельфійка за невелику допомогу. Позбавивши його тканини, я швидко покінчив із ним, попутно читаючи системні повідомлення, що несподівано виникли переді мною.

[Отримано предмет «Хустка із сімейним гербом невідомого аристократичного дому»!]

[Завдання «Закони вулиць» завершено. Зверніться до *** для отримання нагороди!]

Водночас завібрував тубус із мапою блукача, на якій виникла ділянка з приблизним місцем розташування авторитета. Жуючи рештки булочки, я розгорнув шматок тканини, на якому чітко виднівся вишитий малюнок якогось представника сімейства котячих. Система класифікувала предмет ніяк інакше, як «Хустка із сімейним гербом невідомого аристократичного дому». Без рангу рідкості чи іншого опису властивостей.

Не знаючи, як ставитися до такого подарунка, мені довелося міцно замислитися, перш ніж що-небудь зробити. Головне питання: чи завершувати завдання, не знаючи, як це вплине на подальший перебіг подій? Більшою мірою я схилявся до відповіді «ні», бо кінцевою метою цього завдання є отримання класу «Пройдисвіт», який мені задарма не здався. З іншого боку, невідомо, як відреагує авторитет на тотальне ігнорування запитів його надважливої особи.

«Гадаю, варто почекати й подивитися, як відреагує система, якщо буду уникати здачі завдання. До того ж це повноцінна консерва з досвідом, який можна зібрати в критичній ситуації або якщо не встигатиму з отриманням п’ятдесятого рівня», — розібравшись із цим питанням, я повернувся до нагальних справ.

Одного пиріжка не вистачило, щоби повністю відновити ситість, тож довелося заїсти м’ясом і, щойно ситість сягнула 100%, з’явилося системне повідомлення.

[Ви з’їли «Сад самоцвітів (Рідкісна)»: +5% до всього досвіду і +1 пункт до всіх основних характеристик. Тривалість — до отримання ефекту «Виснаження»!]

«Цікава булочка. Де б таких з десяток набрати?»

Закінчивши з усіма дрібними клопотами, я вийшов із кімнати, щільно зачинивши двері. Після розподілу сорока пунктів характеристик, сила і спритність досягли 95, а витривалість 64. Отож, я одночасно збільшив атаку, підвищив маневреність і зміцнив власний захист. Навантаження знизилося, але зі списом у руках воно знову зміщується до середнього рівня і запасу сил вистачить на двісті секунд інтенсивного бою. Звісно, із активацією бойового куражу цей час помітно зменшиться.

Дорогою до північних воріт, мені захотілося прочитати одну цікаву статтю, яку вчора виклали на офіційному сайті Вічності.

[Про карму й навіщо вона існує]

Хотілося б поговорити про таку річ у Вічності, як карма персонажа.

Усі гравці й місцеві, навіть цілі регіони і фракції, мають ту чи іншу карму. У глобальному сенсі є п’ять крайнощів: нейтральна, добра, впорядкована, зла й хаотична. Між не антагоністичними різновидами може бути гібридний варіант, наприклад хаотично-добра або нейтрально-зла. На самого персонажа вона ніяк не впливає. Принаймні виразні приклади підібрати складно. Більш важливим є процес отримання тієї чи іншої карми.

Розглянемо побутову ситуацію: битва двох гравців, які щось не поділили.