Ранок почався з легкого снігопаду.
Марта стояла біля вікна, загорнувшись у теплий плед, і дивилася на засніжені дерева. На підвіконні лежав її телефон, а поруч стояла чашка чаю.
Вона вже майже облаштувала кімнату, але чогось усе-таки бракувало.
Ялинки!
Маленької, пухнастої, з гірляндою та кількома красивими прикрасами.
Марта взяла телефон і відкрила магазин декору.
— Ось така була б ідеальна… — пробурмотіла вона, розглядаючи маленьку ялинку в білому горщику.
Саме в цей момент надійшло повідомлення від Артема.
**Артем ❤️:** Доброго ранку, сонько! Ти вже прокинулася?
**Марта:** Так. Дивлюся ялинки.
**Артем ❤️:** Ялинки? 😁
**Марта:** Хочу купити маленьку для кімнати. Щоб поставити біля столу, прикрасити гірляндою. Було б так затишно!
**Артем ❤️:** Тоді сьогодні в нас є план.
**Марта:** Який?
**Артем ❤️:** Спочатку какао, потім ялинка. А ввечері, якщо матимеш сили, боулінг.
**Марта:** Ти все вже вирішив?
**Артем ❤️:** Я лише запропонував. Але дуже сподіваюся, що моя дівчина погодиться.
**Марта:** Погоджуся. ❤️
***
Близько одинадцятої Артем приїхав за Мартою.
Вона вийшла з дому в кремовому светрі, чорних джинсах, теплому пальті та шапці. На шиї був довгий шарф.
— Привіт! — усміхнулася вона.
— Привіт, красуне.
Артем обійняв її й поцілував у щоку.
— Ну що, готова до нашої зимової місії?
— Готова. Але попереджаю: я можу довго вибирати ялинку.
— Нічого страшного. Я запасся терпінням.
— Побачимо, — засміялася Марта.
Вони поїхали до невеликої кав’ярні в центрі.
Усередині пахло кавою, корицею та свіжою випічкою. Біля вікна стояли маленькі ялинки, прикрашені золотими кульками.
— Ось це атмосфера! — захоплено сказала Марта.
— Я знав, що тобі сподобається.
Вони замовили два какао з маршмелоу. Марта взяла ще шоколадний круасан.
— Ти сьогодні дуже щаслива, — зауважив Артем.
— Бо мені подобається цей день. Немає поспіху, ніхто не свариться, попереду вихідний… І я нарешті облаштовую свою кімнату.
— Тоді треба зробити її такою, щоб ти щоразу хотіла повертатися додому.
Марта подивилася на нього й усміхнулася.
— Знаєш, ти іноді говориш дуже правильні речі.
— Іноді? Я ображений.
— Не перебільшуй, Героє.
Артем засміявся.
***
Після какао вони зайшли до магазину декору.
Марта одразу помітила кілька маленьких ялинок.
— Ой, дивись! Оця!
Вона підійшла до невеликої зеленої ялинки в плетеному кошику.
— Гарна, — погодився Артем.
— Але ця теж мила!
Вона перейшла до сусідньої полиці.
— А ось ця пухнаста!
Артем схрестив руки на грудях.
— Так, здається, ми тут надовго.
— Я ж попереджала!
Зрештою Марта обрала маленьку зелену ялинку приблизно заввишки шістдесят сантиметрів. До неї взяли сріблясту гірлянду, кілька білих кульок і маленьку зірочку на верхівку.
— Тепер моя кімната буде справжньою зимовою казкою, — сказала Марта.
— А я думав, вона вже така, бо там живеш ти.
Марта засміялася.
— Ой, який романтик!
— Запам'ятай цей момент. Не щодня я такий.
***
Увечері вони приїхали до боулінгу.
Марта зняла пальто й оглянула залу.
— Ти точно впевнений, що хочеш зі мною грати?
— А що не так?
— Я можу тебе перемогти.
— Мене? Громова треба було б запросити, він би оцінив мою впевненість.
— Артеме, не змінюй тему!
Вони взяли взуття й обрали доріжку.
Першою кидала Марта. Вона зосереджено прицілилася, зробила крок і відпустила кулю.
Та покотилася доріжкою й збила майже всі кеглі.
— Ого! — вигукнув Артем. — Звідки такі здібності?
— Природний талант!
— Я вже хвилююся за свою репутацію.
Він кинув кулю, але збив лише кілька кеглів.
— Не смійся! — попередив він, побачивши усмішку Марти.
— Я нічого не кажу!
— Твоє обличчя говорить усе.
Вони грали, жартували й фотографувалися. Марта навіть встигла зробити селфі, де Артем стояв позаду з кулею в руках і вдавав дуже серйозного спортсмена.
***
Коли вони зробили перерву, до них підійшли троє хлопців.
— Артем! Оце так зустріч! — гукнув високий хлопець у темній сорочці.
— Та ну! Денисе?
Хлопці обмінялися рукостисканнями й обіймами.
— Знайомся, це Марта, — сказав Артем. — Моя дівчина.
Марта трохи усміхнулася.
— Приємно познайомитися.
— Я Денис, — представився високий хлопець. — Працюю в автосервісі. Це Роман, він у нас айтішник, а це Влад — працює менеджером у магазині техніки.
— А ви давно знайомі? — запитала Марта.
— Ще зі школи, — відповів Роман. — Артем у нас був головним жартівником.
— Був? — обурився Артем. — Я ним і залишаюся!
— Та ми бачимо, — засміявся Влад.
Денис поглянув на Марти й усміхнувся:
— То це через тебе наш Артем останнім часом постійно в телефоні сидить?
— Денисе, — попередив Артем.
— Що? Я просто цікавлюся!
Марта засміялася.
— Можливо, трохи через мене.
— О! Вона ще й почуття гумору має. Артеме, ти молодець!
— Дякую за оцінку, — відповів той.
Хлопці вирішили приєднатися до них. Тепер на доріжці стало значно гучніше.
Роман постійно жартував, Влад фотографував усіх на телефон, а Денис виявився справжнім майстром боулінгу.
— Так, — сказала Марта після чергового невдалого кидка, — я офіційно вимагаю реваншу!
— Домовилися! — відповів Денис.
Артем обійняв її за плечі.
— Не хвилюйся, я тебе навчу.
— Ти? Ти сам програв мені двічі!
— Це я давав тобі шанс.
— Звичайно, звичайно!
Усі засміялися.
Пізніше, коли вони сиділи за столиком і пили напої, Марта дивилася на нових знайомих Артема й думала, що цей вечір вийшов набагато цікавішим, ніж вона очікувала.
Вона зробила ще одне фото: на столі лежали квитки з боулінгу, поруч стояли склянки, а на задньому плані хлопці щось жваво обговорювали.