Імператорський палац

Великий Імператорський Кабінет був готовий до початку засідання. Кеон Мардевіс, Голова Імперської Канцелярії, уважно розглядав нових учасників. Великі й Малі Роди Центральних та Східних провінцій не пробачили своїм колишнім представникам голосування за закон, що зобов’язував дітей шляхти вдягати нашийники для перевірки на магічний дар. Ображена шляхта на Загальних Зборах Родів Провінцій обрала нових представників.

Центральні провінції тепер представляв Арвел Кардейн — чоловік років сорока, середньої статури, вдягнений у зелені та золоті кольори свого Роду. Довгий плащ із гербом — щитом зі схрещеними гілкою ясеня й золотим ключем — надавав йому урочистості.

Східні провінції відправили Енвара Кемаріса. Попри поважний вік, він зберіг пряму спину, міцну статуру й густе чорне волосся, яке робило його постать ще більш вагомою.

Двері розчинилися, й у зал увійшла Імператриця Валміра Валемар. Члени Кабінету підвелися, вітаючи її.

— Почнемо, — оголосила вона, сідаючи на своє місце. — У нас відбулися зміни. Ми раді бачити нових представників — Арвела Кардейна та Енвара Кемаріса. Чи бажає хтось із вас розпочати?

— На правах старшого, я почну, якщо пан Арвел Кардейн не заперечує, — озвався Енвар.

— Прошу, — кивнув той.

Кемаріс покашляв, наче підбираючи слова.

— Я хотів би звернутися щодо трагедії в Академії. Ми вимагаємо незалежного розслідування.

— Розслідування вже було, — різко перебив його Верховний Провідник Равіан.

— І хто це «ми»? — з іронією додала Верховна Провідниця Мелантра.

— «Ми» — це ті, хто постраждав від наслідків інциденту, — відповів Кемаріс. — Кемаріси й Саланкари.

— Інтереси Саланкарів має представляти Зара’Ніса, — уточнив Сіріан Мергал, Голова Імперської Академії.

— Я долучаюся до вимоги розслідування, — твердо сказала Зара’Ніса.

— Воно вже проведене, — з видимим роздратуванням кинув Архішукач Корвант.

— Ми говоримо про незалежне розслідування, — не поступався Кемаріс. — У нас є підстави вважати, що Шукачі мали стосунок до тих подій.

— Це маячня, — відрізав Равіан.

— Це серйозне звинувачення, — озвався мер Каерліса Ервінар. — Які у вас докази?

У залі запала тиша. Енвар Кемаріс підняв погляд і повільно вимовив:

— У нас є свідок. Він бачив Шукачів тієї ночі біля Академії.

— Який ще свідок? Досить вигадок! — різко заперечив Архішукач Корвант. — Розслідування проведене. Учнів Академії розпитали про ті події, усі покази записані.

— Свідок має свідчити перед Великим Імператорським Кабінетом, — втрутився Голова Канцелярії Кеон Мардевіс.

— Ви привели його з собою? — запитала Валміра Валемар, уважно вдивляючись у Кемаріса.

— Ні, Імператрице, — тихо відповів Енвар.

— От бачите! — з холодною усмішкою підкинула Верховна Провідниця Мелантра. — Лише слова, і жодних доказів.

Імператриця підняла руку, й у залі запала тиша.

— Енваре, чому Ви не привели свідка?

— Ми побоювалися, що Шукачі його приберуть, — відверто сказав представник Східних провінцій.

— Ви втратили здоровий глузд! — вибухнув Верховний Провідник Равіан. — Звідки Шукачам знати про ваші з Ар’Хаалом вигадки?

— Ар’Хаал стверджує, що серед слуг у домах Великих і Малих Родів є шпигуни, — спокійно відповів Кемаріс.

— Старий Ар’Хаал від горя зовсім утратив розум, — буркнув Жармон.

— Він говорив про шпигунів і на Загальних Зборах, — втрутилася Зара’Ніса. — І, наскільки я знаю, кількох таки піймали.

Погляди всіх присутніх, мов за командою, перемістилися до Архішукача.

— Корванте, — в голосі Імператриці відчувалася сталь. — Ви справді шпигуєте за Великими Родами?

Архішукач нервово окинув присутніх поглядом.

— У нас є певні люди в різних провінціях, — він ковтнув слину, намагаючись зволожити пересохле горло. — Вони допомагають у питаннях безпеки.

— Що саме вони роблять? — холодно поцікавилася Гьорда Бьорґар, представниця Півночі.

— Повідомляють, якщо поруч використано магію, — відповів Корвант, уже трохи опанувавши себе.

— І вони є в наших маєтках? — Ренмар Тальмар із Заходу не зводив з нього погляду.

— Вони є в різних місцях, — знизав плечима Архішукач. — Їхнє єдине завдання — сповіщати про чари.

— У це важко повірити, — кинув Арвел Кардейн.

— Нікому не цікава ваша брудна білизна, — різко втрутився Верховний Провідник Равіан, намагаючись захистити Корванта.

— Провідники знали про існування цих людей, — спокійно підсумував Голова Канцелярії Кеон Мардевіс.

— Це правда? Ви знали? — звернулася Гьорда Бьорґар безпосередньо до Провідників.

— Завдання Провідників — вести людей до світла, — ухильно відповіла Мелантра, не дивлячись їй у вічі.

— То знали чи ні? Відповідайте конкретно! — гримнув Ренмар Тальмар.

— Провідники готові використати будь-які засоби, аби виконати свою задачу, — спокійно, але з викликом мовив Верховний Провідник Жармон.

За столом здійнявся ґвалт. Члени Великого Кабінету перекрикували один одного і сипали звинуваченнями.

Імператриця не зупиняла їх, очікуючи коли закінчиться цей виплеск емоцій.

Представники ще сперечалися, коли двері раптом прочинилися і всередину зайшов чоловік. У кімнаті запала тиша: жоден із присутніх не пам’ятав, щоб засідання Великого Кабінету колись переривали сторонні.

— Вибачте, — тихо сказав Голова Канцелярії Кеон Мардевіс, упізнавши у порушнику один із своїх замісників.

Кеон підвівся й поспішив до дверей. Чоловіки пошепки почали розмову. Решта учасників мовчки сиділи в очікуванні.

— Кеоне, що трапилося? — нарешті порушила тишу Імператриця Валміра Валемар.

Голова Канцелярії повільно повернувся на своє місце, задумливо потираючи підборіддя.

— Підрозділ Сталевих Бастіонів, що стояв у Шаґареті, прибув до столиці, — сказав він.

— Це не настільки важлива новина, щоб зривати засідання, — обурилася Гьорда Бьорґар.