Севард

По вечірньому плацу розносилися глухі удари.

Севард тренувався з манекеном, прагнучи якнайшвидше опанувати посох, щоб Елвар Крессан нарешті дозволив замінити учбовий на подарований Джааремом. Деревина скрипіла, тріщала, і стогнала під ударами. Манекен здригався, розлітався друзками, але стояв.

Останнім часом Севард проводив тут майже весь вільний час. Дівчата занурились у навчання, а він навчався ні шатко, ні валко, виконуючи рівно стільки, щоб у вчителів не виникало питань про його виключення.

— Досить місити дерев’яного, — пролунав за спиною знайомий голос Тарвени.

Севард обернувся. Вона стояла на краю майданчика з парою учбових кинджалів у руках.

— Давай проти когось, хто зможе вдарити у відповідь, — усміхнулася вона й кинулася в атаку.

Невисока, швидка й гнучка, Тарвена кружляла навколо нього, змінюючи напрямок і атакуючи то правою, то лівою. Севард обертався на місці, економлячи сили й дихання. Йому вдавалося тримати її на відстані завдяки довгим рукам.

В її очах спалахнула знайома іскра — ознака того, що вона придумує пастку, аби скоротити дистанцію. Але плану не судилося здійснитися. Щойно Тарвена приготувалася до вирішального стрибка, як їй в плече вдарила рукоятка метального ножа. Вона інстинктивно схопилася за нього, відкривши лівий бік.

Севард не помітив втручання в їх двобій і, подумки вже святкуючи перемогу, націлився в незахищену зону… та в наступну мить сам отримав такий самий удар у плече.

— Ой, — видали вони майже синхронно.

— Ти мала повідомити йому гарну новину, а не наставляти синці, — повчально кинула Келіса, виходячи з тіні.

— З синцями ти впоралась і без мене, — відказала Тарвена, потираючи плече.

— Що за новина? — запитав Севард, теж тримаючись за руку.

— Мої джерела повідомили, що ми скоро їдемо на військові навчання, — урочисто виголосила Тарвена.

— І що тут радісного? — здивувався він. — До того ж навчання проводять аж на четвертому курсі.

— Який же ти не кмітливий, — сказала Келіса. — Нас же не повезуть із тренувальною зброєю. Отже, почнуть тренувати з бойовою.

— Ти нарешті тренуватимешся подарунком Джаарема, — додала Тарвена.

— А чому на навчання везуть третій курс — загадка, яку ще треба розгадати, — сказала вона, і в її очах загорівся вогник цікавості.

— Ходімо, треба подумати, скільки вони можуть тривати і як підготуватися, — підсумувала Келіса.

Севард був радий, що Тарвена знайшла собі нову таємницю. З попередньою — про походження Таріана — вона возилася довго. Її «джерела» виявилися безсилими, тож, перепробувавши все, вона вирішила з’ясувати хоча б його провінцію в якій він виріс.

План був простий: почати розмову про свої рідні Західні провінції, наче з земляком. Якщо підтримає тему — він із Заходу. Якщо ні — підключити східнячку Келісу чи північанина Севарда. На диво, Таріан легко підхопив тему і доповнив розмову подробицями, яких навіть сама Тарвена не знала. На цьому вона вирішила: він — позашлюбний син одного з Великих Домів Заходу. Таємниця була частково розрита і дівчина сконцентрувалась на заняттях Академії.

Севард не хотів, щоб вона відволікалась від навчання, тому так і не сказав їй, що одного вечора в гуртожитку вони з Таріаном говорили про Північні провінції, і він міг присягнутися — про них Таріан знав більше, ніж він сам.

Цього разу джерела Тарвени не підвели. Про майбутні навчання через кілька днів особисто оголосив голова Академії Сіріан Мергал. Він зробив це так буденно, наче третьокурсники виїжджали туди щороку.

Очолювати третій курс призначили Елвара Крессана, а за четвертий відповідав Каер Вальдре, якого повернули до Академії.

На наступному тренуванні Елвар почав роздавати бойову зброю.

— Чого стоїш? Біжи за посохом, — кинув він, коли черга дійшла до Севарда.

Той зрадів і помчав у гуртожиток.

Посох виправдав усі очікування: важкі металеві обручі на кінцях не тільки додавали балансу, а й підсилювали удари своєю вагою. Тож навіть середній удар, яким Севард почав тренування, змусив дерев’яний манекен жалісливо заскрипіти.

Третьокурсників перевели на інтенсивні фізичні заняття двічі на день: вечорами вони ледве тягли ноги від утоми. Решту уроків відклали на «після навчань».

І ось настав день виїзду. Ранкове весняне сонце, ще бліде й прохолодне, ледь торкалось країв плацу. Учні вишикувались у два ряди, притихлі, кожен зі своїми думками. Замість уніформи Академії на них були нові шкіряні куртки Імперської армії — тугі, з грубими швами. Запах вичиненої шкіри змішувався із ледь вловимим ароматом мастила від металевих пряжок.

Елвар йшов уздовж строю неквапно, перевіряючи на учнях кожну деталь спорядження. У ранковій тиші виразно чути було, як в стайнях поруч іржуть осідлані коні, готові до дороги.

— У вас є нагода продемонструвати свої навички, — почав він промову. — Навчання — чудова можливість перевірити витривалість і зрозуміти, чи хочете ви після Академії присвятити себе Імперській армії, чи краще обрати інший шлях.

— По конях, — скомандував наставник. Учні рушили до стайні, жваво обговорюючи почуте.

— Ти, здається, не дуже радий цій пригоді, — помітила Тарвена, глянувши на мовчазного Севарда.

— Їм би вона сподобалась, — тихо мовила Келіса, добре розуміючи, про кого він думає.

Загін проїхав сонним містом до південної брами. На звук копит з вартового приміщення вийшов заспаний вартовий. Він уже розкрив рота, щоб буркнути щось про ранню годину, але, помітивши сірі куртки Імперської варти, тільки кивнув і поспіхом кинувся відчиняти ворота.

Виїхавши на ще порожній тракт, Елвар Крессан різко пришпорив коня. Учні, щоб не відстати, зірвались услід. Вони мчали майже до полудня, не скидаючи темпу, доки наставник нарешті не підняв руку й не зупинився.

— Спершу попіклуйтесь про коней. Наберіть води, — наказав він, помітивши, що дехто вже вмощується на відпочинок.