Перше кохання

Розділ 22. Кімната, у якій починається нове життя

 

Марта прокинулася від сонячного проміння, яке пробивалося крізь штори.

Кілька секунд вона лежала нерухомо, дивлячись на стелю.

Потім згадала.

Вона вдома.

У власному домі, у власній кімнаті.

— Ну що ж, Марто, — пробурмотіла вона, сідаючи на ліжку. — Починаємо нову сторінку.

На підлозі ще стояли дві коробки з речами. Одна була підписана «Книги», інша — «Мої дрібнички». Марта взялася розбирати їх, розставляючи книжки на полиці, фотографії на столі й маленькі декоративні свічки біля ліжка.

На стіні вона повісила кілька світлин із Софією та Вікторією.

Окремо поставила фотографію із зимового балу.

Вона була в блакитній сукні, а поруч стояв Артем. Обоє усміхалися.

Марта затримала погляд на фотографії.

— Гарний вечір був, — тихо сказала вона.

Телефон завібрував.

**Артем ❤️:** Доброго ранку, сусідко! Як тобі перша ніч у новому домі?

**Марта:** Доброго ранку! Добре. Тільки ще трохи безлад.

**Артем ❤️:** Можу прийти допомогти.

**Марта:** Ти вмієш розбирати коробки?

**Артем ❤️:** Ні, але можу професійно подавати тобі речі.

**Марта:** Оце помічник! 😂

**Артем ❤️:** Зате з поцілунками в мене все добре.

Марта засміялася й відклала телефон.

***

Ближче до обіду у двері подзвонили.

— Хто там? — гукнула Марта, виходячи з кімнати.

— Відкривай, це служба доставки гарного настрою!

Вона відчинила двері й побачила Софію та Вікторію.

— Дівчата!

Софія одразу обійняла її.

— Ну що, покажеш нам свої нові хороми?

— Заходьте, тільки не лякайтеся коробок.

Вікторія зняла куртку й озирнулася.

— Ого! А тут уже пахне новим життям і романтикою.

— Вікторіє, ти можеш хоча б п'ять хвилин нічого не вигадувати?

— Ні. Це не входить у мої здібності.

Дівчата пройшли до кімнати.

Софія роздивлялася фотографії, а Вікторія вже встигла відкрити одну з коробок.

— Так, що тут у нас? Книжки, блокноти, косметика… О! А це що?

Вона витягнула маленьку коробочку.

— Віко, поклади!

— А що? Я просто перевіряю, чи немає там обручки від Артема!

— ВІКТОРІЄ!

Софія почала сміятися.

— Бачу, тепер у нас буде багато цікавих новин.

Марта закрила обличчя долонями.

— Ви неможливі!

***

Тим часом Данило сидів у своїй кімнаті й гортав стрічку Instagram.

Раптом йому трапилася публікація Марти.

Фотографія засніженої дороги.

Підпис: «Нова дорога — новий шлях».

Він перечитав слова двічі.

Потім помітив коментарі Софії та інших знайомих.

Данило відкрив фотографію й довго дивився на неї.

— Новий шлях, значить, — тихо промовив він.

До кімнати без стуку зайшов Максим.

— Громове, ти живий?

— Ні, привид.

— Дуже смішно. Чого сидиш із таким обличчям, наче тобі оцінку за контрольну поставили?

Данило показав йому телефон.

Максим глянув на фотографію.

— А, Марта. Гарний підпис.

— Угу.

— І що? Напишеш їй?

— Ні.

— Оце вже прогрес. Раніше ти б десять повідомлень надіслав.

Данило кинув у нього подушкою.

— Відчепися.

Максим спіймав подушку й усміхнувся.

— Слухай, може, тобі теж час почати свій новий шлях?

Данило нічого не відповів.

Він знову подивився на фотографію, а потім заблокував телефон.

***

Увечері Марта нарешті розібрала більшість речей.

Вона сиділа на ліжку, коли отримала повідомлення.

**Артем ❤️:** Я вже вдома. Хотів запитати, чи ти не проти прогулятися завтра?

**Марта:** Не проти. Куди підемо?

**Артем ❤️:** Секрет. Але обіцяю, буде гарно.

**Марта:** Тепер мені цікаво.

**Артем ❤️:** Тоді до завтра, моя хороша.

Марта поклала телефон біля подушки й усміхнулася.

За вікном тихо падав сніг.

Вона більше не жила в будинку Громових. У неї була власна кімната, нові плани й люди, які хотіли бути поруч.

Але десь у її серці все ще залишалися спогади про Данила.

І вона поки не знала, чи зможе колись згадувати їх без болю.


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше