Понеділок.
Марта стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті й поправляла комір блузки. На ній була темна плісирована спідниця, біла сорочка, чорні колготки та акуратні черевики. Волосся вона залишила розпущеним.
На столі лежав новий розклад.
— Ну що, Марто… — тихо сказала вона собі. — Нова школа. Нові люди. Не хвилюйся.
Телефон завібрував.
**Артем ❤️:** Я вже біля твого дому. Виходь, новенька!
**Марта:** Не називай мене так!
**Артем ❤️:** А як називати? Зірка нової школи?
**Марта:** Артеме!
Вона засміялася, взяла сумку й вийшла.
Артем стояв біля машини в темній куртці, з рюкзаком на одному плечі.
— Вау, — промовив він, побачивши її. — Ти сьогодні виглядаєш так, ніби прийшла підкорити школу.
— Я прийшла навчатися.
— Ну, це теж можна робити красиво.
Марта закотила очі.
— Поїхали, романтику.
***
Нова школа була великою. У коридорах висіли плакати, учні сміялися, хтось поспішав до кабінету, а біля входу стояла чергова вчителька.
Марта трохи нервувала.
— Артеме, а якщо мене ніхто не прийме?
Він узяв її за руку.
— Тоді вони просто не знають, яка ти чудова.
— Ти завжди так говориш.
— Бо це правда.
Вони зайшли до класу.
Класна керівниця, Олена Петрівна, підняла очі від журналу.
— Доброго ранку. Ви, мабуть, наші нові учні?
— Так, — відповів Артем. — Артем і Марта.
— Проходьте. Діти, у нас сьогодні двоє нових однокласників. Сподіваюся, ви допоможете їм освоїтися.
У класі одразу почалися шепотіння.
— Вони разом?
— Артем такий симпатичний…
— А дівчина гарна!
Марта зробила вигляд, що нічого не чує.
Олена Петрівна показала їм місця. Марта сіла біля вікна, Артем — за сусідньою партою.
— Ну що, — прошепотів він, — перший урок пережили ще до початку.
— Тихо, — усміхнулася вона.
***
На великій перерві учні пішли до спортзалу.
Там саме проходила гра між хлопцями. Усі кричали, підтримували команди, а м'яч швидко літав майданчиком.
Один із хлопців, Денис, який був у їхньому класі, занадто сильно кинув м'яч.
М'яч полетів просто у велике вікно спортзалу.
**ГРРРАХ!**
Скло розлетілося на уламки.
Усі завмерли.
— Ти що наробив?! — вигукнув хтось.
Денис зблід.
— Я… я не хотів!
Учитель фізкультури, Сергій Іванович, швидко підійшов.
— Усі відійшли від вікна! Ніхто не торкається скла!
Марта стояла неподалік.
Вона побачила, як один із молодших учнів випадково ступив ближче до уламків.
— Стій! — голосно сказала вона.
Хлопчик зупинився.
Марта швидко підійшла, обережно взяла його за руку й відвела в безпечне місце.
— Ти не порізався?
— Ні…
— Добре. Тепер стій тут.
Денис усе ще стояв розгублений.
— Я не знаю, що робити…
Марта повернулася до нього.
— Спочатку заспокойся. Потім скажи вчителю правду.
— Але мене покарають!
— А якщо приховаєш, буде ще гірше.
Сергій Іванович подивився на Марту з подивом.
— Ти новенька?
— Так.
— І вже взяла ситуацію під контроль?
Марта трохи зніяковіла.
— Просто не хотіла, щоб хтось постраждав.
***
Але справжній сюрприз чекав попереду.
Після того як учитель попросив усіх відійти, один із старшокласників почав кепкувати з Дениса.
— Ну що, чемпіоне? Тепер будеш вікна оплачувати?
— Відчепись, — пробурмотів Денис.
— А що? Правда ж!
Хлопець підійшов ближче й штовхнув його плечем.
Марта нахмурилася.
— Досить.
Старшокласник повернувся.
— А ти хто така?
— Людина, яка просить тебе не чіпати його.
— О, новенька вирішила бути героїнею?
Він знову штовхнув Дениса.
Марта стала між ними.
— Я сказала: досить.
— І що ти мені зробиш?
Він спробував відсунути її.
Марта миттєво перехопила його руку, зробила крок убік і змусила хлопця втратити рівновагу. Той опинився на підлозі, не встигнувши зрозуміти, що сталося.
У спортзалі запала тиша.
— Ти… — хлопець здивовано дивився на неї. — Як ти це зробила?!
Марта відпустила його руку й відійшла.
— Не потрібно було мене штовхати.
Артем стояв поруч із відкритим ротом.
— Марто…
Вона повернулася до нього.
— Що?
— Я… я навіть не знав, що ти так можеш!
Марта знизала плечима.
— Я колись займалася самообороною.
— Ти серйозно?!
— Абсолютно.
Денис дивився на неї з захопленням.
— Новенька, ти просто легенда!
Марта засміялася.
— Не перебільшуй. Просто не люблю, коли ображають інших.
Сергій Іванович підійшов до них.
— Так, усім заспокоїтися. А ти, — він звернувся до старшокласника, — підеш зі мною до директора. І ти, Денисе, теж. Потрібно розібратися з вікном.
Марта кивнула.
***
Коли вони вийшли зі спортзалу, Артем одразу взяв її за руку.
— Ти мене шокувала.
— Чому?
— Ти така скромна, тиха… А тут буквально за секунду поклала хлопця на підлогу!
Марта усміхнулася.
— Скромність не означає слабкість.
Артем зупинився й подивився на неї.
— Знаєш, я тепер ще більше тобою захоплююся.
— Не треба робити з мене супергероїню.
— Пізно. У моїй голові ти вже Марта Громова…
Вона різко повернулася до нього.
— Що?!
Артем засміявся.
— Жартую! Не дивись так!
Марта легенько штовхнула його плечем.
— Дурень!
Але усмішка не зникала з її обличчя.
Нова школа виявилася зовсім не такою спокійною, як вона очікувала.
І це був лише перший день.