Тайріс

Тайріс доторкнувся до металевої кульки. Сльоза Провідника була гарячою, та все ж не обпікала долоню. Юнак відчув, як кулька поглинає залишки магії, і поспіхом сховав артефакт у мішечок, ніби боявся, що вона розпечеться ще дужче. Серцебиття прискорилося, а в голові звучала лише одна думка: аби тільки зробив усе правильно.

Кабінет Старшого Шукачa Бартана нагадував мурашник: до нього безупинно заходили Шукачі й служки, приносили донесення, отримували накази й зникали, аби невдовзі з’явитися знову. Тайріс дочекався, коли двері зачинилися за останнім відвідувачем, і тільки тоді зважився зайти.

Старший Шукач сидів за столом серед високих стосів паперів, керуючи останніми приготуваннями перед виїздом до Північної Цитаделі.

— Я виконав ваше доручення, пане, — сказав він, щільно зачинивши двері.

— Показуй, — коротко кинув Старший Шукач, відриваючи погляд від паперів.

Тайріс підійшов до столу, розв’язав мішечок, дістав металеву кульку й поклав її на долоню Бартана.

— Чудова робота, Тайрісе, — похвалив той і сховав її у ящик столу.

Юнак зібрався з духом.

— А що до мого Шляху… — він запнувся.

Старший Шукач підняв очі й уважно подивився на нього.

— Езгар задоволений твоєю бойовою підготовкою. Каже, що ти не поступаєшся дорослим рекрутам. Тож, якщо не передумав, вдягнеш Чорний плащ разом з ними, і твій Шлях Смирення буде завершено.

Він нахилився трохи вперед:

— Ти ж не передумав?

— Ні, пане, — швидко відповів Тайріс.

— Добре. Мені знадобиться помічник. Що скажеш? — мовив Бартан і, помітивши подив юнака, поспішив уточнити: — Не той, що носить сніданки й прибирає. Справжній. Перевірена людина, якій я міг би довіряти.

— А хіба Езгар не така людина? — несміливо запитав Тайріс.

— Така. Тому він залишається в столиці. А мені потрібен надійний помічник у Північній Цитаделі.

— Я… не впевнений, що впораюся, — з сумнівом озвався хлопець.

— Не переймайся. Я не доручу тобі того, чого ти не зможеш виконати, — заспокоїв його Шукач. — Почнемо з простого. Ми ще добираємо рекрутів для провінцій. Сьогодні підміниш мене: запишеш основні відомості, поставиш кілька запитань, що вони думають про Шукачів і Провідників. Нічого складного. Ти ж умієш писати?

— Так, — кивнув Тайріс. — Я можу спробувати.

— Не хвилюйся. Поруч буде Езгар, якщо знадобиться — допоможе, — сказав Бартан.

Коли Тайріс вийшов, Старший Шукач Бартан ще якусь мить сидів нерухомо, слухаючи тишу кабінету. Потім витягнув із ящика Сльозу Пророка, обережно сховав її в кишеню і підвівся.

Він спустився темними коридорами в підвал Цитаделі, прихопив смолоскип і рушив повз ряд камер для ув’язнених. У кінці коридору, біля важких дверей, стояв на чатах Шукач.

— Відчиняй, — наказав Бартан.

Охоронець тричі вдарив кулаком у двері, після чого заходився відмикати замки. Зсередини відгукнулися металеві клацання, і важка брама повільно відчинилась. Бартан пройшов крізь неї, навіть не глянувши на вартових, що вишикувались обабіч.

Він спустився ще нижче, на рівень, про який мало хто в Цитаделі навіть здогадувався. Тут утримували особливо небезпечних полонених, але Бартан не звернув на камери жодної уваги. Його шлях пролягав глибше.

Нарешті сходи вперлися в глуху кам’яну стіну. Для стороннього ока це було кінцем, але Старший Шукач підніс руку до срібного медальйона із оком у полум’ї, що висів на шиї. Бартан натиснув на зіницю, і медальйон клацнувши, розкрився. Усередині ховався тонкий ключ.

Він просунув його у вузьку тріщину між блоками і приховані двері відчинилися. За ними відкрилася кімната, схожа на сховище.

Бартан підійшов до невеликого різьбленого ящика з темного дерева. Символи на його кришці тьмяно мерехтіли у світлі смолоскипа. Шукач відчинив його й дістав тендітну рукавицю з тонкого сріблястого металу, вкриту тими ж дивними знаками. Коли він натягнув її на правицю, метал м’яко стягнув зап’ястя, вчепившись у плоть, наче живий.

Бартан дістав Сльозу Пророка й підніс її до рукавиці. Із металу вирвалися десятки тонких срібних ниток, вони сплелися довкола кульки й почали витягувати з неї магію. Символи на поверхні рукавиці спалахнули блідим світлом, і Бартан відчув, як його долоню пронизує пульсуюче тепло.

Коли металева кулька остаточно охолола, нитки відпустили її і повернулися в рукавицю. Бартан повільно її зняв: символи на ній сяяли значно яскравіше, немов оновлені силою. Він задоволено посміхнувся, поклав її назад у різьблений ящик, вийшов і зачинив сховище.

Його чекала ще безліч справ перед від’їздом у Північну Цитадель, і він рушив до свого кабінету.

Тайріс ішов коридорами, обдумуючи пропозицію Старшого Шукача стати його помічником. Перспектива водночас лякала й вабила.

Помічникові дістанеться більше роботи, ніж звичайному Шукачеві, — згадав він вечори, коли прислуговував Бартану й чекав, доки той закінчить справи чи радитися з Езгаром. Іноді вони засиджувалися майже до світанку. Але водночас йому не йшли з голови слова: «Провідники вміють винагороджувати». І це виявилося правдою.

Помічник — не просто прислужник, це довірена людина, та, якій відкривають більше, ніж іншим. Бути помічником Старшого Шукача — вигідніше й престижніше, ніж простим Шукачем. До того ж, Бартан не молодшає: сивина вже в’їлася в його волосся. Поки Тайріс подорослішає й набереться досвіду, Старший Шукач вже може стати немічним. І тоді хтось має стати на його місце. Хтось, кому він довіряє.

Чому не я? — думка спалахнула, наче іскра, і не хотіла згасати.

Від неї паморочилося в голові. Старший Шукач Тайріс… — уява малювала образ, від якого холодок пробігав спиною. Вплив, влада, можливість самому вирішувати, як проводитиметься Шлях Смирення.

Посміхаючись сам до себе, він вийшов на двір Цитаделі.

Там уже чекала група рекрутів — чоловіків і жінок, які прагнули приєднатися до Шукачів.