Частина 1

Три ефірні руни утворювали просте заклинання захисту. Я написав їх на невеликій картці, зарядив силою і третій день намагався зняти заклинання з паперу. Не виходило. Я звичайно не чекав, що за день стану великим чародієм, та відсутність найменшого прогресу нервувала. Я щоразу повторював той самий алгоритм: зарядити, торкнутися волею, потягнути. Результат кожної наступної спроби був подібний результату попередньої: заклинання відмовлялося рухатись і активувалося прямо на папері. Я його деактивував, і все по новому... В особняку з ефіром проблем не було, а ось на виїзд довелося прихопити кілька великих цитринів, оскільки власних сил мені вистачало лише на дві перезарядки. Ефір витікав з третього ока, і я втрачав магічний зір на добрі півгодини, поки він відновлювався.

- Дункан! – сердито промовив Гаррі. – Відірвись вже від цієї клятої картки і скажи, що думаєш!

Я підняв голову і глянув на чародія. Лайонел деКамп, лорд-намісник Фарнелла, влаштовував у мерії великий прийом. У списку гостей були видатні політики, чиновники, бізнесмени, артисти і вся місцева знать, включаючи самого герцога і, звичайно ж, Фейрбернів. Лайонел розумів, що конфлікту не уникнути – так чи інакше, чародіїв порівнюватимуть, – і тому намагався підправити дикий імідж Гаррі, почавши з того, що наказав одягнутися пристойно. З цією метою ми й прибули до вже знайомого мені магазину вбрання. Сивий менеджер, що допомагав мені з костюмом минулого разу, цього разу зайнявся Гаррі.

- А? – поцікавився Сміт, розставивши руки.

На чародії були блискучі, як дзеркало, туфлі та чудова сіра трійка з тонкої вовни. Вигляд псувала тільки голова з кудлатою бородою, що приховувала краватку, і розпатланим навколо лисини волоссям.

- Що скажеш? – перепитав чародій.

- Що варто було заїхати до перукарні. Виглядаєш як опудало в дорогому костюмі.

- Гей, більше поваги до вчителя! – обурився чародій.

- Так, учителю. Вибачте, учителю! Тобі правда потрібна чи лестощі?

- Правда, але не грубість. Будеш покараний. Два дні жодних спроб зняти заклинання з паперу.

- Гей! – Настала моя черга обурюватись.

- Я все сказав! – відрізав Гаррі. – Ти вперся в стіну і довбеш її лобом. Перемикайся. Займися складання списку заклинань для книги.

- Чому я не можу твою перемалювати?

- Тому що заклинаннями треба користуватись! Ось, наприклад, навіщо тобі заклинання перегляду землі чи посилення запахів?

- А тобі навіщо?

- Я ними свого часу активно користувався. Справа в іншому. Це складні схеми із десятками рун кількох стихій. У тебе піде купа часу на перемальовку, ще більше на зарядку, а скористатися ними ти зможеш у кращому разі через пару років, це якщо знадобляться. До вечора чекаю від тебе список із десяти простих заклинань. І щоб жодного атакуючого!

- Це ще чому?

- Що буде, якщо ти зараз спробуєш зняти з аркуша вогняну стрілу?

О... Добре, якщо папір просто згорить, а якщо в обличчя стрільне?

- Зрозумів. Десять заклинань до вечора.

- Ти теж, – Гаррі вказав пальцем на Картуза, що сидів у сусідньому кріслі.

Хлопець тяжко зітхнув. Наскільки я знав, він ще з алгебри та геометрії завдання не закінчив, а ввечері Гаррі обіцяв йому тест з руногліфу.

Переконавшись, що педагогічний момент пройшов як слід, чародій повернувся до попереднього питання:

- То що про костюм скажете?

- Гарний костюм, – відповів я. – Але тобі обов'язково треба упорядкувати волосся і збрити бороду. - І перш ніж Гаррі почав заперечувати, я звернувся до менеджера, який повернувся з моїм замовленням. – Що скажете, шановний? Поділіться професійною думкою?

- Якщо дозвольте, сер, – чоловік зобразив повний гідності уклін у бік Гаррі. Чародій надувся і приготувався чинити опір.

- Ну?

- Костюм треба підігнати по фігурі. Він пошитий на більш повного чоловіка. Волосся стригти обов'язково, а от бороду голити я б не радив. Охайна борода додасть чоловікові солідності. Мій вердикт – укоротити та підрівняти. Тільки нехай цим займеться майстер, інакше ефект може вийти зворотнім.

- Укоротити?.. Укоротити можна, – погодився Гаррі. – Може ще й майстра порадите?

- Звичайно. Я можу зателефонувати та домовитись про прийом.

- Зробіть це, шановний, – попросив я, приймаючи плічка з синьою трійкою з його рук.

Менеджер вклонився мені і кивнув кравцю, який кинувся до Гаррі з набором шпильок і крейди. Поки я одягався, чародія обтикали голками, після чого настала моя черга. Втім, я був не настільки худим, як Гаррі, і на мене шпильок пішло менше. Сподіваюсь, цей костюм прослужить довше за попередній.

- Панове, – повернувся до нас менеджер. – Я взяв на себе сміливість домовитись із майстром на чверть третього. Ось його картка, – він протягнув Гаррі візитівку. – Ще нам дзвонили з поліцейської дільниці. Вас шукав детектив-інспектор Сансет. Він знав, що ви тут, і попросив його дочекатися.

Ми з Гаррі переглянулись. Останнім часом Джон Сансет розмовляв з нами крізь зуби, трохи дувся і на мене, і на Гаррі, хоча з останнім вони довгий час були у дружніх стосунках. Правду кажучи, йому було на що ображатись. На його землі стільки всього сталося, а він так і не розібрався. Більше того, Гаррі скористався зв'язками в адміністрації лорда намісника, а дядько Брайс заглянув до герцога. В результаті начальство спустило відділку вже готову версію подій, що зовсім не влаштувало скрупульозного і подекуди принципового детектива.

- Зачекати?.. Гаразд. – Підберіть вихідний костюм дитині, – попросив Гаррі менеджера, після чого повернувся до мене. – Поклич Кастета, а то автомобіль розкішний, а водій в обносках.

Гаррі лукавив. Одягнений Кастет був пристойно, набагато краще, ніж під час нашої першої зустрічі. Та й на шлях виправлення став твердо. Коли я його кликав, хлопець із похмурим виглядом гриз олівець розмістивши на кермі зошит з алгебри. Гаррі серйозно взявся за навчання братів, найнявши їм репетитора з бідних студентів. Дрібного він мотивував прикладами з особистого життя, а Кастета шантажував зарплатою та доступом до керма. Останнє для хлопця було набагато страшніше, новенький Ройял Гаррі він ледве не облизував. Клінт Спарроу виявився затятим автомобільним фанатом, і Гаррі повільно вбивав у його голову думку про інженерію.