Від імені Марти
Я стояла біля сцени й дивилася на Данила.
Він знову був оточений дівчатами. Одна фотографувалася з ним, інша поправляла його піджак, а третя щось шепотіла йому на вухо.
І знаєте, що найсмішніше?
Ще кілька хвилин тому він співав про те, як не може мене відпустити.
А тепер знову фліртує з іншими.
— Марто, ти чого така задумана? — запитав Артем, підходячи до мене.
— Нічого.
— Це твоє «нічого» виглядає так, ніби зараз хтось отримає сковорідкою.
Я засміялася.
— Можливо.
Артем подивився на сцену.
— Це через Громова?
— Не починай.
— Я й не починаю. Просто помітив.
Я опустила очі.
— Артеме, ти знаєш, що я теж підготувала виступ?
Він здивовано підняв брови.
— Що?! Ти не казала!
— Бо хотіла зробити сюрприз.
— І що співатимеш?
Я подивилася на нього.
— Про перше кохання.
— Ого. Це вже цікаво.
— Тільки не розпитуй.
Він підняв руки.
— Мовчу. Але я буду твоїм найголоснішим фанатом.
Коли ведуча оголосила наступний номер, я відчула, як долоні стали вологими.
— А зараз на сцену запрошуємо Марту! Вона підготувала для нас особливу пісню.
Я повільно піднялася сходами.
У залі почали плескати.
Максим, який стояв біля Данила, раптом штовхнув його ліктем.
— Громове, дивись! Твоя принцеса виступає!
— Вона не моя принцеса, — автоматично відповів Данило.
Але наступної миті він замовк.
Я взяла мікрофон.
Музика почалася.
Я подивилася на зал, а потім на Данила.
Він стояв нерухомо.
І я почала співати.
Пісня «Перше кохання — серце тремтить»
Виконує Марта
[Куплет 1]
Пам'ятаєш вечори, коли були удвох?
Ти казав, що я для тебе — цілий світ.
Обіцяв, що не відпустиш мою руку,
А тепер між нами тільки тиша й лід.
Ти називав мене своєю принцесою,
Цілував чоло і шепотів слова.
Я повірила, що буду особливою,
А тепер не знаю, чи була права.
[Приспів]
Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Ти говориш про любов, дивишся в очі,
А потім залишаєш мене саму серед ночі.
Перше кохання — болить і пече,
Я ховаю сльози, та серце кричить ще.
Ти казав: «Моя принцеса, не плач»,
А тепер для мене ти просто чужий гравець.
[Куплет 2]
Пам'ятаєш день, коли батьки твої
Забрали мене у свій дім на порятунок?
Ти сказав: «Моя принцеса, все гаразд,
Я нікому не дозволю зробити тобі боляче».
Я тоді повірила твоїм словам,
Думала, що поруч буде тепла сім'я.
Та коли мені було найважче,
Я не знала, чи потрібна ще тобі я.
[Приспів]
Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Ти говориш про любов, дивишся в очі,
А потім залишаєш мене саму серед ночі.
Перше кохання — болить і пече,
Я ховаю сльози, та серце кричить ще.
Ти казав: «Моя принцеса, не плач»,
А тепер для мене ти просто чужий гравець.
[Бридж — тихо, зі сльозами в голосі]
Я не просила бути королевою,
Не хотіла дорогих подарунків.
Мені потрібно було лише одне —
Щоб ти не грався моїм серцем.
Ти міг би просто бути чесним,
Не обіцяти цілий світ.
Бо перше кохання не повинно
Залишати стільки болю всередині.
[Фінальний приспів — емоційно]
Перше кохання — серце тремтить,
А ти з іншими знову фліртуєш щомить.
Я хотіла бути єдиною для тебе,
Але, мабуть, цього не треба.
Перше кохання — я не забуду,
Навіть якщо більше твоєю не буду.
І коли ти згадаєш слова мої,
Не шукай принцесу у чужій душі.
[Аутро — майже пошепки]
Ти казав: «Моя принцеса…»
А я просто хотіла бути твоєю.
Коли музика стихла, я опустила мікрофон.
У залі стояла тиша.
Я бачила, як кілька дівчат витирали очі. Максим уже не посміхався.
А Данило…
Він дивився на мене так, ніби щойно почув усе, що я ніколи не наважувалася сказати.
Його губи трохи розтулилися.
— Чорт… — прошепотів він.
Я хотіла усміхнутися, але не змогла.
Сльози самі покотилися по щоках.
Я швидко витерла їх рукавичкою й віддала мікрофон ведучій.
— Дякую, — тихо сказала я.
З залу пролунали гучні оплески.
Але я вже нічого не чула.
Я просто спустилася зі сцени й пішла до коридору.
— Марто! — почувся голос Артема.
Він наздогнав мене біля вікна.
— Ти неймовірно заспівала.
— Дякую…
— Ти плачеш?
— Ні, просто щось в око потрапило.
Артем подивився на мене.
— Марто, ми обоє знаємо, що це неправда.
Я опустила голову.
— Я просто втомилася, Артеме.
Він обережно обійняв мене.
— Тоді побудь тут трохи. Я нікуди не поспішаю.
Від імені Данила
Я досі стояв біля сцени.
Максим підійшов і забрав у мене порожній келих.
— Брате, ти живий?
— Відчепись.
— Ти чув, що вона заспівала?
— Чув.
— І про кого це було?
Я кинув на нього погляд.
— Максе, ти серйозно?
— Та я просто питаю!
Я провів рукою по волоссю.
«Моя принцеса».
Чорт.
Я пам'ятав, як називав її так. Як вона усміхалася, коли я обіймав її. Як сиділа зі мною на кухні, коли мої батьки запропонували їй залишитися в нашому домі.
А тепер вона стояла на сцені й співала, що я зробив їй боляче.
І найгірше — вона мала рацію.
— Я піду до неї, — сказав я.
Максим схопив мене за плече.
— Тільки не лізь із черговими красивими словами. Вона щойно все тобі сказала піснею.
Я зупинився.
— Знаю.
— Тоді вперше в житті подумай, перш ніж щось робити, Громове.
Я нічого не відповів.
Зняв маску, поклав її на стіл і пішов у коридор.
Марта стояла біля вікна.
Артем щось тихо говорив їй, а вона витирала сльози.
Я зупинився за кілька метрів.
— Марто…
Вона повернула голову.