Глава 6: Напередодні

Кабан тим часом не збирався заспокоюватися, вкладаючи всі відновлені сили у вереск і копошіння в тенетах. Такій волі до життя можна позаздрити, тільки зараз вона безглузда, бо вбивати його ніхто не збирався.

— До речі, мене Фоксом звати, — вирішив я виправити невелике упущення.

— Ірон, радий знайомству, — рівень у стража був пристойний, та й довіряв він мені неслабо.

— Можливо, це й несподівано, але що можеш розповісти про інтенданта? Він з усіма такий «ввічливий» чи тільки зі блукачами? — подібне джерело інформації ніяк не можна упускати.

— Типовий нащадок дворянина, який думає, що його посадили в недостатньо м’яке крісло. І, ні, зривається він не тільки на вас, а й на підлеглих, — Ірон, напрочуд, легко ділився всією інформацією. — До того ж чутки про нього ходять усілякі, але я тобі цього не казав, — трохи напружено посміхнувся він.

— Не переймайся, просто вгамовую цікавість, — не варто було ділитися інформацією з потенційним шпигуном, але й демонструвати брак довіри перед кожним зустрічним — не варіант.

Дітей довго шукати не довелося, вони з пониклими обличчями сиділи на сходинках зачиненої крамниці. Помітивши нас, один із хлопчаків різко підірвався і повідомив іншим, що ми повернулися. Бути оточеним натовпом дітей, які повними очікування цуценячими очима дивляться на тебе, мені ще не доводилося. Добре, що новини на них чекали хороші.

— Ось ваш хуліган, — вказав я на свинтуса, який і не думав вгамовуватись.

— Пампушка! — різко крикнула господиня звірятка.

Проте вихованець не оцінив бажання господині себе обійняти, почавши на неї кидатися. Ірон зупинив любовні пориви сестри й подивився на мене.

— Мабуть, не здалося, якщо вона навіть господиню не впізнає, — із сумом видихнув стражник. — Доведеться йти до приборкувача, може їй вдасться розібратися.

— «Їй»? Є хтось конкретний на прикметі?

— Ладія — одна з найкращих фахівців в окрузі, головне — щоб вона знову не вирушила на пошуки животини навколишніми лісами, інакше чекати доведеться довго.

[Завдання «Діти та одне звірятко» оновлено!]

Проміжна мета: Віднесіть Пампушку до крамниці приборкувачки Ладії і дізнайтеся, чому вихованець не впізнає свою господиню.

Робити було нічого, тому я пішов за Іроном.

За п’ятнадцять хвилин ми вийшли до досить непримітної будівлі в торговому районі, якби не вивіска з назвою крамниці «Звіролов», я б нізащо не подумав, що тут можна що-небудь придбати. До речі, поруч із назвою майорить емблема: укладені в кільце образи орла і броненосця, яких наче закарбували посеред смертельного двобою. Як для «зоомагазину» картина досить агресивна.

Першим всередину зайшов Ірон. Крамниця зустріла нас передзвоном дзвіночків і ароматом сіна. За прилавком стояла молода дроу з хитромудрим розписом на обличчі, зовсім несхожим на макіяж, а радше на ритуальний візерунок. Її незвичайні рожеві очі блукали рядками книги перед нею. Сірувате волосся зібране у дві коси, що падали на плечі й на грудях знову спліталися між собою. З одягу на ній був одягнений досить відвертий топ із широким декольте й коротка шкіряна куртка, яка діставала тільки до середини спини, з обірваними на половині шляху до ліктя рукавами.

— Ми зачиняємося, тож раджу зайти завтра, якщо ви не прийшли забрати замовлення, — дівчина певний час не відривалася від книжки, доки не наважилася підняти очі. — Іроне, що тебе сюди привело, та ще й із таким причепом? — помітила вона групу дітей, яка рвалася всередину.

— Привіт, Ладія, ми в справі, тож можеш приділити нам трохи свого часу? — те, як хлопець дивився на дроу й говорив, здавало його з усіма потрохами.

— Добре, нехай тільки діти почекають зовні, — дівчина ж не подавала жодних відповідних сигналів.

— Звісно. Ви її чули, почекайте трохи, ми швидко впораємося.

Незабаром у крамниці залишилася тільки сестра Ірона, і Ладія мовчки поставила запитання: «Чим можу допомогти?» Я підійшов трохи ближче й поклав скаженого кнура на дерев’яну підлогу, але відпускати не став, адже він міг почати громити все навколо, лови його потім.

— Як бачиш, з Пампушкою щось не так. Вона не тільки не заспокоюється, а й не впізнає свою господиню…

— Як давно це почалося? — перервала вона стражника на півслові.

— Відтоді, як я її спіймав у міських садах, — вступив я в діалог. — Забув представитися, Фокс.

— Моє ім’я ти вже чув, ближче до справи, — Ладія явно не любила розкидатися словами.

Дроу вийшла з-за прилавка й поклала руку на звірка, почавши ніжно-ніжно гладити. У ту саму мить тіло Пампушки вкрило зелене сяйво. Дихання вирівнялося, очі заплющилися, і вихованець повільно заснув. Приборкувачка явно щось виявила, оскільки її обличчя напружилося.

— Вона отруїлася якоюсь рослиною. Тварину не так просто змусити з’їсти їжу, яка може їй нашкодити, але це тільки в природному середовищі. Я не впевнена, але, можливо, в усьому винна якась екзотична рослина, що не росте в нашій місцевості. Бачив щось подібне? — останнє запитання адресувалося мені.

— Ні, боюся в цьому питанні я не помічник, — мені тільки належить освоїти необхідну професію.

— Гаразд, так чи інакше, лікування одне — нормалізація раціону і відпочинок. Протягом тижня вона прийде до тями, а доти я за нею наглядатиму й підтримуватиму в сонному стані. У майбутньому утримайтеся від прогулянок у саду.

Дівчинка з полегшення зітхнула й поспішила обійняти сплячого вихованця. Спостерігаючи таку ідилічну картину, я мимоволі усміхнувся. Дитина щиро переживає за свого друга — щось, начебто, само собою зрозуміле, але за останні роки в моєму житті було надто мало таких моментів, надто мало…

— Фоксе, — звернувся до мене Ірон, — спасибі тобі за все… Це небагато, але, на жаль, більше в мене з собою немає.

На його руці вже красувалися п’ять срібних монет.

— Радий був допомогти, — забравши нагороду, я отримав системне повідомлення.