Перше кохання

Розділ 11. Нове життя

Я вийшла зі школи й нарешті змогла нормально вдихнути.

Сонце світило просто в обличчя, а на душі було так легко, ніби з плечей зняли величезний тягар.

— Марто!

Я обернулася. До мене наближався Артем.

— Привіт!

— Ну що, як ти?

Я широко усміхнулася.

— Артеме, уявляєш? Мене переведуть до іншої школи після концерту! І ще я житиму окремо!

— Серйозно?!

— Так! У мене буде власна квартира! Уявляєш? Я сама зможу облаштувати кімнату, купити собі чашки, поставити квіти на підвіконня!

Артем засміявся.

— Ого! Бачу, хтось уже планує інтер'єр.

— А ти думав! Я хочу зелені штори, багато подушок і величезний плед!

— Тільки не забудь запросити мене на новосілля.

— Обов'язково!

Він усміхнувся.

— Слухай, Марто, може, погуляємо зараз?

Я подивилася на нього й радісно кивнула.

— А давай!

— Тоді ходімо. Я знаю одне класне місце.

— Тільки не кажи, що там знову твої друзі.

— Ні, сьогодні тільки ми.

Ми пішли вулицею, сміючись і розмовляючи про всякі дрібниці.

Артем привів мене до невеликої кав'ярні.

— Що будеш?

— Какао!

— Як у дитинстві?

— А що? Я люблю какао!

— Нічого не кажу, принцесо.

Я відразу насупилася.

— Не називай мене так. Це Данилове слово.

— Добре, добре. Тоді просто Марта.

Ми сіли біля вікна.

— Знаєш, — сказала я, обхопивши чашку долонями, — я давно не почувалася такою щасливою.

— Ти заслуговуєш на це.

Я подивилася на Артема.

— Дякую, що був поруч.

— Та перестань. Друзі для того й потрібні.

Тим часом біля школи Данило стояв зі своїм другом Максимом.

Він побачив, як Марта й Артем заходять до кав'ярні.

— Це ще що таке? — пробурмотів він.

Максим простежив за його поглядом.

— О, дивись. Твоя Марта.

— Вона не моя.

— Ага. Саме тому ти вже п'ять хвилин дивишся на неї.

Данило дістав телефон.

— Вона навіть не написала мені.

Максим розсміявся.

— А чого вона повинна? Ти ж сам усе зіпсував.

Данило сховав телефон у кишеню.

— Поїхали.

— Куди?

— Додому.

— А каву не хочеш?

— Ні.

Максим похитав головою.

— Громов, ти пропав.

Данило нічого не відповів.

У кав'ярні Артем розповідав якусь смішну історію, а я так сміялася, що ледь не розлила какао.

— Обережно! — засміявся він.

— Сам винен!

— Я?!

— Так!

І вперше за довгий час я не думала про Данила, його дівчат чи нескінченні сварки.

Попереду на мене чекало нове життя.

І я дуже хотіла його зустріти.

Ми з Артемом допивали какао, коли я раптом згадала одну ідею.

— Артеме!

— Що знову? — усміхнувся він.

— Я хочу фотосесію!

— Фотосесію? Тобі?

— Ні, усій школою! Уяви: осінь, золоті дерева, листя, красиві фотографії. Щоб усі класи взяли участь!

Артем засміявся.

— Ти вже організаторка заходів?

— А що? Було б класно! Дівчата в красивих пальтах, хлопці в сорочках, усі разом фотографуємося. А ще можна зробити окремі фотографії друзів і класів!

— Мені подобається. Я можу допомогти домовитися з фотографом.

— Справді?!

— Звичайно. Але в мене є зустрічна пропозиція.

— Яка?

Артем нахилився вперед.

— Після фотосесії влаштуємо вечірку!

Я аж підстрибнула на стільці.

— ТАК!

— Тихіше, Марто! — засміявся він.

— Вибач! Але це геніально! Музика, танці, смаколики, фотозона, гірлянди!

— І діджей.

— Обов'язково!

— Тоді домовилися.

Ми потиснули руки.

Наступного дня я прийшла до школи з блокнотом.

На великій перерві підійшла до класної керівниці.

— Олено Вікторівно, можна запропонувати одну ідею?

— Звичайно, Марто.

— Я хочу організувати осінню фотосесію для всієї школи. А після неї — вечірку. Можна?

Учителька здивовано посміхнулася.

— Це цікава пропозиція. Давай обговоримо її з директором.

Через пів години ми вже сиділи в кабінеті Сергія Миколайовича.

— Отже, осіння фотосесія? — перепитав директор.

— Так! Для всіх класів. Можна зробити спільний альбом, а ввечері організувати шкільну вечірку.

— А хто допомагатиме з організацією?

— Артем, Максим і ще кілька друзів.

— Добре. Якщо все узгодите з учителями та батьками, я не проти.

Я ледве стримувала усмішку.

— Дякую!

На перерві я знайшла Артема.

— У нас виходить!

— Що саме?

— Фотосесія! Директор погодився обговорити організацію!

— Оце ти швидка!

— А тепер вечірка!

— Уже думаю над музикою.

Раптом поруч з'явився Максим.

— Я почув слово «вечірка». Мене кличете?

— Звичайно! — відповіла я.

— Тоді я відповідаю за музику!

— А я за декор! — додала я.

— Артем, ти за що?

— За те, щоб ці двоє не перетворили школу на нічний клуб.

Ми всі засміялися.

І тут до нас підійшов Данило.

Чорна куртка, дорогий годинник, навколо нього відразу зібралося кілька дівчат.

— Що за збори? — запитав він.

Максим усміхнувся.

— Готуємо осінню фотосесію та вечірку.

— Без мене?

Я знизала плечима.

— А ти хочеш?

Данило подивився на мене.

— А ти будеш?

— Буду.

— Тоді я теж.

Артем тихо засміявся.

— Оце мотивація.

— Артеме, не починай, — кинув Данило.

Я відкрила блокнот.

— Так, Громов, якщо хочеш брати участь, поводься нормально. І жодних сцен ревнощів.

Максим голосно розсміявся.

— Брате, тебе вже записали в правила!

Данило подивився на мене й усміхнувся.

— Добре, організаторко. Буде зроблено.

А я вже уявляла, якою красивою буде наша осінь.

План осінньої фотосесії:

  • Золоте листя та велика фотозона.
  • Спільне фото всієї школи.
  • Фотографії кожного класу.
  • Окремі знімки друзів.
  • Фото біля старого дерева та осінньої гойдалки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше