Епілог

Архішукач Корвант у люті ходив по намету, який йому встановили в таборі Імперської армії. Сьогодні він програв двобій  невідому Чародію з Шаґарету і ледь не загинув у бою. Якби Чародій не відволікся, Архішукача, інших Шукачів і полонених Чародіїв поглинули б сипучі піски. У гніві він пнув стіл — і той перевернувся, розсипавши глиняний посуд, який розлетівся на черепки.

Сьогодні вони втратили не просто Південні Провінції — вони втратили артефакти, які зі столиці перевезли в Південну Цитадель: мішечок зі «Сльозами Провідника» та, головне, Руку Провідника — одну з небагатьох, що залишилися з часів Великої Війни. Хтось має за це відповісти. Архішукач підійшов до миски, що дивом вціліла після падіння, і розтоптав її ногою. Черепки розлетілися в різні боки. Він вийшов із намету і рушив до головного, де зібралося командування Імперської армії.

У наметі панувало заціпеніння: після того як перешийок, що з’єднував провінції, зник, ніхто не знав, що робити й як вести війну далі. Армійське командування та представники Великих Родів, що прибули зі столиці, мовчки дивилися одне на одного, не маючи ідей.

— Ми ж попереджали, що так буде, — почав Архішукач, заходячи в намет.

— Очевидно, Саланкар сплутався з чародіями й зрадив Імперію, — продовжив Корвант. — як і деякі інші роди Півдня.

— Я весь час була в столиці, — заперечила Зара’Ніса.

— Вірність Роду Ескаліт ніхто не ставить під сумнів, — швидко додав Архішукач.

Зара’Ніса з полегшенням видихнула.

— Питання в тому, як далеко за межі Півдня поширилася ця зрада, — продовжив він.

Шляхта, налякана наслідками магії, яку вони спостерігали, мовчала, опустивши очі.

— Де очікувати наступного удару? — запитав Корвант.

— Сьогодні вірний імперії рід залишився без усього: без дому, без землі, — вказав він на Зара’Нісу. — А зрадники вночі ляжуть спати у власному замку. Хіба це справедливо?

Присутні похитали головами.

— Я говорю про Кемарісів, — оголосив Архішукач Корвант.

Хтось з присутніх охнув від несподіванки.

— Усі бачили їхній стяг у солдат, що прибули на допомогу Саланкару, — промовив Корвант. — Ми пустили їх у Великий кабінет, а вони відповіли зрадою.

Присутні закивали.

— Ми відновимо справедливість, а вірний Рід отримає землі зрадника.

Присутні завмерли: ні в кого, крім Імператриці, не було повноважень вирішувати земельні питання.

— Може дочекаємось рішення Імператриці? — несміливо запропонувала Зара’Ніса.

— Звісно, Імператриця вирішить по‑справедливості, — відповів Корвант, — але Шукачі не мають часу чекати, поки Чародії завдадуть нового удару. Ми діятимемо превентивно.

Він вийшов з намету і рушив до своїх людей.

— Бери всіх, — наказав він Езгару. — Їдьте до замку Кемарісів: він казав, що в них із Саланкаром є свідок. Ар’Хаал уже не загроза — зроби так, щоб і Кемаріси перестали нею бути.

— Але як відреагують інші, якщо ми виріжемо Великий Рід? — пошепки перепитав Шукач.

— Не хвилюйся про це, — холодно відповів Корвант. — Головне — зробити все швидко, поки Імперія не прийшла до тями.