Частина 5

Новину про казна-звідки вискочившого родича, брати прийняли не дуже радісно. Більше того, ні про якого дядька з Нової Фріландії вони ні разу не чули і вже точно не хотіли переходити під його опіку. Для Картуза це означало втрату вчителя, на якого сміливо можна було рівнятися. Малий уже давно кришив перевертнів і вампірів пачками, у мріях, звісно. А Кастету довелося б розлучитися з улюбленою чотириколісною красою, та й сумніваюся, що автомат дядько дозволив би залишити. Загалом добре, реакція виявилась саме такою, а то ми, будуючи свої плани, зовсім забули їх думки запитати.

Ми з Гаррі дісталися додому далеко за північ. Чародій одразу відчув бурління в ефірі і, відклавши розмови, потягнув мене до зали, де магія збиралася помітним навіть неозброєному оку стовпом. Йому було далеко до того епічного видовища, яке являв собою нестабілізований потік, але в плані відчуттів все було набагато яскравіше. Магія наповнювала тіло і потріскувала іскрами на кінчиках пальців, ніби готова була матеріалізувати будь-яке бажання. Це п'янило і дурманило, але Гаррі не дозволяв піддатися спокусі. Чародій дістав книгу і почав розкидатися заклинаннями, які доповнювали символи на стінах, підлозі та стелі.

- Стань туди і не рухайся, – наказав він мені, вказавши в самий центр кімнати, де крутилося складне багатоступінчасте кільце символів. Сам же Гаррі зайняв місце навпроти, у простій октограмі, активувавши ще одне кільце з вписаним у нього трикутником між нами. Такі ж кільця, тільки менше, заповнили кімнату. Гаррі намалював у повітрі руну матеріалізації, наситив її силою і спустив із ланцюга. Хвиля магії повільно й невблаганно прокотилася по залі, змушуючи тремтіти магічні знаки, вдарилася об захист на стінах, завмерла і так само повільно покотилася назад. Ось в одній постаті-пастці з'явився біснуватий щур, у другій півень, у третій щось велике, але вона не витримала і розвалилась. Хвиля докотилася до нас із Гаррі, і в пастці переді мною з’явився привид Саймона, непрозорих, чітких кольорів. Я б подумав, що він живий, якби не бачив Гаррі крізь дірку в його голові.

Саймон сердито примружив єдине око, вишкірився і без пафосних прелюдій потягнув руки до моєї шиї, але натрапив на невидиму стіну. Гаррі теж довго не думав, засвітив на руці синій примарний вогник і вклав його прямо в дірку. Голова привида спалахнула, ставши прозорою. Саймон закричав голосом, сповненим болю, жаху та злості. Вогонь швидко поповз тілом, роблячи його прозорим, привид корчився втрачаючи форму. Він, як біснуватий щур, навалився на одну стінку, розтікся по ній, кинувся до іншої і закрутився в пастці вогненним вихором. Захисні руни пастки засяяли від перевантаження, одна не витримала і весь захист луснув, як мильна бульбашка. Примара рвонула на мене і розсипалась ефірним димом.

- Пішов, – сказав Гаррі. – Принаймні спати можеш спокійно. Стій, не рухайся, я ще не закінчив.

Чарівник зробив ще кілька пасів руками, змушуючи привидів у пастках спалахнути таким же вогнем, після чого стиснув руку в кулак. Примари почали лопатись, залишаючи після себе знайомий дим, тільки він не розсіювався, а збирався в краплі ектоплазми, яку Гаррі дбайливо зливав у пробірки і ставив у шафу біля стіни. У нього там уже невеликий статок в грошовому еквіваленті зібрався.

- Тепер можна, – сказав він.

Але чекав на нас не сон, а довга розмова з братами Спарроу та Флаверами. Останні навіть лишилися на ніч. Це не сильно змінило ранковий уклад, хіба що на кухні «Ковадла» снідало на дві людини більше, а Фінелла добровільно зайняла місце Картуза біля плити. Поки вони збирали на стіл, я подзвонив додому, от тільки не Брайсу, як збирався, а іншому дядьку – Гордону. Дуже категоричний характер у глави. Він ще раніше пропонував усунути загрозу Фейрбернів фізично. Гордон же, будучи необдарованим, мав вагомий голос у раді, оскільки займався торгівлею, яка приносила клану основний дохід, а отже був вправним інтриганом і провертати справи паперові вмів куди краще за інших. Ну, можливо, я ще трохи занудьгував за тіткою Мері та кузеном Логаном і спеціально зробив так, щоб перекинутися з ними слівцем. Рідні ж люди.

Дядько Гордон уважно вислухав, чорновий план схвалив і взяв час поміркувати. Єдина порада, що він дав – поміняти парубкам прізвища, дати народження, але імен не чіпати. Навіть досвідчені інтригани на цьому попадались, а так можна сказати, що саме імена і ввели детектива в оману. Крім того, необхідна й інша легенда походження, але дітям краще вперто мовчати, а нам зробити вигляд, що не цікавилися.

Все це: підколи Логана щодо дівчат, інтерес тітки чи добре я їм, одягаюся, навчаюсь, – зайняло не більше двадцяти хвилин, але на кухню я прийшов, коли всі вже активно працювали столовими приборами. У меню були: яєчня з беконом, тости, підсмажені помідори та гриби. Я насипав собі всього побільше, і почав розповідати про те, що радив дядько.

- Ну, – запитав Гаррі, – не проти змінити прізвище?

Для деяких це могло здатися неприйнятним, але сквайр Спарроу мало що залишив дітям, окрім тяжких спогадів. Вони погодились. Кастет захотів бути Віллером, а Кепка одразу визначитися не зміг, тому став Тейлором. На цьому сніданок і скінчився.

- Ну що, Віллер, зроби «Куперу» невеликий техогляд, бо після появи «Ройяла» ти про нього зовсім забув. Повезеш нас в інший кінець Рапсі.

- Ображаєш, – обурився Кастет. – Машина в ідеальному стані. Їдемо хоч зараз.

- Зараз не треба, я ще й речі не зібрав.

- Їдеш? – Запитала Фінелла. – В такий час?

- Переїжджаю, – сказав я, зиркнувши на Джеймса. – До будинку Вілкоксів.

- Та-ак, – протягнув лорд Флавер в дивній манері сліпого, не повертаючи голову в мою сторону. От як він це робить? Я якщо очі заплющу, то третє око теж нічого не бачить.

- Гаррі! – вигукнув я. Треба було ще раз спробувати заклинання навіювання, тільки якщо Джеймсу стане відомо про цю частину проблем, він просто накаже мені триматися подалі від сестри і забути про розмову. – Є ідеї щодо моєї проблеми.