Лірайна

Вершниці проїхали крізь браму до Замку Чародіїв. Старий Гарен вийшов їм назустріч і прийняв коня з рук Лірайни.

— Не сподівався знову вас побачити, — сказав він.

— Вирішила стати Чародійкою, — відповіла вона, та, на мить зам’явшись, додала: — Хоча, якщо мені тут не раді…

— Звісно, раді, — поспіхом запевнив Гарен. — Просто мало хто залишається. І я не пригадую, щоб хтось повертався. Скоро, мабуть, не буде кому шукати дітей із даром, — у його голосі прозвучав сум.

— Значить, я стану першою, хто повернувся, — Лірайна намагалася вкласти у слова легкість, аби він не відчув, що її вибір був не зовсім вільний.

— Скажу Кайлі, щоб підготувала для вас кімнату, — мовив Гарен і рушив до будівлі.

Дівчата зняли зі сідел свої небагаті пожитки й пішли слідом.

Чародії не розпитували Лірайну, чому вона повернулася. Пані Наеріса лише міцно обняла дівчину — зрозумівши без слів, що возз’єднання з родиною не відбулося. Лірайна ж попросила якнайшвидше почати навчання, аби відволіктися від думок про дім.

— Магія — це мистецтво. Усе залежить від вашої уяви, — почав урок пан Касріан своєю улюбленою фразою.

Він неквапно ходив уздовж класу, міряючи його кроками.

— Чим сильніший дар, тим більше магії може вмістити в собі Чародій, а отже — створювати потужніші чари. Але самого дару замало. Щоб стати справді сильним, потрібні тренування. Чим частіше ви використовуєте магію, тим витривалішими стаєте.

Лірайна слухала уважно, ловлячи кожне слово, Фрейга ж дивилася у вікно. З її обмеженим даром не можливо було стати Чародійкою, але вона погодилась відвідувати уроки щоб підтримати подругу.

— Магія ненаситна, — провадив учитель. — Вона тягне вашу енергію. Але вправний Чародій може навчитися тримати це під контролем.

— А Обмежені теж можуть тренувати свій дар? — озвалася Лірайна, помітивши що Фрейга нудьгує.

— Звісно, — кивнув Касріан. — Чародіїв із них не буде, проте силу вони зможуть використовувати не лише інтуїтивно, а й свідомо, без довгої концентрації.

Лірайна штурхнула подругу ліктем привертаючи увагу до слів вчителя. Та пирхнула й, трохи мляво, спитала:

— То як нам тренуватись? Просто користуватись магією, коли є нагода?

— Можна й так, але є ефективніший спосіб, — відповів учитель.

Він відчинив ящик столу й дістав невелику металеву кульку.

— Це Іскровик. Чудовий інструмент для вправ. Дивіться.

Дівчата відчули, як потік магії зреагував на поклик учителя, потягнувся до нього, а звідти — в металеву кулю. Навколо неї засвітилися іскри і магія зникла  всередині.

— Нічого не відбувається, — здивувалася Фрейга.

— І це добре, — усміхнувся Касріан. — Ваші тренування нікому не зашкодять. Іскровик поглинає магію. А ще… — він розірвав зв’язок із силою, і дівчата відчули, як залишки чарів щезли в Іскровику, — …він стирає сліди. Жоден, хто має дар, не здогадається, що ви використовували магію.

— Але тоді для чого ми вчилися не використовувати магію? Можна ж просто роздати кожному по такій кульці, й Шукачі нікого не знайдуть! — обурилася Лірайна.

— На жаль, не все так просто, — зітхнув учитель. — Секрет виготовлення Іскровиків давно втрачено. Якби їх почали роздавати всім Обмеженим, запас артефактів вичерпався б кілька століть тому.

— А ми не вичерпаємо залишки магії заганяючи її в цю кульку? — поцікавилася Фрейга.

— Ось у чому особливість, — Касріан простягнув руку. Дівчата відчули, як магія потягнулася назад із кульки до вчителя. — Іскровик здатен підсилити Чародія.

Касріан одночасно приймав магію і з кульки, і з магічного потоку. Тонкі нитки перепліталися між собою утворюючи химерні візерунки і зливаючись в товстіші. Вчитель відпустив магію завершуючи урок.

— Отже, ваше завдання — тренуватись.

Він дістав ще одну й простягнув дівчатам.

— Прохолодна, — сказала Лірайна, катаючи її по долоні.

— Коли стане гарячою — значить, вона наповнилася. Але не перестарайтеся, — попередив Касріан.

Дівчата сиділи на ліжку в кімнаті Лірайни. Між ними виблискували дві металеві кульки, а в каміні весело потріскувало багаття, кидаючи червоні відблиски на стіни.

— Почнемо, — сказала Лірайна й потягнулася до сили.

Магічний потік відгукнувся одразу: тонка нитка потекла крізь її долоню і торкнулася Іскрика. Кулька спалахнула іскрою й почала жадібно втягувати в себе магію.

Фрейга, розлігшись на подушках, ліниво стежила за процесом.

— А ти не почнеш? — кинула Лірайна, стискаючи кульку в пальцях.

— Ти ж знаєш, з мене не буде Чародійки, — буркнула та. — Не хочу даремно витрачати сили. Краще збережу їх для бойових тренувань.

— Але ж уміння керувати магією ніколи не завадить. Згадай, як вона нас врятувала на переправі.

Фрейга пирхнула.

— І не забувай, що саме через магію ми туди й потрапили. Та й сумніваюся, що коли-небудь підніму хвилю, як ти. Навіть після років тренувань.

— Не дізнаєшся, доки не спробуєш, — вперто відповіла Лірайна.

Вона тренувалася далі: то посилала в кульку тонку цівку, то накопичувала всю силу й різко скидала її в Іскрик. Метал тремтів, ледь гудів, а від іскор перед очима бігали світляні цятки. Лірайна відчула втому і відпустила потік.

— Навіть не нагрівся, — знизала плечима Фрейга, торкнувшись Іскрика.

— Може, спробуєш сама?

Подруга хитро примружилась.

— Є кращий варіант.

Вона взяла свою кульку й підійшла до каміна.

— Касріан казав: Іскрик має стати гарячим? Ось і нагріємо, — мовила й опустила його в полум’я.

Кілька хвилин вони чекали поки вогонь лизав метал з усіх сторін. Фрейга витягла його щипцями, обережно доторкнулася — й розчаровано зітхнула:

— Не спрацювало.

— Ти серйозно? — Лірайна мало не засміялась, хоча очі світилися втомою.

— А що? Я принаймні спробувала, — безтурботно відповіла Фрейга.

Лірайна усміхнулася й повернулася до своєї кульки: