Перше кохання

Розділ 23. Маленька ялинка і великі плани

 

Ранок почався з легкого снігопаду.

Марта стояла біля вікна, загорнувшись у теплий плед, і дивилася на засніжені дерева. На підвіконні лежав її телефон, а поруч стояла чашка чаю.

Вона вже майже облаштувала кімнату, але чогось усе-таки бракувало.

Ялинки!

Маленької, пухнастої, з гірляндою та кількома красивими прикрасами.

Марта взяла телефон і відкрила магазин декору.

— Ось така була б ідеальна… — пробурмотіла вона, розглядаючи маленьку ялинку в білому горщику.

Саме в цей момент надійшло повідомлення від Артема.

**Артем ❤️:** Доброго ранку, сонько! Ти вже прокинулася?

**Марта:** Так. Дивлюся ялинки.

**Артем ❤️:** Ялинки? 😁

**Марта:** Хочу купити маленьку для кімнати. Щоб поставити біля столу, прикрасити гірляндою. Було б так затишно!

**Артем ❤️:** Тоді сьогодні в нас є план.

**Марта:** Який?

**Артем ❤️:** Спочатку какао, потім ялинка. А ввечері, якщо матимеш сили, боулінг.

**Марта:** Ти все вже вирішив?

**Артем ❤️:** Я лише запропонував. Але дуже сподіваюся, що моя дівчина погодиться.

**Марта:** Погоджуся. ❤️

***

Близько одинадцятої Артем приїхав за Мартою.

Вона вийшла з дому в кремовому светрі, чорних джинсах, теплому пальті та шапці. На шиї був довгий шарф.

— Привіт! — усміхнулася вона.

— Привіт, красуне.

Артем обійняв її й поцілував у щоку.

— Ну що, готова до нашої зимової місії?

— Готова. Але попереджаю: я можу довго вибирати ялинку.

— Нічого страшного. Я запасся терпінням.

— Побачимо, — засміялася Марта.

Вони поїхали до невеликої кав’ярні в центрі.

Усередині пахло кавою, корицею та свіжою випічкою. Біля вікна стояли маленькі ялинки, прикрашені золотими кульками.

— Ось це атмосфера! — захоплено сказала Марта.

— Я знав, що тобі сподобається.

Вони замовили два какао з маршмелоу. Марта взяла ще шоколадний круасан.

— Ти сьогодні дуже щаслива, — зауважив Артем.

— Бо мені подобається цей день. Немає поспіху, ніхто не свариться, попереду вихідний… І я нарешті облаштовую свою кімнату.

— Тоді треба зробити її такою, щоб ти щоразу хотіла повертатися додому.

Марта подивилася на нього й усміхнулася.

— Знаєш, ти іноді говориш дуже правильні речі.

— Іноді? Я ображений.

— Не перебільшуй, Героє.

Артем засміявся.

***

Після какао вони зайшли до магазину декору.

Марта одразу помітила кілька маленьких ялинок.

— Ой, дивись! Оця!

Вона підійшла до невеликої зеленої ялинки в плетеному кошику.

— Гарна, — погодився Артем.

— Але ця теж мила!

Вона перейшла до сусідньої полиці.

— А ось ця пухнаста!

Артем схрестив руки на грудях.

— Так, здається, ми тут надовго.

— Я ж попереджала!

Зрештою Марта обрала маленьку зелену ялинку приблизно заввишки шістдесят сантиметрів. До неї взяли сріблясту гірлянду, кілька білих кульок і маленьку зірочку на верхівку.

— Тепер моя кімната буде справжньою зимовою казкою, — сказала Марта.

— А я думав, вона вже така, бо там живеш ти.

Марта засміялася.

— Ой, який романтик!

— Запам'ятай цей момент. Не щодня я такий.

***

Увечері вони приїхали до боулінгу.

Марта зняла пальто й оглянула залу.

— Ти точно впевнений, що хочеш зі мною грати?

— А що не так?

— Я можу тебе перемогти.

— Мене? Громова треба було б запросити, він би оцінив мою впевненість.

— Артеме, не змінюй тему!

Вони взяли взуття й обрали доріжку.

Першою кидала Марта. Вона зосереджено прицілилася, зробила крок і відпустила кулю.

Та покотилася доріжкою й збила майже всі кеглі.

— Ого! — вигукнув Артем. — Звідки такі здібності?

— Природний талант!

— Я вже хвилююся за свою репутацію.

Він кинув кулю, але збив лише кілька кеглів.

— Не смійся! — попередив він, побачивши усмішку Марти.

— Я нічого не кажу!

— Твоє обличчя говорить усе.

Вони грали, жартували й фотографувалися. Марта навіть встигла зробити селфі, де Артем стояв позаду з кулею в руках і вдавав дуже серйозного спортсмена.

***

Коли вони зробили перерву, до них підійшли троє хлопців.

— Артем! Оце так зустріч! — гукнув високий хлопець у темній сорочці.

— Та ну! Денисе?

Хлопці обмінялися рукостисканнями й обіймами.

— Знайомся, це Марта, — сказав Артем. — Моя дівчина.

Марта трохи усміхнулася.

— Приємно познайомитися.

— Я Денис, — представився високий хлопець. — Працюю в автосервісі. Це Роман, він у нас айтішник, а це Влад — працює менеджером у магазині техніки.

— А ви давно знайомі? — запитала Марта.

— Ще зі школи, — відповів Роман. — Артем у нас був головним жартівником.

— Був? — обурився Артем. — Я ним і залишаюся!

— Та ми бачимо, — засміявся Влад.

Денис поглянув на Марти й усміхнувся:

— То це через тебе наш Артем останнім часом постійно в телефоні сидить?

— Денисе, — попередив Артем.

— Що? Я просто цікавлюся!

Марта засміялася.

— Можливо, трохи через мене.

— О! Вона ще й почуття гумору має. Артеме, ти молодець!

— Дякую за оцінку, — відповів той.

Хлопці вирішили приєднатися до них. Тепер на доріжці стало значно гучніше.

Роман постійно жартував, Влад фотографував усіх на телефон, а Денис виявився справжнім майстром боулінгу.

— Так, — сказала Марта після чергового невдалого кидка, — я офіційно вимагаю реваншу!

— Домовилися! — відповів Денис.

Артем обійняв її за плечі.

— Не хвилюйся, я тебе навчу.

— Ти? Ти сам програв мені двічі!

— Це я давав тобі шанс.

— Звичайно, звичайно!

Усі засміялися.

Пізніше, коли вони сиділи за столиком і пили напої, Марта дивилася на нових знайомих Артема й думала, що цей вечір вийшов набагато цікавішим, ніж вона очікувала.

Вона зробила ще одне фото: на столі лежали квитки з боулінгу, поруч стояли склянки, а на задньому плані хлопці щось жваво обговорювали.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше