Розділ 13

Наступного дня Ліля та Кеті прокинулися від дивного звуку за вікном. Ліза, яка жила по сусідству з Кеті, вже теж вибігла на вулицю. Прямо на подвір’ї стояв величний чорний кінь із шовковистою гривою.

​Кеті та Ліля підійшли ближче.

— Привіт! Ти хто і що тут робиш? — здивовано запитала Кеті.

— Привіт. Я Вороний, це моє ім'я, — тихо відповів кінь, опустивши голову. — Я загубився…

​У цей час до них підбігла Ліза:

— Привіт, дівчата! І тобі привіт, конику. Ти як тут опинився?

— Він загубився, — відповіла Кеті.

— Ми ж допоможемо йому повернутися додому, правда? — запитала Ліза, погладивши коня по темній шиї.

— Звісно, допоможемо! — впевнено сказала Ліля.

​Із будинку поважно вийшов Мурчик, примруживши зелені очі:

— Це кінь із Трої. Як він тут опинився? Ми обов'язково маємо його повернути!

​Почувши про нову подорож, на подвір’я вискочили Гавчик та Повітруля. Гавчик радісно крутив хвостом і дзвінко гавкав, а лисичка весело вильнула пухнастим хвостом:

— Пригоди! Я з вами!

— І я люблю пригоди! — підтримав її Гавчик.

З гілки дерева на плече Лізі плавно опустилася сова:

— Я теж з вами, — мовила Глазка.

​Вороний із надією подивився на компанію:

— Ви правда допоможете знайти мій дім?

— Так, Вороний, вирушаємо! — відповіла Кеті.

​Команда вирушила в дорогу. Поруч із Лілею гордо крокував чорний кінь, Ліза та Кеті йшли трохи позаду, довкола них весело бігав Гавчик, у високому небі летіла Глазка, Повітруля йшла поруч із Кеті, а Мурчик мов справжній вершник заліз на спину Вороному.

— В путь! — скомандував Мурчик із висоти.

​Коли «Буковинська Троя» була вже зовсім близько, шлях раптово затягнув густий, мов молоко, білий туман. У ньому не було видно навіть власного носа. Вороний злякався й почав тривожно брикатися, але Ліля лагідно торкнулася його гриви:

— Тихо, тихо, Вороний, усе добре. Ми обов'язково пройдемо.

​Раптом Гавчик рішуче загарчав і побіг прямо в туман.

— Гавчику, стій! — перелякано крикнула Кеті.

Але пес впевнено біг уперед. Глазка знялася у повітря й полетіла за ним, розрізаючи туман крилами:

— Цей пес дуже розумний! Він відчуває дорогу за нюхом, біжіть за ним!

​Дівчата, Мурчик на Вороному та Повітруля кинулися слідом. Хоробрий Гавчик упевнено вивів їх із туману прямо до високих воріт Трої. Дівчата забігли всередину й завмерли від захвату.

— Вау, скільки тут різних тварин! — вигукнула Кеті.

— Дивіться, це ж справжній павич! — розглядала барвистого птаха Ліза.

— Так, Лізо, це павич, він неймовірний, — усміхнулася Ліля.

​До них назустріч вийшов головний господар Трої.

— Дякую вам, дівчата! Ви повернули Вороного! Він не просто кінь, а наш головний чемпіон у скачках. Без нього гонка б не розпочалася! Хочете подивитися на змагання?

— Так! — радісно вигукнула Ліза.

Глазка опустилася їй на руку й тихо мовила:

— І я хочу подивитися!

​Господар провів їх на трибуни. Дівчата та їхні фамільяри посідали на лави й із захватом спостерігали за забігом. Вороний біг мов вітер і виявився найшвидшим з усіх коней!

​Після грандіозної перемоги Вороний підійшов до своїх рятівників:

— Дівчата, сова, лисиця, пес і ти, коте! Дякую, що привели мене додому. Я хочу подарувати вам дещо особливе.

​Кінь дістав підковою дивовижну срібну підкову, яка сяяла й виблискувала на сонці.

— Це магічна срібна підкова. Якщо вам колись знадобиться моя допомога чи допомога інших коней — просто візьміть її в руки та згадайте мене. Бувайте, дівчата!

​Не встигли вони відповісти, як просто перед ними спалахнув яскравий магічний портал, який м'яко затягнув дівчат та їхніх фамільярів і переніс назад додому.