Глава 2: Втеча

[Розпочинається друга частина курсу молодого бійця!]

[Випадковим чином буде обрана локація, у якій вам належить показати все, на що ви здатні. Зважаючи на результати курсу, будуть сформовані відповідні початкові навички майбутнього персонажу…]

У якості підтвердження системного повідомлення з’явилося величезне колесо на трьох незалежних осях, які за моєю командою почали обертатися. Кожен диск рухався з різною швидкістю і лише за хвилину вони почали сповільнюватися, по черзі визначаючи характер майбутнього курсу. Перша умова характеризувала супротивників, з якими мені доведеться зіткнутися, друга — місце дії, а третя — специфічну умову завершення випробування.

[Умови визначено: Люди — Фортеця — Втеча]

Миттєво все поглинула темрява, я не міг розрізнити абсолютно нічого, доки не відчув краплю води, що впала мені на потилицю. Як виявилося, сценарій уже почався, просто навколо не було жодного джерела світла.

Рухаючись уздовж стіни, я руками намагався зачепитися хоч за щось, доки не намацав предмет, що нагадував факел, але, на жаль, запалити його нічим. Прихопивши із собою єдине можливе джерело світла, вдалося взяти над емоціями контроль. Ще п’ять хвилин довелося блукати кімнатою, перш ніж знайти шлях на волю, зачинений холодними сталевими ґратами.

«І що я, по-вашому, маю робити?»

Складно повірити, що тебе засунули в місце, звідки ти не можеш вибратися. У контексті сценарію це було абсолютно безглуздо, тому тут, безумовно, є передбачений спосіб вибратися назовні.

За десять хвилин від початку випробування я вздовж і впоперек дослідив приміщення, чиї розміри не перевищували п’яти кроків навскіс від одного кута до іншого. До цього моменту очі більш-менш звикли до темряви, що панувала довкола, завдяки чому вдалося зробити висновок щодо місця, у яке мене занесло.

«Тюремна камера, таких збігів не буває. Чи це якийсь різновид вкрай невдалого жарту?»

Найрізноманітніші думки почали лізти в голову: починаючи з того, що це такий витончений спосіб викрадення, і закінчуючи можливою причетністю моїх старих-добрих знайомих. Проте незабаром з-за ґрат почало литися слабке нерівне світло смолоскипа. Виглянувши назовні, я побачив людину в пошарпаній шкіряній броні, яка зазирала до камер, розташованих одна за одною обабіч коридору. Після концентрації на невідомій людині протягом кількох секунд, над її головою виник напівпрозорий сірий напис.

[Тюремник 1 рівня (Звичайний)]

«Ось мій квиток назовні», — настрій миттю покращився.

Тюремник неспішно рухався коридором, періодично постукуючи по ґратах, аби привернути увагу «постояльців». Відповіддю йому, як правило, слугувало невиразне мукання або низка лайливих висловлювань. Я спостерігав за ним, поки він не наблизився досить близько до моєї камери.

«У мене буде тільки один шанс. Без жодної зброї, крім випаленого смолоскипа, все, на що можна розраховувати, — це швидко та без зайвого галасу оглушити тюремника з надією на те, що його колеги досить далеко».

Тим часом тюремник уже зупинився навпроти моєї камери, але, не побачивши її постояльця, трохи ближче підніс смолоскип, щоб розглянути віддалену частину приміщення. У цей момент я з усією доступною силою схопив його за комір. Пролунав глухий звук удару черепа об ґрати — й охоронець знепритомнів.

[Завдано 10 шкоди (Спідтишка)]

[Оскільки атака не була смертельною, але здоров’я цілі знизилося до нуля, вона непритомніє. Однак ви мусите завдати вирішального удару, щоб отримати «досвід». Без стороннього втручання ціль прийде до тями через деякий час.]

Перш ніж вдалося дістатися до зв’язки ключів, що висить на поясі, з’явилося нове системне повідомлення.

[Ціль непритомна, тому обшук можливий, але пам’ятайте, що деякі речі можна отримати лише з трупа.]

«Що ж, у рамках гри, звучить цілком нормально».

Оскільки я не знав, скільки триватиме випробування, варто було добити тюремника. Взявши його шию в захват, що через ґрати виявилося досить незручно, вдалося швидко перервати доступ кисню, а потім і остаточно покінчити з ним. Незважаючи на те що процес убивства виглядав надто реально, аж до спазмів перед самою смертю, у мене не виникало відчуття, ніби роблю щось неправильне.

«Це просто фрагменти коду гри, чи маю я замислюватися над такими дурницями?» — приблизно така думка міцно засіла в моїй голові, щоправда, з нею боролося дивне відчуття, що йшло звідкись із глибини свідомості.

Щодо процедури обшуку. Тіло в процесі ставало сірим і наполовину прозорим, а рука спокійно проходила через раніше твердий матеріал. Разом із цим з’явилося повідомлення, яке свідчить, що обшуку піддаються не тільки мертві цілі.

«Мені вкрай не хотілося б знову розбиратися з ним через п’ять хвилин, тож я вчинив раціонально».

Один за одним я дістав кілька предметів: бажані ключі від камер, знайомі рукавички, обшиті металом, флакончик із каламутною червоною рідиною та невеликий ніж. У такий спосіб гра натякала, де варто шукати решту спорядження, яке мені запропонували вибрати перед початком випробування. Єдине, що викликало питання, так це вміст флакона. Пощастило, що й із цим допомогли розробники.

[Зілля малого зцілення (Звичайне)]

Тип: Алхімічне зілля.

Ефект: Відновлює 5 одиниць здоров’я кожні 3 секунди.

Токсичність: 5

Тривалість: 30 секунд.

«Горезвісні банки на здоров’я, може стати в пригоді, якщо сильно поранять, але в бойових умовах це практично марно. Не уявляю, як діставатиму, відкорковуватиму й питиму зілля, коли оточуючі так і намагатимуться відкрутити частину тіла з необхідним для зцілення отвором», — посміхнувшись власним думкам, я повернувся до справ насущних.

Відчинивши грати, я підібрав палаючий смолоскип тюремника, а його самого відтягнув усередину камери і для більшої впевненості зачинив її на замок. Тепер, маючи джерело світла, у мене вийшло роздивитися себе уважніше. Загалом, мій зовнішній вигляд майже не змінився, хіба що з’явилися жахливі лахміття з грубої тканини з мотузкою замість ременя. Через таке вбрання, вдягнені рукавички виглядали зовсім недоречно.