Власна історія

– Всі хоча б раз в житті мріяли, потрапити в прочитану книгу чи фільм як один з персонажів, навіть персонажем що взагалі немає впливу на сюжет.

– Навіть я не є виключенням, однак на відмінно від більшості, я не відмовився від цієї фантазії, і почав писати свої історії вкладаючи частинку себе, щоб хоч так але побути в світі де є дивовижна магія чи технології майбутнього.

– Проте, плин часу та відплив читачів зрештою змусив і мене відмовитись від цього, зрештою яскравий світ, перетворився на сіру буденність що викликала втому від втоми, що в сою чергу призводило до не найкращих думок.

– Але навіть так, я був з тих хто боявся втілити такі думки не тому, що я хвилювався за рідних чи знайомих, будьмо відверті всім їм було байдуже до мертвого чи живого мене.

– І відразу відповівши на ваше питання, я був людиною що вірила в науку а не якусь божественність, хоч і визнаю що в своїх історіях часто використовував богів. Кхем, власне я боявся це зробити тому що просто боявся невдачі, чи можливо навіть того що все вдасться.

– Час йшов, думки то зникали то з'являлись, до миті коли на мою пошту не прийшло повідомлення, яке я сприйняв за звичайний спам який в 99.9% мені і приходив, тож я просто забив не нього.

– Але якщо я тут, то неважко здогадатись що це був не звичайний спам який на хвилинку почав приходити кожного дня, до поки я розлючений не відкрив його і перше що я там побачив лише два слова.

| Чудова Історія|

– Це було буквально все що там написано, навіть не сказано що за історія, бо за свої 35 років я написав з десяток не популярних історій. Коли ж я в десяте перечитав ці два слова то просто відкинув свій телефон, сам же звалився на ліжко від ще одного дня що повертав погані думки.

– І як гадаєте що сталось? Я прокинувся посеред білої кімнати "Ммм яке кліше" подумав я про себе, і знову заплющив очі думаючи що це просто сон, однак провалявшись годину, дві, п'ять я магічним чином зрозумів що щось тут не так.

– Тож я розплющив очі і перше що я побачив після сліпучо білої кімнати, це дивна істота що сиділа на стільці що був повернутий спинкою до мене, сама ж істота немала ні одягу, ні статевих ознак.

– А найбільше мене здивувало ну крім відсутності обличчя те що він наче лавова лампа перемішував в собі білий колір кімнати і темний колір, я б навіть сказав що він був настільки темний що виглядав наче порожнеча.

– Навіть після того, як він побачив що я розплющив очі та сів на ліжко, він мовчки спостерігав, тільки іноді нахиляв голову.

"Хто ти?"

– Кхем, я звісно вибачаюсь, але що тут відбувається?

Істота радісно захитала головою, і хитала так близько п'яти хвилин, до поки їй не стало погано і вона не звалилась зі стільця.

"Якого біса тут відбувається!? Що воно блять таке!?"

Поки в голові лунали логічні питання, дивна істота нарешті піднялась, спробувала струсити з себе пил, хоча кімната була кристально чиста, що викликало ще більше питань. Закінчивши струшувати (пил) воно акуратно підняло стілець і знову вмостилось на нього.

– Еммм, я тут звісно вибачаюсь, але якого сука тут відбувається!?

Від такого неочікуваного крику істота звалилась з свого стільця, а її колір її тіла стала майже на 70% темним, але швидко повернулось до норми де кольорів було порівно, але піднявшись істота підвела до голови руку, повільно її стиснула залишивши тільки вказівний палець.

З якого повільно виліз невеликий темний ніготь, після чого воно почало повільно підносити його до місця де мав бути рот, але його зупинив різкий крик схожої істоти, але повністю білої навіть без краплі темряви.

– Зупинись! Ти лякаєш людину!

Перша істота від таких слів радісно захитала головою, так наче цього воно і хотіло, що ж до другої істоти вона повільно підійшла до першої та силою посадила на стілець, а сама ж повільно наблизилась до ліжка.

– Кхем, приношу вибачення перед тобою людино, за ну ти сам бачив.

– Я розумію тобі зараз важко відійти від побаченого, але зрозумій правильно, тебе тут немає бути.

Інстинктивно відсунувшись від істоти ви звалились з ліжка, через що перша істота знову радісно захитала головою, через що теж звалилась.

– Хаааа, Еркерн підведись і перестань хитатись на стільці, а ви перестаньте лякатись, будь ласка.

– Вам ніхто не нашкодить, обіцяю. Просто зрозумійте нашу ситуацію, де через Еркерна ви випадково опинились тут, я розумію як це виглядає, але він лише дитина яка випадково знайшла мою книгу виклику.

– По вашому обличчю видно що вам відомо що це таке, як же я ра*-*/ що на землі багато хто про таке писав і не доведеться все пояснювати,

Істота з полегшенням видихнула, хоч і не відомо чи воно взагалі дихає, але від цієї інформації вам точно не стане легше.

– Кхем, виходить на землю я більше не повернусь?

– Ні-ні звісно повернетесь, це працює не так, як у ваших книгах чи новелах.

– Еммм, якщо ви знаєте ну наші твори, то чисто теоретично мо...

– Люди такі люди, але так можна замість землі обрати щось інше, проте відразу відкидай бестселери, чи історії з мільйонами читачів, бо це порушить структуру того світу, звісно є варіанти світів що ніким не написані або ті що ти сам написав.

– Перш ніж ти скажеш свою відповідь попереджу, персонажі першого чи навіть другого плану неможливі. О і дві з твоїх історій не доступні, бо мої колеги зацікавились ними і зробили їх своїми світами.

– Авторське право для вас пустий звук чи що!?

– Кхем нууу, так би мовити пустий.

– Чекай-чекай, в мене з'явилось питання. Боги в наших творах справжні чи ли...

– Не справжні.

– Але краще утриматись від деяких дій. Ми вже занадто відійшли від теми цієї розмови, тож швидше кажи куди тебе.

Поки він обдумував куди ж йому відправитись та ким стати, Еркерн якому стало занадто нудно через що той поліз до вже відомої книги, яку його матір чи батько знову погано сховали.

А оскільки йому було нудно, то він без зайвих роздумів відправив вас до однієї з ваших історій, що провалилась ще на етапі створення.