Перше кохання

Розділ 12. Осінь у кадрі ?

 

Наступний день. 08:00

Я прокинулася від дзвінка телефону.

— Алло?

— Марто, доброго ранку! — почула голос тітки.

— Доброго ранку!

— Ти пам'ятаєш, що сьогодні фотосесія?

Я миттєво сіла на ліжку.

— ЗВІСНО! Я вже хочу вставати!

— Тоді снідай і збирайся. До речі, ми з Олександром хочемо побачити твій образ.

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

Я побігла до шафи.

Мій осінній комплект уже чекав на мене: рудий в'язаний светр із гарбузовою усмішкою, чорна картата спідниця, високі чоботи, чорний берет із маленьким гарбузиком, гетри та прикраси.

Я зробила легкий макіяж, розпустила волосся й подивилася в дзеркало.

— Марто, ти сьогодні красуня!

09:30. Будинок Олександра

Я спустилася сходами.

— Доброго ранку!

Олександр відклав телефон.

— Ого! Це в нас хто така?

— Ваша Марта!

Його дружина підійшла ближче.

— Боже, яка краса! Це ти сама придумала?

— Так! Я ще й ескіз сукні зробила. Там гарбузова тематика, корсет, пишна спідниця, троянди й чорні деталі.

— Покажеш нам?

Я дістала телефон і показала ескіз.

Олександр уважно розглянув його.

— Слухай, а в тебе справді є талант до дизайну.

— Думаєте?

— Я не думаю, я бачу. Можливо, тобі варто колись спробувати себе в цій справі.

Я усміхнулася.

— Я б дуже хотіла!

10:30. Шкільне подвір'я

У школі вже все було готово.

На деревах висіло золоте листя, біля фотозони стояли гарбузи, а між гілками світилися маленькі гірлянди.

Артем побачив мене першим.

— Марто! Нічого собі!

— Ну як?

— Ти сьогодні просто з обкладинки журналу!

— Дякую!

Максим підійшов із фотоапаратом.

— Так, зірко, ставай сюди. Починаємо!

— А ти фотограф?

— Сьогодні я відповідаю за атмосферу.

Раптом почулися голоси дівчат.

— ДАНИЛЕ, СЮДИ!

Я повернула голову.

Громов стояв біля входу. Чорні штани, біла сорочка, темна куртка, дорогий годинник.

Він побачив мене й завмер.

Максим штовхнув його плечем.

— Громов, рот закрий.

— Іди ти, — пробурмотів Данило.

Він підійшов ближче.

— Привіт, Марто.

— Привіт.

— Гарно виглядаєш.

— Дякую.

— Це все сама придумала?

— Так.

— Тобі дуже пасує.

Я лише посміхнулася й повернулася до Артема.

Данило помітно насупився.

11:00. Фотосесія

— Увага! Перший кадр — увесь одинадцятий клас! — оголосив фотограф.

Усі стали біля великого дерева.

Артем став поруч зі мною.

— Усміхнися!

— Я й так усміхаюся!

— Тоді ще сильніше!

Фотограф зробив кілька кадрів.

Потім почалися фотографії парами, компаніями та окремо.

— Марто, тепер із Данилом! — вигукнув Максим.

Я обернулася.

— Чому з ним?

— Бо я так сказав! — засміявся Максим.

Данило підійшов і став поруч.

— Не хвилюйся, я не кусаюся.

— А я не хвилююся.

Він поклав руку мені на плече, але я м'яко забрала її.

— Просто фотографуймося.

Клац!

Фото було готове.

Данило подивився на екран.

— Гарно вийшло.

— Покажи!

На фотографії ми стояли серед золотого листя. Я усміхалася, а Данило дивився не в камеру, а на мене.

— Ой, Громов, — засміявся Максим. — Тебе фотографували, а ти на Марту дивився!

Усі засміялися.

Данило тільки посміхнувся.

17:00. Шкільна вечірка

А ввечері почалося справжнє свято!

У залі світилися гірлянди, грала музика, стояли столи з піцою, солодощами та напоями.

Я зайшла разом з Артемом.

— Ну що, організаторко, задоволена?

— Дуже!

— Тоді один танець?

— Звичайно!

Ми вийшли на середину зали.

Максим уже знімав усе на телефон.

— Оце контент!

Я сміялася й танцювала, забувши про всі неприємності.

Аж раптом до нас підійшов Данило.

— Артеме, можна на хвилинку?

— Кажи.

— Я хочу запросити Марту на танець.

Артем подивився на мене.

— Вирішувати їй.

Я знизала плечима.

— Вибач, Даниле. Зараз я танцюю з Артемом.

Громов кивнув.

— Добре. Я почекаю.

Він відійшов до друзів.

А я подумала, що, можливо, вперше в житті мені подобається не бути центром чиєїсь уваги, а просто бути собою.

І цей вечір був тільки моїм.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше