Епілог

Мама лагідно подивилася на дівчат і тепло посміхнулася:

— Добре, дівчата. Я збережу ваш секрет. З такими захисницями мені точно нічого не страшно!

​Дівчата від радості кинулися до неї, і навіть Ліза міцно обняла маму.

— Мамо, вибач, що ми це приховували, — тихо мовила Кеті. — Це просто був наш спільний секрет... Але тепер ти все знаєш, і, на щастя, нічого страшного не сталося!

— Так, мамо, — підтримала її Ліля.

​Ліза перевела погляд на всіх присутніх і посміхнулася:

— Тьотю, я б і сама спочатку в таке не повірила! Але Мій кіт Чорниш говорить, і я розумію його, як і дівчата розуміють Мурчика. А ще наші тварини — це не просто лисичка й сова. Вони — наші справжні фамільяри!

​Мама здивовано подивилася на Лізу:

— Фамільяри... Ого! Дівчата, я зовсім на вас не серджуся. Але я дуже сподіваюся, що більше ніякі тіньові вороги до нас не приходитимуть. Я хочу, щоб ми всі були щасливі, і щоб ви використовували свою дивовижну силу тільки для добра.

​— Я теж дуже хочу, щоб на нас більше ніхто не нападав, — зітхнула Ліля, пригортаючись до мами.

— Ми будемо використовувати магію тільки для добра, мамо! — впевнено промовила Кеті.

— Так, тільки для добра, — погодилася Ліза.

​Мама лагідно змахувала залишки хвилювання й попрямувала до кухні.

— То що, дівчата? Як щодо мирного чаювання? Тільки чур — без магії! — посміхнулася вона.

— Добре, без магії! — радісно вигукнули дівчата, сідаючи за стіл. — Але магія в нас усе одно є!

​І в кімнаті запанували затишок, сміх та аромат свіжого чаю. Поруч   відпочивали їхні вірні фамільяри, а срібна підкова на столі тихо нагадувала про те, що справжня магія — це дружба, добро й родинне тепло.