Перше кохання

Розділ 15. Перше кохання — серце тремтить

Від імені Марти

Я стояла біля сцени й дивилася на Данила.

Він знову був оточений дівчатами. Одна фотографувалася з ним, інша поправляла його піджак, а третя щось шепотіла йому на вухо.

І знаєте, що найсмішніше?

Ще кілька хвилин тому він співав про те, як не може мене відпустити.

А тепер знову фліртує з іншими.

— Марто, ти чого така задумана? — запитав Артем, підходячи до мене.

— Нічого.

— Це твоє «нічого» виглядає так, ніби зараз хтось отримає сковорідкою.

Я засміялася.

— Можливо.

Артем подивився на сцену.

— Це через Громова?

— Не починай.

— Я й не починаю. Просто помітив.

Я опустила очі.

— Артеме, ти знаєш, що я теж підготувала виступ?

Він здивовано підняв брови.

— Що?! Ти не казала!

— Бо хотіла зробити сюрприз.

— І що співатимеш?

Я подивилася на нього.

— Про перше кохання.

— Ого. Це вже цікаво.

— Тільки не розпитуй.

Він підняв руки.

— Мовчу. Але я буду твоїм найголоснішим фанатом.

Коли ведуча оголосила наступний номер, я відчула, як долоні стали вологими.

— А зараз на сцену запрошуємо Марту! Вона підготувала для нас особливу пісню.

Я повільно піднялася сходами.

У залі почали плескати.

Максим, який стояв біля Данила, раптом штовхнув його ліктем.

— Громове, дивись! Твоя принцеса виступає!

— Вона не моя принцеса, — автоматично відповів Данило.

Але наступної миті він замовк.

Я взяла мікрофон.

Музика почалася.

Я подивилася на зал, а потім на Данила.

Він стояв нерухомо.

І я почала співати.

Пісня «Перше кохання — серце тремтить»

Виконує Марта

[Куплет 1]

Пам'ятаєш вечори, коли були удвох?
Ти казав, що я для тебе — цілий світ.
Обіцяв, що не відпустиш мою руку,
А тепер між нами тільки тиша й лід.

Ти називав мене своєю принцесою,
Цілував чоло і шепотів слова.
Я повірила, що буду особливою,
А тепер не знаю, чи була права.

[Приспів]

Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Ти говориш про любов, дивишся в очі,
А потім залишаєш мене саму серед ночі.

Перше кохання — болить і пече,
Я ховаю сльози, та серце кричить ще.
Ти казав: «Моя принцеса, не плач»,
А тепер для мене ти просто чужий гравець.

[Куплет 2]

Пам'ятаєш день, коли батьки твої
Забрали мене у свій дім на порятунок?
Ти сказав: «Моя принцеса, все гаразд,
Я нікому не дозволю зробити тобі боляче».

Я тоді повірила твоїм словам,
Думала, що поруч буде тепла сім'я.
Та коли мені було найважче,
Я не знала, чи потрібна ще тобі я.

[Приспів]

Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Ти говориш про любов, дивишся в очі,
А потім залишаєш мене саму серед ночі.

Перше кохання — болить і пече,
Я ховаю сльози, та серце кричить ще.
Ти казав: «Моя принцеса, не плач»,
А тепер для мене ти просто чужий гравець.

[Бридж — тихо, зі сльозами в голосі]

Я не просила бути королевою,
Не хотіла дорогих подарунків.
Мені потрібно було лише одне —
Щоб ти не грався моїм серцем.

Ти міг би просто бути чесним,
Не обіцяти цілий світ.
Бо перше кохання не повинно
Залишати стільки болю всередині.

[Фінальний приспів — емоційно]

Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Я хотіла бути єдиною для тебе,
Але, мабуть, цього не треба.

Перше кохання — я не забуду,
Навіть якщо більше твоєю не буду.
І коли ти згадаєш слова мої,
Не шукай принцесу у чужій душі.

[Аутро — майже пошепки]

Ти казав: «Моя принцеса…»

А я просто хотіла бути твоєю.

Коли музика стихла, я опустила мікрофон.

У залі стояла тиша.

Я бачила, як кілька дівчат витирали очі. Максим уже не посміхався.

А Данило…

Він дивився на мене так, ніби щойно почув усе, що я ніколи не наважувалася сказати.

Його губи трохи розтулилися.

— Чорт… — прошепотів він.

Я хотіла усміхнутися, але не змогла.

Сльози самі покотилися по щоках.

Я швидко витерла їх рукавичкою й віддала мікрофон ведучій.

— Дякую, — тихо сказала я.

З залу пролунали гучні оплески.

Але я вже нічого не чула.

Я просто спустилася зі сцени й пішла до коридору.

— Марто! — почувся голос Артема.

Він наздогнав мене біля вікна.

— Ти неймовірно заспівала.

— Дякую…

— Ти плачеш?

— Ні, просто щось в око потрапило.

Артем подивився на мене.

— Марто, ми обоє знаємо, що це неправда.

Я опустила голову.

— Я просто втомилася, Артеме.

Він обережно обійняв мене.

— Тоді побудь тут трохи. Я нікуди не поспішаю.

Від імені Данила

Я досі стояв біля сцени.

Максим підійшов і забрав у мене порожній келих.

— Брате, ти живий?

— Відчепись.

— Ти чув, що вона заспівала?

— Чув.

— І про кого це було?

Я кинув на нього погляд.

— Максе, ти серйозно?

— Та я просто питаю!

Я провів рукою по волоссю.

«Моя принцеса».

Чорт.

Я пам'ятав, як називав її так. Як вона усміхалася, коли я обіймав її. Як сиділа зі мною на кухні, коли мої батьки запропонували їй залишитися в нашому домі.

А тепер вона стояла на сцені й співала, що я зробив їй боляче.

І найгірше — вона мала рацію.

— Я піду до неї, — сказав я.

Максим схопив мене за плече.

— Тільки не лізь із черговими красивими словами. Вона щойно все тобі сказала піснею.

Я зупинився.

— Знаю.

— Тоді вперше в житті подумай, перш ніж щось робити, Громове.

Я нічого не відповів.

Зняв маску, поклав її на стіл і пішов у коридор.

Марта стояла біля вікна.

Артем щось тихо говорив їй, а вона витирала сльози.

Я зупинився за кілька метрів.

— Марто…

Вона повернула голову.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше