Я вийшла зі школи й нарешті змогла нормально вдихнути.
Сонце світило просто в обличчя, а на душі було так легко, ніби з плечей зняли величезний тягар.
— Марто!
Я обернулася. До мене наближався Артем.
— Привіт!
— Ну що, як ти?
Я широко усміхнулася.
— Артеме, уявляєш? Мене переведуть до іншої школи після концерту! І ще я житиму окремо!
— Серйозно?!
— Так! У мене буде власна квартира! Уявляєш? Я сама зможу облаштувати кімнату, купити собі чашки, поставити квіти на підвіконня!
Артем засміявся.
— Ого! Бачу, хтось уже планує інтер'єр.
— А ти думав! Я хочу зелені штори, багато подушок і величезний плед!
— Тільки не забудь запросити мене на новосілля.
— Обов'язково!
Він усміхнувся.
— Слухай, Марто, може, погуляємо зараз?
Я подивилася на нього й радісно кивнула.
— А давай!
— Тоді ходімо. Я знаю одне класне місце.
— Тільки не кажи, що там знову твої друзі.
— Ні, сьогодні тільки ми.
Ми пішли вулицею, сміючись і розмовляючи про всякі дрібниці.
Артем привів мене до невеликої кав'ярні.
— Що будеш?
— Какао!
— Як у дитинстві?
— А що? Я люблю какао!
— Нічого не кажу, принцесо.
Я відразу насупилася.
— Не називай мене так. Це Данилове слово.
— Добре, добре. Тоді просто Марта.
Ми сіли біля вікна.
— Знаєш, — сказала я, обхопивши чашку долонями, — я давно не почувалася такою щасливою.
— Ти заслуговуєш на це.
Я подивилася на Артема.
— Дякую, що був поруч.
— Та перестань. Друзі для того й потрібні.
Тим часом біля школи Данило стояв зі своїм другом Максимом.
Він побачив, як Марта й Артем заходять до кав'ярні.
— Це ще що таке? — пробурмотів він.
Максим простежив за його поглядом.
— О, дивись. Твоя Марта.
— Вона не моя.
— Ага. Саме тому ти вже п'ять хвилин дивишся на неї.
Данило дістав телефон.
— Вона навіть не написала мені.
Максим розсміявся.
— А чого вона повинна? Ти ж сам усе зіпсував.
Данило сховав телефон у кишеню.
— Поїхали.
— Куди?
— Додому.
— А каву не хочеш?
— Ні.
Максим похитав головою.
— Громов, ти пропав.
Данило нічого не відповів.
У кав'ярні Артем розповідав якусь смішну історію, а я так сміялася, що ледь не розлила какао.
— Обережно! — засміявся він.
— Сам винен!
— Я?!
— Так!
І вперше за довгий час я не думала про Данила, його дівчат чи нескінченні сварки.
Попереду на мене чекало нове життя.
І я дуже хотіла його зустріти.
Ми з Артемом допивали какао, коли я раптом згадала одну ідею.
— Артеме!
— Що знову? — усміхнувся він.
— Я хочу фотосесію!
— Фотосесію? Тобі?
— Ні, усій школою! Уяви: осінь, золоті дерева, листя, красиві фотографії. Щоб усі класи взяли участь!
Артем засміявся.
— Ти вже організаторка заходів?
— А що? Було б класно! Дівчата в красивих пальтах, хлопці в сорочках, усі разом фотографуємося. А ще можна зробити окремі фотографії друзів і класів!
— Мені подобається. Я можу допомогти домовитися з фотографом.
— Справді?!
— Звичайно. Але в мене є зустрічна пропозиція.
— Яка?
Артем нахилився вперед.
— Після фотосесії влаштуємо вечірку!
Я аж підстрибнула на стільці.
— ТАК!
— Тихіше, Марто! — засміявся він.
— Вибач! Але це геніально! Музика, танці, смаколики, фотозона, гірлянди!
— І діджей.
— Обов'язково!
— Тоді домовилися.
Ми потиснули руки.
Наступного дня я прийшла до школи з блокнотом.
На великій перерві підійшла до класної керівниці.
— Олено Вікторівно, можна запропонувати одну ідею?
— Звичайно, Марто.
— Я хочу організувати осінню фотосесію для всієї школи. А після неї — вечірку. Можна?
Учителька здивовано посміхнулася.
— Це цікава пропозиція. Давай обговоримо її з директором.
Через пів години ми вже сиділи в кабінеті Сергія Миколайовича.
— Отже, осіння фотосесія? — перепитав директор.
— Так! Для всіх класів. Можна зробити спільний альбом, а ввечері організувати шкільну вечірку.
— А хто допомагатиме з організацією?
— Артем, Максим і ще кілька друзів.
— Добре. Якщо все узгодите з учителями та батьками, я не проти.
Я ледве стримувала усмішку.
— Дякую!
На перерві я знайшла Артема.
— У нас виходить!
— Що саме?
— Фотосесія! Директор погодився обговорити організацію!
— Оце ти швидка!
— А тепер вечірка!
— Уже думаю над музикою.
Раптом поруч з'явився Максим.
— Я почув слово «вечірка». Мене кличете?
— Звичайно! — відповіла я.
— Тоді я відповідаю за музику!
— А я за декор! — додала я.
— Артем, ти за що?
— За те, щоб ці двоє не перетворили школу на нічний клуб.
Ми всі засміялися.
І тут до нас підійшов Данило.
Чорна куртка, дорогий годинник, навколо нього відразу зібралося кілька дівчат.
— Що за збори? — запитав він.
Максим усміхнувся.
— Готуємо осінню фотосесію та вечірку.
— Без мене?
Я знизала плечима.
— А ти хочеш?
Данило подивився на мене.
— А ти будеш?
— Буду.
— Тоді я теж.
Артем тихо засміявся.
— Оце мотивація.
— Артеме, не починай, — кинув Данило.
Я відкрила блокнот.
— Так, Громов, якщо хочеш брати участь, поводься нормально. І жодних сцен ревнощів.
Максим голосно розсміявся.
— Брате, тебе вже записали в правила!
Данило подивився на мене й усміхнувся.
— Добре, організаторко. Буде зроблено.
А я вже уявляла, якою красивою буде наша осінь.
План осінньої фотосесії: