Глава 3: Місто небесного лиса

Минуло два тижні відтоді, як я спробував віртуальну реальність на смак. Жоден із відвіданих роботодавців так і не зв’язався зі мною, хоча, чого ще можна було очікувати. Одне тішило — суттєва кількість зібраної інформації про гру, вірніше «суттєва» лише в умовах тотальної її нестачі. Не беруся стверджувати, але всі ніби змовилися, відмовляючись ділитися враженнями про свій ігровий досвід.

Проте чимало корисного осідало на жорсткому диску мого старенького ноутбука, який, на диво, зберіг працездатність, попри минулі роки. Не можна не згадати те, як офіціанти і клієнти поглядали на техніку десятирічної витримки, коли я завітав до найближчого кафе в пошуках інтернету. Добре, що із цією проблемою вдалося розібратися досить швидко.

Загалом єдиної стратегії розвитку персонажа не існує: гравець може робити що-завгодно й діставати відповідну винагороду за старання. Якщо ти добре готуєш, то зможеш швидко вдосконалюватися в професії кухаря, відмінно співаєш — ніхто не завадить тобі стати відомим і заробляти гроші на своїх виступах. Будь-яке вміння з реальності — це потенційна навичка або професія всередині гри. Навіть якщо ви нічого не отримаєте спочатку, коли ваш рівень і характеристики досягнуть оптимальних значень, щось та й відкриється.

Мій план не вирізнявся оригінальністю і полягав у тому, щоб вичавити з початкових рівнів абсолютний максимум характеристик, навичок, професій, досягнень і титулів, щоб хоча б цифрами випереджати гравців близького рівня. Складно сказати, наскільки сильною буде перевага, лише час покаже.

Відповідь від розробників прийшла на десятий день і, на моє щастя, вона виявилася ствердною. Ще чотири пішли на очікування прибуття капсули. Навіть з урахуванням п’ятдесяти відсоткової знижки, ціна склала дві з половиною тисячі євро, що миттєво наполовину зменшило мій бюджет. Незважаючи на це, я відчував азарт, миттєво забуваючи про змарнілий гаманець.

Сам прилад зайняв порожній кут біля стіни, обліпленої десятком різнокольорових листочків із нотатками, була в мене така звичка. Водночас в кімнаті стало на третину менше вільного простору. Встановлення вимагало вкрай багато часу, оскільки капсула, як виявилося, не користується звичним мережевим підключенням, а потребує проведення спеціального кабелю, який через мережу проміжних вузлів зв’язується безпосередньо з ігровим сервером. Сама кількість кабелів вражала, через що монтажникам довелося неабияк потрудитися, щоб з’єднати наш будинок із загальною мережею. Ще пощастило, що в районі було кілька таких самих користувачів, інакше ціна встановлення збільшилася б удвічі.

Користуючись часом, поки робітники встановлювали капсулу, я уважно оглянув кожен її куточок. Порівнюючи з побаченими раніше моделями, вона була меншою, без світлодіодного підсвічування, повністю сірого кольору і із зовнішнім сенсорним екраном, на який виводиться інформація про стан капсули й життєві показники користувача, також через нього можна дивитися дані безпосередньо ігрового персонажа або спостерігати за ігровим процесом. У крайньому разі можна зв’язатися з гравцем усередині.

Спровадивши робітників, я з максимальним зарядом бадьорості й ентузіазму застрибнув у капсулу, запускаючи обов’язкове калібрування. Матеріалом сидіння пройшла відчутна хвиля, після чого кут зору змінився, а на голову опустився шолом. У такому положенні капсула з хвилину зчитувала необхідні для роботи дані, перш ніж пустити гравця у віртуальний світ.

[Виявлено непідтверджений код продукту. Запит даних із центрального сервера… Процес завершено!]

[Ласкаво просимо!]

Внутрішній віртуальний простір зустрів мене порожньою кімнатою із сірими стінами, яку в майбутньому можна налаштувати на свій смак. Єдиним виходом із неї слугували двері, за якими простягався світ Вічності. Миттєво зорієнтувавшись, я потягнув за ручку, відчиняючи двері навстіж. Крок уперед — і світ змінюється темним простором з одним єдиним двометровим дзеркалом, що відображає знайому фізіономію.

[Бажаєте створити персонажа?]

[Пам’ятайте, що у вас може бути тільки один активний персонаж. Створення нового призведе до автоматичного видалення попереднього.]

Коли я дав згоду, на дзеркалі почали з’являтися повідомлення.

[Виберіть расу персонажа, яка вплине на:]

> Набір стартових талантів;

> Фіксоване значення характеристик, які ви отримуєте під час підвищення рівня;

> Набір можливих стартових поселень і відповідних цій місцевості мов;

> Наявність/відсутність тих чи інших привілеїв.

Величезний перелік рас містив, як знайомих ельфів, хоббітів і дварфів, так і незвичні варіації гуманоїдів: гоблінів, огроїдів, тифлінгів, цвергів і фавнів. Крім того, у кожної раси було три-чотири народності або ж племені, які істотно змінюють базовий лик раси. Для новоприбулого гравця вони представлялися відображеннями в дзеркалі, де ти міг по черзі приміряти шкурку того чи іншого гуманоїда. Найбільш вражаючими метаморфозами відзначилися цверги з їхніми величезними носами, сіруватою шкірою і комплекцією дистрофічного підлітка, а також фавн, який небаченим чином схрестив мої звичні риси з ящіркою або птахом. Витративши на перегляд із десяток хвилин, я все ж перейшов безпосередньо до вибору.

Згадуючи курс молодого бійця, я ще тиждень тому вирішив, що мені необхідна раса з нічним зором, щоб не опинитися безпорадним, як раніше в стартовій тюремній камері. Незважаючи на таку корисну здатність, список це звужувало не так сильно, адже, за винятком звичайних «людей» і кількох інших гуманоїдів, багато хто мав таку здатність, але різним ступенем ефективності.

Визначившись із першим критерієм відбору, я пішов далі і відкинув усі негабаритні раси, тобто такі, що сильно відрізнялися зростом і комплекцією від звичного людського тіла. Як-не-як гра покладається на те, як ти використовуєш своє тіло, і витрачати час на адаптацію — розкіш, яку я не можу собі дозволити.