Наступний день. 08:00
Я прокинулася від дзвінка телефону.
— Алло?
— Марто, доброго ранку! — почула голос тітки.
— Доброго ранку!
— Ти пам'ятаєш, що сьогодні фотосесія?
Я миттєво сіла на ліжку.
— ЗВІСНО! Я вже хочу вставати!
— Тоді снідай і збирайся. До речі, ми з Олександром хочемо побачити твій образ.
— Ви серйозно?
— Абсолютно.
Я побігла до шафи.
Мій осінній комплект уже чекав на мене: рудий в'язаний светр із гарбузовою усмішкою, чорна картата спідниця, високі чоботи, чорний берет із маленьким гарбузиком, гетри та прикраси.
Я зробила легкий макіяж, розпустила волосся й подивилася в дзеркало.
— Марто, ти сьогодні красуня!
09:30. Будинок Олександра
Я спустилася сходами.
— Доброго ранку!
Олександр відклав телефон.
— Ого! Це в нас хто така?
— Ваша Марта!
Його дружина підійшла ближче.
— Боже, яка краса! Це ти сама придумала?
— Так! Я ще й ескіз сукні зробила. Там гарбузова тематика, корсет, пишна спідниця, троянди й чорні деталі.
— Покажеш нам?
Я дістала телефон і показала ескіз.
Олександр уважно розглянув його.
— Слухай, а в тебе справді є талант до дизайну.
— Думаєте?
— Я не думаю, я бачу. Можливо, тобі варто колись спробувати себе в цій справі.
Я усміхнулася.
— Я б дуже хотіла!
10:30. Шкільне подвір'я
У школі вже все було готово.
На деревах висіло золоте листя, біля фотозони стояли гарбузи, а між гілками світилися маленькі гірлянди.
Артем побачив мене першим.
— Марто! Нічого собі!
— Ну як?
— Ти сьогодні просто з обкладинки журналу!
— Дякую!
Максим підійшов із фотоапаратом.
— Так, зірко, ставай сюди. Починаємо!
— А ти фотограф?
— Сьогодні я відповідаю за атмосферу.
Раптом почулися голоси дівчат.
— ДАНИЛЕ, СЮДИ!
Я повернула голову.
Громов стояв біля входу. Чорні штани, біла сорочка, темна куртка, дорогий годинник.
Він побачив мене й завмер.
Максим штовхнув його плечем.
— Громов, рот закрий.
— Іди ти, — пробурмотів Данило.
Він підійшов ближче.
— Привіт, Марто.
— Привіт.
— Гарно виглядаєш.
— Дякую.
— Це все сама придумала?
— Так.
— Тобі дуже пасує.
Я лише посміхнулася й повернулася до Артема.
Данило помітно насупився.
11:00. Фотосесія
— Увага! Перший кадр — увесь одинадцятий клас! — оголосив фотограф.
Усі стали біля великого дерева.
Артем став поруч зі мною.
— Усміхнися!
— Я й так усміхаюся!
— Тоді ще сильніше!
Фотограф зробив кілька кадрів.
Потім почалися фотографії парами, компаніями та окремо.
— Марто, тепер із Данилом! — вигукнув Максим.
Я обернулася.
— Чому з ним?
— Бо я так сказав! — засміявся Максим.
Данило підійшов і став поруч.
— Не хвилюйся, я не кусаюся.
— А я не хвилююся.
Він поклав руку мені на плече, але я м'яко забрала її.
— Просто фотографуймося.
Клац!
Фото було готове.
Данило подивився на екран.
— Гарно вийшло.
— Покажи!
На фотографії ми стояли серед золотого листя. Я усміхалася, а Данило дивився не в камеру, а на мене.
— Ой, Громов, — засміявся Максим. — Тебе фотографували, а ти на Марту дивився!
Усі засміялися.
Данило тільки посміхнувся.
17:00. Шкільна вечірка
А ввечері почалося справжнє свято!
У залі світилися гірлянди, грала музика, стояли столи з піцою, солодощами та напоями.
Я зайшла разом з Артемом.
— Ну що, організаторко, задоволена?
— Дуже!
— Тоді один танець?
— Звичайно!
Ми вийшли на середину зали.
Максим уже знімав усе на телефон.
— Оце контент!
Я сміялася й танцювала, забувши про всі неприємності.
Аж раптом до нас підійшов Данило.
— Артеме, можна на хвилинку?
— Кажи.
— Я хочу запросити Марту на танець.
Артем подивився на мене.
— Вирішувати їй.
Я знизала плечима.
— Вибач, Даниле. Зараз я танцюю з Артемом.
Громов кивнув.
— Добре. Я почекаю.
Він відійшов до друзів.
А я подумала, що, можливо, вперше в житті мені подобається не бути центром чиєїсь уваги, а просто бути собою.
І цей вечір був тільки моїм.