Розділ 1. Перше пробудження

Ліс цього ранку здавався особливо привітним. Сонячні промені пробивалися крізь густі крони дерев, лягали золотистими плямами на мох і траву, а легкий вітерець тихо ворушив листя. Десь високо перегукувалися птахи, неподалік шелестіли кущі, а під ногами зрідка хрускотіли сухі гілочки.

Фелікс Дикий ішов знайомою стежкою, тримаючи в одній руці кошик, а другою відсуваючи гілки, що заважали проходити. Сьогодні він мав повернутися додому з ягодами та грибами. Мама ще вранці нагадала йому, що вдома закінчилися запаси, а старші брати, звісно, не забули пожартувати, що без нього родина залишиться голодною.

Фелікс лише усміхнувся у відповідь. Він любив ліс і зовсім не заперечував проти такого доручення. Тут завжди можна було знайти щось цікаве: незвичайний гриб, пташине гніздо або сліди тварини, які хотілося роздивитися уважніше.

Він уже встиг назбирати трохи ягід, коли помітив між деревами вузький прохід. Хлопець не пригадував, щоб раніше ходив цією частиною лісу. Цікавість перемогла, і він звернув убік, вирішивши лише трохи розвідати місцевість.

Гілки ставали густішими, стежка поступово зникала, але Фелікс не поспішав повертатися. Він обережно обходив коріння, розсував кущі й час від часу зупинявся, щоб прислухатися до лісу.

Невдовзі дерева розступилися.

Перед ним відкрилася невелика галявина, залита м'яким сонячним світлом. Фелікс завмер. Він добре знав навколишній ліс, але цього місця ніколи раніше не бачив. Воно здавалося відокремленим від усього іншого світу. Навіть вітер тут майже не відчувався.

Посеред галявини стояв старий дуб.

Він був настільки великим, що Феліксові довелося задерти голову, щоб роздивитися його верхівку. Товстий стовбур укривала глибока потріскана кора, а масивні корені розходилися по землі, наче величезні пальці, що тримали галявину в міцних обіймах.

Хлопець повільно підійшов ближче.

Дерево чомусь притягувало його увагу. Фелікс не міг пояснити чому, але йти звідси вже не хотілося. Він простягнув руку й торкнувся шорсткої кори.

Спочатку нічого не сталося.

А потім у його долоні промайнуло тепло.

Фелікс здивовано відсмикнув руку, але відчуття не зникло. Навпаки, воно почало розливатися по тілу, наче всередині нього хтось запалив маленьке сонце. Хлопець відчув дивне поколювання в пальцях, потім у руках і плечах.

Він кліпнув очима.

Світ навколо на мить змінився.

Його зір став незвично чітким, а звуки лісу ніби наблизилися. Фелікс почув шелест крил високо над собою, рух маленької тварини в траві й навіть тихе потріскування кори старого дуба.

Раптом його очі спалахнули золотом.

Фелікс не встиг нічого сказати. Тепло всередині перетворилося на потужну хвилю магії, що пройшла крізь усе тіло. Він відчув, як змінюється його форма, як світ навколо стає більшим, а звичні речі набувають нових запахів і відтінків.

За мить на галявині вже не було хлопчика.

На його місці стояв лис.

Але не звичайний лис.

За його спиною розгорнулися дев'ять пухнастих хвостів. Вони трохи ворушилися, реагуючи на кожен подих вітру. Фелікс розгублено подивився на власні лапи, тоді озирнувся й спробував зрозуміти, що щойно сталося.

Він зробив кілька невпевнених кроків.

Потім побіг.

Спершу повільно, наче перевіряючи нове тіло, а тоді дедалі швидше. Земля під лапами здавалася м'якою, гілки більше не заважали, а кожен рух приносив неймовірне задоволення. Він чув, як між деревами пробігає вітер, відчував запах вологої землі, трави й далеких квітів.

Фелікс мчав між деревами, перестрибував через коріння, оминав кущі й радісно кружляв на галявинах. Дев'ять хвостів розвівалися за ним, наче сріблясті промені сонця.

Він не думав про те, як пояснить це вдома. Не думав про кошик, ягоди чи гриби. Усе це раптом стало зовсім неважливим.

Він просто біг.

І вперше відчував, наскільки великим може бути світ, коли ти здатен відчути його всім тілом.

Але Фелікс був не сам.

Десь поміж густих стовбурів, у глибині лісової гущавини, за ним спостерігали прозорі срібні очі. Вони не відводили погляду від дев'ятихвостого лиса, стежачи за кожним його рухом.

У їхньому сяйві не було ані страху, ані здивування.

Лише впізнавання.

Та Фелікс нічого не помітив. Він продовжував насолоджуватися своєю новою формою, не підозрюючи, що його перше перетворення стало подією, на яку хтось чекав дуже довго.

Коли сонце почало хилитися до обрію, хлопець нарешті згадав про дім. Він зупинився серед дерев, ще раз поглянув на свої лапи й відчув, як усередині знову здіймається хвиля тепла.

За мить Фелікс повернувся до звичної форми десятилітнього хлопчика.

Він довго роздивлявся свої руки, торкався обличчя й не міг стримати усмішки. Це справді сталося. Він перетворився на лиса! І не просто на лиса, а на дев'ятихвостого!

Лише тоді хлопець згадав про кошик.

Він озирнувся й помітив його біля дерева, де залишив перед перетворенням. Усередині лежало зовсім небагато ягід. Про гриби він узагалі забув.

Він поглянув на той кошик і зітхнув.

Мати, Антоніна, напевно, вже чекала на нього. Батько, Орест, міг почати хвилюватися, а старші брати точно не втрималися б від жартів.

Фелікс підхопив кошик і поспішив додому. Дорогою він кілька разів не втримувався від усмішки. Йому не терпілося розповісти всім, що сталося.

Коли він переступив поріг, родина вже збиралася до вечері.

— Ти вже повернувся? — запитала мама, помітивши порожній кошик. — А де ж гриби?

— Я… — Фелікс спробував почати спокійно, але усмішка видала його раніше, ніж він устиг щось пояснити. — Мамо, ти не повіриш!

На шум із сусідньої кімнати визирнули брати, Олесь і Дем’ян, а за ними з'явилася й маленька сестричка, Надійка. Вона одразу підбігла до нього й узяла за руку.

— Що сталося? — запитав тато.

Фелікс глибоко вдихнув, наче збирався повідомити найважливішу новину у своєму житті.